Головна статті
Смолоскип України № 3 (163), березень 2009 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Олена Павлова. Мистецький «мрачняк» versus краса-попса" />

Олена Павлова. Мистецький «мрачняк» versus краса-попса 

Вже шість років поспіль не пропускаю анімаційного фестивалю «Крок». Протягом трьох днів у Будинку кіно демонструють роботи учасників та переможців фестивалю, який від­бувається влітку-восени на паро­плаві, почергово в Україні та Росії. Цього року пройшов вже 15-й «Крок». Завжди три дні мультфільмів приносили мені неабияке задоволення, робили світ навколо радіснішим. Коли ми виходили з Будинку кіно, все навколо на мить здавалося мультиком, і ми були його героями. Але останнім часом позитиву у програмі фестивалю стає все менше.

Здається, що мультики забрали у дітей, залишивши малюків на поталу штучним комерційним 3-D повнометражкам, повних насильства, спецефектів та інших типових голівудських прийомів. Натомість вершки сучасної анімації – брунатно-сірий безсюжетний відеоряд, нарейданий поспіхом з претензією на філософський підтекст та концептуальний підхід. Це збірний образ анімаційних стрічок, під час яких виникало бажання піти геть із сонних стін Будинку кіно цього та минулого року. Багато глядачів так і зробили: якщо в перший день фестивалю віль­них місць не було не тільки у залі, але й на підлозі, то наступні дні велелюдністю не відзначалися. Дітей набагато поменшало у порівнянні з попередніми ро­ка­ми. П’ятирічна дівчинка, що сиділа за нами, весь суботній показ повторювала, що хоче додому. Такого ефекту мультики на дітей, зазвичай, не справляють.

Звісно, не все так погано. Половина мультфільмів все-таки викликала позитивні емоції. Вражали вони різноманітністю технік виконання (у стрічці Мішеля Осло про сім’ю винахід­ників герої та весь їхній світ зроблені з ніжного мережива та витинанок). Цікавим постмодерним експериментом видалася повнометражна стрічка американки Ніни Пейлі «Сіта співає блюз». Це фільм-колаж, у прямому й переносному сенсі. Покинута чоловіком героїня читає «Махабхарату», де в історії кохання богині Сіти почасти бачить свою. Мультик виконаний одночасно у декількох техніках: традиційно намальовані персонажі межують з вирізаними з ілюстрованих журналів фігури Рами і Сіти та силуетами опо­відачів, розділяючи таким чином сюжетні лінії. Оповідачі – троє індійців – трактують священний сюжет досить вільно, постійно розмірковуючи про мотиви дій, створюючи ефект профанного психолого-соціологічного аналі­зу. Богиня Сіта весь час співає про своє життя, але пісні у цьому «індійському кіно» – американський блюз 20-х років. Стрічка повна еклектики та космополітизму, вона яскрава і смішна через власні парадоксальні поєднання та рішення.

А от вкотре показаний мульт­фільм «Сільський лікар Кафки» справляє досить важкий та гнітючий ефект на глядача. І це, здається, його мета, – як і багатьох інших стрічок. Цього року можна зробити висновок, що з дітьми або депресивним настроєм на «Крок» краще не ходи­ти. Перших мультики не розважать, друге можуть тільки поглибити.

Але чому мистецька альтернатива стає такою безбарвною та важкою для сприйняття? На іншому полюсі – яскрава й легка радикальна попса, яка успіш­но намагається замінити собою культуру. На кожному каналі чергові «пающіє труси» у різних варіаціях сунуть в камери свої оголені тіла. Їм не страшна жодна криза, особливо криза жанру. Зараз найбільш «пою­щіє» з них затіяли змагання, хто ж буде представляти Україну на ідолізованому «Євробаченні». Серед фіналістів національного (яке горде слово!) відбору гурти Tori Joy, «Горячий шоколад», «Zакльопки», NIKITA, ANA, співачки Світлана Лобода, Іра Пойзен, Ленара Османова. Поки наші вибирають, чиї труси співають краще, Грузія вже готова послати до Москви гурт «Стефан і 3G» із піснею «We Don`t Wanna Put In» (буквально: «Ми не хочемо в цьому брати участь», а на слух: «Нам не потрібний Путін»).

А поки «труси» між собою чубляться за право продемонструвати свої сідниці на всю Європу, горде звання «Заслуженого артиста України» отримує ще один діяч попси Віталій Козловський. Окрім того, гламурне обличчя «заслуженого» тепер прикрашає іменні марки, випущені «Укрпоштою» з нагоди дня Валентина. Це може навіть війти в моду і стати правилом, наприклад Нацбанк викарбує ювілейні монети із дівчатами з гурту «СМС». Найсмішніше, що свою діяльність вони всі вважають творчістю. І чим важчим та незрозумілішим буде мистецтво, тим яскравішою і легшою стає попса, скидаючи баласт зайвого змісту. Напевне, потрібна золота середина.

 

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.