Головна статті
Смолоскип України № 4 (164), квітень 2009
«ЗУСТРІЧІ ТА ПРОЩАННЯ» Григорія КОСТЮКА – серед 20 найкращих книжок України 2008 року!
Хроніка подій «Смолоскипа». Березень.
Юрій В. Нога. Молоде вино: дегустація харківської поезії
Петро Вознюк. Як нам поділити Україну?
Петро Олещук. Новітнє лихварство та криза «переспоживання»
Ігор Самохін. Янголи і рекламні щити Гадзінського
Валентина Кузик. Література у матриці
Ольга Погинайко, Оександр Гладких. Військовий флот України: в тенетах політичної пропаганди
Олена Павлова. Летюча корова та Великий Скульптурний Курган
Анатолій Стегній. Світ української популярної музики
Премія видавництва «Смолоскип» ім. Олега Ольжича
Василь Махно: «Нью-Йорк – світ, але все ж не Всесвіт»
Марина Радомська. Разом до вершин, або без охоти немає роботи
Юлія Сахно. Мережеві знахідки місяця
Всі сторінки

Олена Павлова. Летюча корова та Великий Скульптурний Курган

Вулиці Києва все більше заселюються незвичайними скульптурами. До славетного їжачка у тумані та закоханих ліхтарів приєдналася летюча корова. Вона споглядає місто з гілля зрубаного дерева на вулиці Олеся Гончара неподалік Ярославового Валу. Корова має керамічні голову та вим’я, тіло з металевого дроту і білі крила, наче в янгола. Її вигадав Костянтин Скретуцький – автор багатьох інших вуличних скульптур: їжачка з відомого мультика, який настовбурчив свої голки-ґвинтики на розі вулиць Рейтарської і Золотоворітської, граційної балерини на Стрілецькій, кота на зрубі дерева біля Золотих воріт, Буратіно та гуртожитку білих ворон на Олеся Гончара, крокодила, рибок та Мавки в парку імені Чкалова, створених у співавторстві з іншими майстрами. Вуличні скульптури поліпшують настрій перехожим, прикрашають світлини туристам, дуже тішать дітей і стають родзинками Києва. В час, коли звичні для закритих приміщень невеличкі дерев’яні скульптури вийшли розважати киян на вулиці, в Українському Домі ви­ставили прадавні кам’яні скульптури, що височіли на курганах серед степів.

Кам’яні баби стали ледь не гедлайнерами Великого Скульп­турного Салону, що вже втретє пройшов в Українському домі. Поруч з ними були представлені дорогезні роботи світових майстрів Альберто Джакометті, Жана Арпа, Генрі Мура та скульптури сучасних україн­ських митців.

Близько 40 півторатонних «кам’яних баб» прибули з фондів Дніпропетровського історичного музею, Інституту Археології та Національного музею історії України. Один з найдивовижніших експонатів – Керносівський ідол. Деякі дослідники вважають, що це – слід кіммерійців віком близько 5 тисяч років. Також вчені припускають, що чотиригранна брила із зображеннями різних сцен, скотарських та мисливських символів – статуя арійського бога Індри. Знайдений випадково у 1973 біля села Керносівка на Дніпропетровщині ідол, потрапив у світові каталоги прадавньої кам’яної скульптури, експонувався у бага­тьох країнах. У величезній залі Українського дому стояли кам’я­ні ідоли різних часів та народів – скіфів, сарматів, тюрко- та монголомовних племен. Найбільше на виставці половецьких скульптур від давніх часів до середньовіччя. Салонний червоний фон додав драматизму до вигляду відточених віками ка­м’я­них сторожів степів та курганів.

Після стародавніх монументів дивитися без посмішки на деякі сучасні скульптури було важко. Узагальнені форми абстрактного авангарду видавалися поверненням до «кам’яних баб», лише трохи новішим та краще відполірованим. Важкі жіночі тіла з викривленими пропорціями тепер здавалися не пошуком нових рішень, а поверненням до старих, давно забутих. Втім, на виставці було багато несподіваних скульптурних ідей – віртуозні вихиляси фігур Михайла Вертуозова, колючі бронзові жаби Олега Пінчука, доповнені звуковим супроводом у формі фальшивого співу та гучних вигуків, портрети, вирізані з бляхи, і пластичні політичні шаржі.

Серед іменитих «зірок» Салону були скульптури Пабло Пікассо «Єва», «Адам» і Портрет Марії-Терези, які кияни вже бачили у вересні у Великому Анти­к­вар­ному салоні; абстракт­на «Фігура» швейцарського мит­ця Альберто Джакометті, роботи якого оцінюються десятками мільйонів доларів на світових аукціонах; декілька компо­зи­цій одного із засновників дадаїзму Жана (Ганса) Арпа; 7 творів майстра монументальної фігуративної пластики Генрі Мура; скандальна «обсценна скульптура» абстракціоніста Костянтина Бранкузі «Прин­-цеса Х» – постать дівчини у формі фалоса.

Цікаво, що спеціальним гостем виставки мав стати монументаліст Зураб Церетелі (який не приїхав через стан здоров’я). Соцреалізм стає все більш модним (причини неоднозначні – постмодерне бажання витягнути старе і переосмислити, ностальгія чи бажання накрутити ціну тоннам ідеологічного мотлоху, що збирає пил у музейних архівах). У Київському музеї російського мистецтва теж нещодавно відкрилася виставка «Ars sovetica: різноманітність етносів і стилів», яка представляє близько сотні творів живопису, графіки та скульптури з музейної колекції «Мистецтво народів СРСР», займаючи третину музейного архіву. А постій­но подібна виставка діє в Музеї на території Київського сміттє­переробного заводу, де майже просто неба висять старі картини у стилі соцреалізму і навіть є цілий Ленінський куточок із кільканадцятьма погруддями Ілліча. Черговий сплеск моди на соцреалізм можна очікувати в травні, коли Церетелі пообіцяв все-таки доїхати до Києва. А поки на часі весна – корови повертаються з вирію на вулиці Києва, а в музеї іграшок віді­йшли від зимового сну сотні іграш­­кових ведмедів і зібралися у виставку «Усе про ведмедиків».

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.