Головна статті
Смолоскип України № 4 (164), квітень 2009
«ЗУСТРІЧІ ТА ПРОЩАННЯ» Григорія КОСТЮКА – серед 20 найкращих книжок України 2008 року!
Хроніка подій «Смолоскипа». Березень.
Юрій В. Нога. Молоде вино: дегустація харківської поезії
Петро Вознюк. Як нам поділити Україну?
Петро Олещук. Новітнє лихварство та криза «переспоживання»
Ігор Самохін. Янголи і рекламні щити Гадзінського
Валентина Кузик. Література у матриці
Ольга Погинайко, Оександр Гладких. Військовий флот України: в тенетах політичної пропаганди
Олена Павлова. Летюча корова та Великий Скульптурний Курган
Анатолій Стегній. Світ української популярної музики
Премія видавництва «Смолоскип» ім. Олега Ольжича
Василь Махно: «Нью-Йорк – світ, але все ж не Всесвіт»
Марина Радомська. Разом до вершин, або без охоти немає роботи
Юлія Сахно. Мережеві знахідки місяця
Всі сторінки

Ігор Самохін. Янголи і рекламні щити Гадзінського

Гадзінський Ярослав. МАРЕWWWО: Збірка поезій / Передм. Б.-О. Горобчука. – К.: Смолоскип, 2008. –  96 с. – (Лауреати «Смолоскипа»).

Як окинути поглядом усіх «двотисячників» одразу – всі ніби «на одне обличчя», згуртована така, гомогенна тусівка; якщо ж придивитися пильніше, то можна знайти досить відмін­них екземплярів. Гадзін­ський, здається, саме такий. Його улюблена і всіляко досліджена поетичними методами царина – урбаністика постіндустріальної епохи, і в цьому якраз нема нічого оригінального. Цікавіший тут сам спосіб сприйняття навколишньої міської дійсно­сті, рефлексія над нею. У цьому аспекті вірші Ярослава якщо й схожі на образні «фотознімки» побаченого, то на дуже специ­фічно «відфотошоплені» знімки.

Біографічна довідка на остан­ній сторінці збірки «Мареwwwо» нарікає Гадзінського «яскраво вираженим екстравертом», а Горобчук у передмові говорить про нього як про «затятого клабера» з відповідною музикою в навушниках. Уява малює образ веселого тусовщика, і в житті Ясик справді приблизно такий. Але його вірші, медитативні, похмурі (часом аж до депресивності) – відкривають інший бік поета, висловлюють його більш автентичне відчування урбаністичного світу. Дитина свого часу, як зазначено в передмові, він також дитина свого простору: народився в селі на Чернігів­щині, а майже все життя прожив у невеликому місті Ніжині. Не те щоби я був шанувальником біо­гра­фічного методу в літературознавстві – просто навряд чи суто мегаполісне існування дало би змогу так вплітати в матерію поетичного тексту поруч із реклам­ними щитами, фабричними трубами, інтернет-клубами – птахів і пташині гнізда, вовчі ягоди, польові квіти та інших представників флори і фауни, здебільшого невластивих для вулиць великого міста.

Такі поєднання, часто несподівані, в хорошому сенсі, становлять добру частину всієї чарівності поезії Гадзінського. Це дуже візуальна поезія, побудована здебільшого на образах-картинках, наче витягнутих зі свідомості автора. Пропустивши «крізь цифрову фотокамеру серця» всі ці урбаністично-ботанічні спостереження, з домішкою чогось християнського (раз-по-раз на сторінки книги залітають янголи чи Ісус з апостолами), Ярослав потім нанизує в римовані чи верліброві рядки своєрідне слайд-шоу образів і метафор: «а в міжвіконні скаженіють пінні коні / в чеканні стріч застигли каруселі / і гербіцидне світло бур’янових колій / розтиражує в сотні пусток ксерокс» (зверніть увагу на рими). Тут приховано одну з імовірних вад цих віршів: часто буває складно відтворити цілісний ланцюг сюжету чи думки в нескінченних шеренгах насичених образів. Їм ніби бракує концептуального каркасу. Але це, втім, не означає, що про ці вірші не можна сказати нічого певного.

У межах одного образу, однієї метафори Гадзінського весь час стикаються елементи двох символічних універсумів. Перший можна умовно назвати міським, включаючи сюди не тільки похмурі індустріальні пейзажі та суєту ділового життя, а й царину комп’ютерних технологій – недвозначне www в назві. Другий, так би мовити, традиційний, щоб не сказати сільський. Дерева та янголи – улюблені «персонажі» поета, поряд із повно­цінним гербарієм «дрібні­ших» рослин. На стику «природного» і «штучного» (це теж умовні назви) і народжується поетична матерія Гадзінського. Депресивний тон більшості віршів, відверта замкнутість і навіть клаустрофобія суб’єкта лірики натякають і на перемогу штучного над природним, і на авторів сум із цього приводу. Йому незатишно в місті, хоч він і звик до нього і тепер для нього не дивно, що «надвечірнє сонце схоже / на рекламний борд, / що вже нічого не відображає». І нема ради на те, що «на крилах різдвяних янголів – трансгенна живиця». Ці яскраві образи часто не складаються в цілісний роздум, але це й не потрібно. Це, так би мовити, образи-рефлексії, коли саме чу­дернацьке поєднання чи влучна метафора говорить про автор­ську оцінку. Тому часом і за­кра­даються справедливі підозри в «пафосності», як висловився в передмові Горобчук. Але пафосності цієї небагато, і вона не шкодить. Пафос, Богдане-Олеже, не завжди означає негатив.

Навіть уміщені тут-таки переклади з Фроста, ґінзберґа й інших загалом вписуються в авторський стиль Гадзінського. Про індивідуальний стиль письменника в даному разі вже цілком можна говорити. Не факт, що всім він смакуватиме. Але власну нішу в «екосистемі» сучасної молодої поезії Ярослав уже однозначно зайняв, і тримається там надійно. Тепер слово за потенційними читачами, наявності яких «Мареwwwо»
однозначно вартує.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.