Головна статті
Смолоскип України № 4 (164), квітень 2009
«ЗУСТРІЧІ ТА ПРОЩАННЯ» Григорія КОСТЮКА – серед 20 найкращих книжок України 2008 року!
Хроніка подій «Смолоскипа». Березень.
Юрій В. Нога. Молоде вино: дегустація харківської поезії
Петро Вознюк. Як нам поділити Україну?
Петро Олещук. Новітнє лихварство та криза «переспоживання»
Ігор Самохін. Янголи і рекламні щити Гадзінського
Валентина Кузик. Література у матриці
Ольга Погинайко, Оександр Гладких. Військовий флот України: в тенетах політичної пропаганди
Олена Павлова. Летюча корова та Великий Скульптурний Курган
Анатолій Стегній. Світ української популярної музики
Премія видавництва «Смолоскип» ім. Олега Ольжича
Василь Махно: «Нью-Йорк – світ, але все ж не Всесвіт»
Марина Радомська. Разом до вершин, або без охоти немає роботи
Юлія Сахно. Мережеві знахідки місяця
Всі сторінки

 

Марина Радомська. Разом до вершин, або без охоти немає роботи

Нещодавно у ЗМІ промайнула новина: 13-річна школярка з Бердичева так відсвяткувала День святого Валентина, що потрапила до реанімації з діагнозом «алкогольна кома». Це – страшна реальність провінції. Якщо у великих містах підліткам і молоді значно легше знайти, куди подіти вільний час (спортивні і танцювальні школи, музика, кінотеатри, клуби, рольові ігри), то у містечках вони просто-таки нидіють, глушать себе алкоголем і наркотою. Багато хто скаржиться: а що робити, куди піти? Чекати, що хтось органі­зує тобі розваги, можна нескінченно. Тому – краще діяти за принципом «допоможи собі сам».

Це маленька історія про те, як у невеликому місті Житомир, в якому лише один «Макдональдс», один трамвайний маршрут, на центральній площі все ще стоїть пам’ятник дідусю Леніну, а самим містом неквапливий тролейбус мандрує лише трохи більше години, літній час можна провести надзвичайно весело, активно і з превеликою користю. Все, що для цього потрібно, – це цікава ідея, наполегливість, гарний настрій і друзі. Ну і трішки спонсорських гривень також не будуть зайвими. Тож не треба скаржитися на брак розваг у провінції. Їх треба створювати самому! І на прикладі нашого денного альпіністського табору «Едельвейс» я хочу показати, що це насправді – легко.

Все розпочалося з нашого знайомства зі скелями із загадковою назвою «Архів», на яких дійсно зручно розташувалося обласне сховище документів. Як не парадоксально це звучить, але нас, корінних житомирянок, сюди привів американець – волонтер Корпусу Миру Даніел, який жив у нас ледве-ледве як рік. Будучи старанними студентками факультету іноземних мов і багато часу проводячи в бібліотеках, ми одразу захопилися лазінням по скелях: з одного боку – це фізичні навантаження, щоб тримати себе у формі; з іншого – практика англійської з носієм мови. Тепер щодо фінансового боку нашого хоббі. Звісно, купувати власне спорядження – дорого (на це потрібно більш ніж півтори тисячі гривень). Проте в нашому місті можна вступити до альпініст­ського клубу «Полісся». Членські внески в ньому – всього 50 гривень на місяць (на пиво багато хто витрачає більше), але при цьому тобі надають спорядження і доступ до навчального тренажеру – шестиметрової стінки-«скелі».

Так ми лазили-лазили, а потім у Даніела виникла ідея: познайомити з цією «забавою» школярів. Як майбутні педагоги, за діло взялися ми, тим більше, що насувалася літня педпрактика, і її зовсім не хотілося проводити в якомусь забембаному таборі. Ми звернулися до обласного благодійного фонду «Молодь за здоровий спосіб життя» і запропонували такий проект: тренування для школя­рів на стінці нашого «Полісся», які закінчу­вались би невеликими лекціями про шкідливість паління, вплив алкоголю та наркотиків на організм, шляхи передачі та попередження СНІДу. Гроші ми проси­ли невеликі, проект був справжній, а «галочка» потрібна кожному чиновнику, тому фонд допоміг. Дітей ми знайшли, просто розвішавши оголошення в школах.

Однак цього нам було замало. Наближалося літо, а отже, вільного часу у дітей було аж занадто багато. Зазвичай батьки відправляють малих у табір, але навіщо кудись їхати, якщо скелі є прямо в центрі міста? Так народився «Едельвейс» – найкраща альтернатива простим «вуличним» розвагам.

І тут ми вперше зіткнулися зі значними матеріальними труднощами. Однак допомога старих та нових друзів не забарилася. Альпіністське спорядження було безкоштовно надано організацією «Полісся» та відомими у царині альпінізму фірмами «Mammut», «Black Diamond» та ін., які також з радістю надали нам призи для табору (журнали, наклейки, нашивки, плакати), щойно дізнались про наш проект. Ми просто написали їм електронні листи із докладним описом мети та організації табору, і вони одразу ж відгукнулися!

Щоб нагородити всіх учасників «Едельвейсу» символічними дипломами та фірмовими футболками із логотипом та девізом нашого табору «Разом до вершин!», ми звернулися за допомогою до Житомирського обласного центру молодіжних ініціатив, який проводив конкурс мінігрантів у рамках програми «Розвиток місцевих громадських ініціатив в Житомирській області» при підтримці Фонду ім. Стефана Батори. Наш проект виграв, і в останній день роботи табору ми порадували хлопчаків і дівчат яскравими дипломами і прикольними футболками.

Насправді фінансування «Едельвейсу» було символічним. Найбільшу роль тут відіграли спільна мета, ініціатива і наполегливість та щире бажання бути корисним. Без наших волонтерів (студентів Житомирського державного університету ім. І. Франка, волонтерів Корпусу Миру в Україні та організації «Молодь за здоровий спосіб життя») навряд чи наш задум був би таким успішним. Як то кажуть: без охоти немає роботи!

Особисто для нас «Едельвейс» був справжньою життєвою школою. Ми побу­вали у ролі менеджерів проекту, педа­го­гів-організаторів, інструкторів з альпі­ніз­му та ігор і, зрештою, просто чудово провели час. Сподіваюся, ми навчили принаймні маленьку частинку дітей бути активнішими, сміливішими, дружнішими, обачливішими та обережнішими. Уся енергія, зусилля та витрати часу вартували того, аби в кінці побачити усміхнені ди­тячі обличчя й почути запитання; «А наступ­ного року до вас можна прийти?»

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.