Головна статті
Смолоскип України № 8 (168), серпень 2009
Захист ринку чи нова цензура: для українських видавців вигадали новий клопiт
Хроніка подій «Смолоскипа». Липень
Петро Вознюк. Метаморфози спротиву
Аліна Ціпокур. Наука письма
Петро Олещук. «Райхскомісаріат “Україна”»
Світлана Пиркало: «Правильна книга в потрібний момент може врятувати від екзистенційної кризи»
Галина Романенко. Тиша боротьби за себе
Олена Павлова. Ляльки-мотанки, панки, п’янки, вишиванки
Юля Сахно. Гендмейд на дозвіллі
Всі сторінки

Петро Вознюк. Метаморфози спротиву

Навіть сама така назва статті, вміщена на сторінках святкового (до чергової річниці проголошення незалежності) «СУ», напевне, викличе в декого закономірні запитання. Ну, здавалося б, який ще спротив? Маємо ж бо дер­жаву, прапор, гімн, грошову одиницю й футбольну федерацію. Певні проблеми є з гербом – але то так, на чийсь погляд дрібниці. То кому ж тоді і для чого чинити опір? «Будувати треба, а не протестувати» – скаже дехто і… не матиме рації.

Адже саме така «конструктивна» логі-ка призвела до того, що в державне утворення під назвою «Україна» було за­кладено зміст, що аж ніяк не корелював із цим гордим іменням. Угодовство частини патріотів (надто – «національно-демократичного» штибу) в ставленні до відверто антиукраїнської влади не могло не спричинити зловісних наслідків. Саме зусиллями оттаких «конструктивників» утримувалися при владі потворні постсовєцькі режими Кравчука та Кучми. Маскована благородними намірами «не розгойдувати державного човна на догоду імперським реваншистам» слабкодухість (а то й банальна продажність) національних ліде­рів надто далася взнаки тоді, коли за українську мову запроторювали до буцегарень студентів, а за українську пісню на смерть били Ігоря Білозора. Аби випра­вити допущені після 24 серпня 1991 року помилки, 2004-го знадобився Майдан. Та знахабнілі від попередньої безкарності україножери за прямою вказівкою з-за кордону встигли використати «помаранчеві» події для розколу суспільства, заклавши фундамент своєї потенційної сепаратистської резервації.

Однак, як кажуть розумні люди, Бог не посилає нам у цьому житті таких випробувань, які ми не в змозі витримати. Відтак, не озираючись більше на результати попередніх спроб надання українській за назвою державі українського змісту по суті, всі ще живі духом її громадяни мають усвідомити нові реалії боротьби за утвердження державності. А полягають вони в тому, що в мережевому соціумі інформаційної доби суспільні трансформації стають справою не так мас, організовуваних видатними лідерами, як окремих індивідів та їхніх об’єднань. Такий виразний персонально-груповий акцент у соціально-політичній сфері з необхідністю визначає й новий формат громадського спротиву – тим паче в Україні, де останнім часом бракує адекватних революційних вождів-особистостей (про що автор уже неодноразово писав). Відповідальність за будь-які зміни, хоч як це банально звучить, лежить на кожному з нас. І хоча так, у кін­цевому підсумку, було завжди, тільки тепер питання неприйняття кожним із нас окремо нав’язуваних нелюдських форм і умов буття й гуртування задля опору ним набуває справді подвійної ціни. Тож нам не залишається нічого іншого, крім як кожному на своєму місці змінювати до­вкільну дійсність, аби самим незмінно залишатися гідними високого звання громадян своєї держави.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.