Головна статті
Смолоскип України № 3 (163), березень 2009 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Презентація творів Григорія Кочура" />

Презентація творів Григорія Кочура

Двотомне видання літературознавчих праць класика україн­ського пе­ре­­кладу Григорія Порфировича Ко­чура «Література і переклад» презентували 6 лютого в Національному музеї літератури. Двотомник «Смолоскипа», підготований Музеєм-архівом Г. Кочура (син науков­ця Андрій Кочур зі своєю дружиною Марією Кочур заснували цей музей в Ірпені) є найповнішим виданням праць українського метра пере­кладу. Безпосереднє упорядкування здійснила професорка Роксолана Зо­рівчак – знана дослідниця спадщини Г. Ко­чура зі Львова.

Два 600-сторінкові томи видан-ня містять численні праці з тео­рії перекладу, огляди історії україн­ського перекладацтва, рецензії Григорія Кочура на появу українських пере­кла­дів із добрих двох десятків мов (серед них рецензовано навіть екзотичні пере­клади зі, скажімо, в’єтнам­ської чи про­ван­саль­ської мов), біогра­фічні нариси про віт­чизняних пере­кла­дачів.

Презентація в Музеї літератури зібрала як визнаних майстрів українського перекладу, так і початківців цієї галузі – усіх зацікавлених спадщиною майстра. Серед тих, хто взяв слово, аби згадати Григорія Кочура чи наголосити на його визначній ролі в національній пе­ре­клад­­ній галузі були знані науковці, перекладачі та письменники: Роксолана Зорівчак, Володимир Житник, Лада Коло­мієць, Михайлина Коцюбинська, Олександр Пономарів, Вадим Ску­ратів­ський, Олександр Терех та інші.

Вихід двотомника праць Григорія Кочура додасть як інтелектуальної, так і емоційної снаги всім причетним до перекладацької справи в Україні.

Біографічна довідка 

Кочур Григорій Порфирович (17.11.1908 15.12. 1994) – видатний україн­ський перекладач, поет, історик і теоретик ху­дож­нього перекладу, лауреат літературної премії ім. М. Риль­ського, Національної премії ім. Т. Шевченка. Один із най­осві­ченіших людей Європи – володів більш ніж 30 мовами й мав енцикло­педичні знання в галузі культури.

Народився на Чернігівщині в с. Феськівка Сосницького повіту. 1932 року закінчив філфак Київського інституту народної освіти. Професори – Степан Савченко, Микола Зеров, Олександр Білецький, Борис Якубський – вже на першому курсі звернули увагу на здібного студента й за­про­понували йому перекладати. Однак по закінченню університету Г. Кочуру не дають вступити до аспірантури за незгоду з політичними репресіями 30-х років, посилають викладати в Молдову. У 1936–1941 рр. він завідує кафедрою західної літератури та теорії літератури Вінницького педінституту.

По закінченню ІІ Світової війни Г. Кочура та його дружину звинуватили в «україн­ському буржуазному націоналізмі» й засудили на 10 років таборів і 5 років по­збавлення виборчих прав. Ув’язнення відбували в Комі (АРСР). Але й у тих умовах Г. Кочур перекладав, писав вірші, вивчав мови.

У часи «хрущовської від­ли­ги» подружжя Кочурів бу­ло реабілітовано, 1958 року вони повернулися в Україну й оселилися в Ірпені поблизу Києва.

Григорій Кочур відновив зв’язки з М. Рильським, М. Бажаном, Б. Теном, познайомився з М. Лукашем та О. Дейчем, активно працював. Хоча влада майже не допускала Г. Кочура до ви­кла­дання в університетах, орга­нізовані ним поетичні вечори та засідання секції перекладу в Спілці письменників збирали повні зали, а його будинок під Києвом став, за словами М. Коцюбинської, справжнім «ірпін­ським університетом» для покоління «шістдесятників».

Наприкінці 60-х років Г. Кочур потрапляє до «чорних спис­ків» КДБ. За ним стежать, виключають зі Спіл­ки, перестають друку­ва­ти, вимагають припинити ли­стування із зарубіжними колегами, обли­вають брудом у пресі – і так до кінця 80-х років. Поновлення в СПУ відбулося лише 1988 року. Наступного року вийшла збірка віршів Г. Кочура «Ін­тин­ський зошит» (1989 р.).

Після здобуття Україною незалежності, широко ві­домий за кордоном літератор вперше за життя (1991–1992 рр.) отримав змогу виступати на конференціях у Чехії, Польщі, США. 1991 року вийшла антологія його перекладів «Друге відлуння», згодом відзначена Державною премією ім. Т. Шевченка – на жаль, уже посмертно. 15 грудня 1994 ро­ку Григорія Кочура не стало. Похований він в Ірпені.

 

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.