Головна статті
Смолоскип України № 8 (168), серпень 2009
Захист ринку чи нова цензура: для українських видавців вигадали новий клопiт
Хроніка подій «Смолоскипа». Липень
Петро Вознюк. Метаморфози спротиву
Аліна Ціпокур. Наука письма
Петро Олещук. «Райхскомісаріат “Україна”»
Світлана Пиркало: «Правильна книга в потрібний момент може врятувати від екзистенційної кризи»
Галина Романенко. Тиша боротьби за себе
Олена Павлова. Ляльки-мотанки, панки, п’янки, вишиванки
Юля Сахно. Гендмейд на дозвіллі
Всі сторінки

Аліна Ціпокур. Наука письма

«Професія “Письменник” – існує» – впевнені в Міністерстві праці та соціальної політики України. Від­повідно до розробленого в уряді «Національного класифікатора про­­фесій» «Письменник» гордо сусідить із «Пивоваром», «Плетільником меблів», «Пекарем» та «Педикюрницею». І якщо варити добре пиво та вправно пиляти нігті навчатися можна й треба, то чи треба вчитися бути гарним письменником?

Випускниця спеціальності «Літературна творчість» Інституту філології КНУ ім. Т.Шевченка, журналістка Віра Ковтиха певна, що творча людина, яка має бажання стати письменником, мусить мати «відповідний» фах.  Натомість письменник Артем Чех, що опанував спеціальність соціолога в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв України, вважає, що «Філологічна освіта потрібна учителям української мови, а не письменникам». Залізний аргумент Чеха – 5 виданих книг за 2 роки. «Вундеркінд» сучукрліту Любко Дереш, що згідно зі здобутим у ЛНУ ім. І.Франка фахом мав би саме орати бухгалтерську ниву, питанням про необ­хідність профільної освіти був спантеличений: «Я в цьому питанні абсолютно некомпетентний, сам філологічної освіти не маю й коментувати це навіть не знаю, з якого боку». Втім, здається, від­сутність «спеціальних» знань не заважає Любомирові бути одним із найбільш знаних українських сучасних письменників: його твори перекладено німецькою, поль­ською, італійською та сербською, а роман «Культ» представлено на Лейп­цизь­кому книжковому ярмарку 2005 року.

«Нефахових» літераторів в історії красного письменства доволі. Приміром, Франц Кафка, що здобув ступінь доктора права в Карловому університеті, провадив чиновницьку діяльність у страховому відомстві аж до пенсії паралельно із літературною, хоч і зізнавався, що саме письменництво «виправдовувало його існування». Засновник «нового роману» Ален Роб-Гріє плідно гарував на французьких нивах, працюючи інженером у Колоніальному інституті плодових та цитрусових, і тільки після написання свого другого роману «Гумки» («Les Gommes») зосередився на літературній діяльності. Лавреатка Нобелівської пре­мії з літератури 2007 року Доріс Лесінг формальної освіти не отримала взагалі, а в юності працювала й нянею, і телефонним оператором, і журналісткою. Подібна історія у її колеги по премії – Йосифа Бродського, що робив кар’єри помічника прозектора в морзі, топильника у котельні, матроса на маяці та, зрештою, професора університету, не маючи навіть повної середньої освіти.

Деякі експерти навіть вважають, що освіта філолога може завадити стати добрим письменником. «Філологічна освіта письменникові не потрібна. Вона митцеві слова часто-густо шкодить», – переконує «Смолоскип України» україн­ський прозаїк, поет, есеїст, член АУП Володимир Єшкілев і аргументує: «По-перше, така освіта в більшості випадків формує специфічний світогляд, у якому література (літературність, літературщина, навкололітературне) посідають неадекватні до свого справжнього життєвого призначення місця. Відповідно, філологи volens nolens сприймають світ через «літературні фільтри», а коли вони ще й письменники, то в них здебільшого виходить «література про літературність літератури». Це – нецікаво. Саме тому найкращі українські письменники-сучасники не є фаховими філологами.» По­дібно міркує й Артем Чех: «Якщо ти знаєш як треба, то важко відсторонитися від стереотипного бачення, це не виявляє необхідний дилетантизм, без якого письменник стає роботом з набором завчених правил. Письменникам потрібна голова, щоб нею думати, й руки, щоб ними писати. А освіта – радше музична та художня, щоб уміти бачити та слухати.» «Я радила б гуманітарну освіту, але обов’язково якісну. Приміром, у Сполучених Штатах поетам радять учитися на філософських факультетах...» – аргументує свою позицію поетка, лавреатка конкурсів «Молоде вино» та «Смолоскип», премії ім. Б.-І. Антонича Любов Якимчук. – «Безумовно, філологічна обізнаність літератору іде на користь, бо для того, щоб бути письменником, потрібно дві речі: читати і писати. Але це таке радше пострадянське уявлення про літератора як філолога».

Безперечно, якісне писання часто потребує значно ширшого спектру знань, окрім історії та теорії літератури. Глибока обізнаність із позафілологічними сферами часто стає в пригоді талановитому письменнику не менше, аніж вроджений літературний талант. Так захоплення шахами придалося Володимирові Набокову під час написання роману «Захист Лужина» про трагічне життя гросмейстера та виданої в Нью-Йорку збірки «Poems and Problems», що окрім півсотні віршів містила 18 шахових задач. Чимале місце у творчості Набокова-ентомолога посідає спостереження та опис комашиного життя, його символізація. Так, зокрема, метелики в письменника, на думку критика його творчості Олександра Казіна, постають провісниками краси й водночас посланцями пекла.

Недарма архітектор Ґюнтер Ґрасс, за висловом Аркадіюша Баґлаєвського, такий уважний до ритму історії Ґданська – «історії будування і нищення, напластування однієї культури на іншу, через що в ефекті Ґданськ став багатокультурним, надзвичайно заплутаним місцем, містом «поверхні» й «глибини», того, що існує матеріяльно, та слідів якихось давніших культур». Сам Ґрасс в одному із інтерв’ю, в якому коментує видання своїх скандальних мемуарів, вказує на рівно­правність для себе як візуального, так і літературного способів вираження: «Моя друга спеціальність – скульптор та художник-графік. Тодішній стан, у якому я перебував у зв’язку із численними обговореннями та дискусіями щодо опублікованих спогадів, я намагався висловити у віршах та малюнках, з яких пізніше видано окрему книгу.» Дослідники творчості нобелівського лавреата певні, що діяльність Ґрасса-письменника завше засновувалася на його візуальному сприйнятті, а гротескний простір його текстів складається, як емблема, із видимих предметів, між якими встановлено зв’язки, що виходять за рамки дотикальності. Втім, звернутися до письменницької діяльності Ґрасса спонукала саме... філологічна самоосвіта. За свід­ченнями митця, до писання його під­штовхнув набутий у берлінській бібліотеці літературний багаж – «усе можливе від Тракля до Бодлера».

На думку доцента Києво-Могилянської Академії, викладача курсу «Основи літературної творчості» Сергія Іванюка, письменник не конче мусить мати диплом філолога, але «не може не бути читачем». «І в цьому сенсі філологи за освітою все ж мають певні переваги, бо їм доводиться багато читати», – каже пан Іванюк. Не наполягає на філологічній «дипломованості» доброго письменника і відповідальний секретар Київської організації Національної спілки письменників України Сергій Батурин: «У жодній царині диплом ще нікого не зробив майстром і жодному дипломоносцеві не дав розуму чи таланту. Водночас письменник не може не розуміти законів та норм мови, закономірностей світового літературного процесу, не знати історії літератури. Як на мене, філологічні знання – інструментарій письменника. Що він більший, то ширші можливості для якісного письма, то більш правильний вибір автором художніх прийомів.»

Письменник, член НСПУ та автор чоти­рьох книг Олександр Стусенко каже, що «навчити бути слоном не можна, але можна навчити слона», а його колега, доцент та куратор першого набору спеці­альності «Літературна творчість» КНУ Олександр Яровий коментує метафо­рику Стусенка: «Якщо людина має Божу іскру, то знання і спілкування її від­шліфують».

Очевидно, що спеціальна «філологічна» освіта не належить до переліку must-have’ів сучасного письменника і, як і в давніші часи, на першому місці у списку цих необхідностей – природній хист. Про­те більшість критиків та митців переко­нані, що автор добрих текстів мусить якщо не мати «гуманітарного» ди­плома, то принаймні знатися на літературі та бути затятим читачем передовсім. А значить, перед тим, як писати, молодим Дан­те та Достоєвським доведеться-таки вивчити досвід попередників. Адже у письменництві, як у пивоварінні та педикюр­ній справі, якісний продукт – передусім.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.