З 11 по 15 вересня в рамках Форуму видавців у Львові  проходила Школа літературної критики і книжної журналістики «Контекст – 2» (два – бо вже вдруге).

Мабуть, наївно було вважати, що за 5 днів можна стати хорошим літературним критиком, але мріяти ніхто не забороняє, тож саме з такою надією сюди подали заявки понад 40 людей, із яких відібрали 25 учасників. Кожен із них мав свого ментора, який допомагав словом і ділом, а також обрав серед запропонованого переліку письменника до смаку, аби в кінці школи провести з ним відеоінтерв’ю.

Одразу варто відзначити приємну річ: складену програму по ходу заходу організатори не змінювали, гостей не міняли, тож нарікати не було на що. А програма була досить насиченою: зустріч-воркшоп з Маделен Ґріве, головним редактором часопису «10TAL», арт-директоркою Стокгольмського поетичного фестивалю; воркшоп «Сучасна літературна критика в Росії»з російським критиком Костянтином Мільчиним; бесіда про визначення поняття «книжкова журналістика», її жанрову палітру в Україні та за кордоном з Оксаною Хмельовською та Іриною Батуревич (культурно-видавничий проект «Читомо»); воркшоп «Літературна критика та її вплив на переклад книжок» від Олафа Кюля (Німеччина); воркшоп «Місце літературної критики в сучасній культурі, чи як це – бути літературним критиком?» від Юстини Соболевської (Польща); майстер-клас Татьяни Толстой (Росія) «Професійний читач»; Круглий стіл «Існування критики у сучасних медіа формах і використання відео, блогів та інших засобів, адекватних часу, для залучення аудиторії» (модератор – Олександр Михед) за участі Юрка Іздрика, Віри Балдинюк;  Круглий стіл «Репрезентація літературної критики у мультикультурному полі і важливість розуміння культурних процесів загалом» (модератор – Андрій Бондар) за участі Юстини Соболевської, Юрія Володарського, Дмітрія Кузьміна, Татьяна Толстой; воркшоп «Зв’язок між літературою та технологіями та що про це повинен знати критик»від Александра Гаврилова; воркшоп від Ганса-Петера Куніша (Німеччина); круглий стіл «Шлях від критика до літературного менеджера» (модератор – Ірина Славінська) за участі Олександра Михеда, Віри Балдинюк, Юрія Володарського, Оксани Хмельовської, Александра Гаврилова.

Кожен із гостей розповів щось цікаве стосовно літературної критики, книжкової журналістики, культурного менеджменту. Приміром, Костянтин Мільчин провів градацію людей, які працюють у книжковій журналістиці: книжковий оглядач – розповідає про нові книжки; літературний критик, яких зараз практично немає,  бо писати рецензії вони мають сторінок на 20, а нині навіть у товстих журналах такого нема;  культуртрегер –  організатор різних літературних фестивалів, книжкових клубів, презентацій; і Белінський – він каже, хто житиме в літературі, а хто зникне, але таких дуже мало. Щодо самої роботи над рецензією, то Костянтин порадив для початку дочитати книжку до кінця (чого часто не роблять критики), а як сідаєш писати, то вже заповнити хоча б своїм прізвищем і вихідними даними сторінку, тоді  писати значно легше – літери самі з’являтимуться на моніторі. Ще одна важлива заувага – виділяти цитати при читанні.

Загалом, найпліднішими в плані порад були гості з Росії. Так, Олександр Гаврілов, серед іншого, радить писати або про те, що ні в якому разі не модна рпопустити, або ж про те, що і так важливо для нього. «Погану» рецензію, на його думку, варто писати тільки на значну книжку – на незначну не варто навіть витрачати часу свого і читацького. А ще він підтвердив те, чого бояться критики початківці, пишучи «погані» рецензії: треба вибирати – бути хорошим критиком чи хорошою людиною.

Ганс-Петер Куніш радив  критикам-початківцям, працюючи над книжкою, звертати увагу на те, що нового в ній, хто автор і чому пише саме про це, на стиль написання, а також не забути додати власні враження.

Насправді, про майстерність критиків говорили не так багато, як того хотілося б. Натомість учасники більше дізналися про ситуацію з книжковою журналістикою та критикою в Росії, Польщі, Німеччині та Швеції. В передостанній день школи на круглому столі Ірини Славінської порушили також доволі цікаву тему про літературних менеджерів, адже на цей шлях стають чимало літературних критиків, які мають власне бачення літ процесу і готові в нього активно втручатися. Гості поділилися власним досвідом зі слухачами школи, так би мовити, на виріст – на перспективу.

Підсумком п’ятиденного навчання мав стати готовий продукт – інтерв’ю з обраним автором, у якому кожен слухач зміг проявити себе та продемонструвати здобуті знання. Щоправда, багато хто скаржився: усе, що звучало під час навчання, було дуже цікаво і корисно, проте мало стосувалося «контрольної роботи». Однак із більшим чи меншим успіхом, а все ж із завданням упоралися всі. Приємно було бачити серед слухачів «Контексту-2» «смолоскипівців» - лауреатів літературного конкурсу та учасників Семінарів творчої молоді. Саме в них ми й поцікавилися, як їм контекстувалося.

Ната Коваль, Рівне, автор, критик, фотограф:

Контакт відбувся – зоровий, слуховий, тілесний (обнімашки). Зазнайомившись, учасники, ментори, автори ущільнили плетиво інформаційної сітки, що засновує наш час і простір. Тепер обмін думками, словами й текстами мав би ще більше пожвавитись.

Вік та досвід авторів був різноманітний, тому прокрадався страх непорозуміння перед молодшими і трепет обожнювання перед старшими письменниками.

«Моїм» автором був Богдан-Олег Горобчук, представник покоління міленіуму. Суцільної бесіди не вийшло через технічні причини, але проговорена інформація вартує уваги. Готувалась до інтерв’ю стихійно, усі найкращі й найвеселіші запитання прийшли в останній день.

Настасія Євдокимова, Київ, студентка, літкритик, літменеджер, куратор мистецьких проектів:

Протягом школи «Контекст-2» усі ми чекали того, що чуйна тьотя-культрегерка чи добрий дядя-критик відкриють нам секрети свого успіху – поділяться рецептами, а ментор, мов замовляння, нашепче нам на вушко велике літературно-критичне благословення. А потім відкриються небеса, й ми станемо справжніми журналістами! Але ні. Мета школи була зовсім інша – зібрати й перезнайомити специфічну молоду «тусівку» критиків. Біда в тім, що якось та ми усі між собою були знайомі...

Інтерв’ю із класиком уже не сучасної української літератури (шістдесяті відгриміли) Валерієм Шевчуком стало для мене випробуванням. Воно потребувало зосередженості, відповідальності, брейнстормінгу, конкретики й стриманості. Елемент навчання, коли потрібно робити цікаво й якісно, але у стислі терміни – найефективніший та найстресовіший. Шкода, що «практичних» завдань було так мало.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.