Головна статті
Смолоскип України № 10 (159), жовтень 2008 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Оля Погинайко. Чи потрібні форуму книговидавці?" />

Оля Погинайко. Чи потрібні форуму книговидавці? 

Відшуміло, відгуляло, відмерзлося… Черговий Форум видавців у Львові закінчився.

Про 15 (ювілейний?) Форум буде ще сказано багато доброго, зокрема тими, хто мав час і натхнення, а головне – силу волі, переборюючи легендар­ний львівський дощ і холод, бігати від театру «Воскресіння» до Порохової Вежі на поетичні читання і від Університету Франка до Палацу Потоцьких на презентації. Буде багато добрих слів, – упевнена. Але я почну з критики.

Знаєте, коли захід більш-менш успішно відбувається впродовж 15 років, то логічно було би припустити, що рівень організації має з кожним наступним роком покращуватися, і після першого десятка вже має стати якщо не ідеальним, то принаймні максимально до цього наближеним. Що не кажи, досвід; і схема відпрацьована; і постійних учасників багато; і люди начебто з практикою… Логіч­но ж? Але не на Львівському Форумі.

Ті, хто приходить сюди купити книжки, більшості промахів організаторів, звісно, не бачать. І Богу дякувати, що так. Але з року в рік у суботу в Палаці мистецтв можна задушитися, а охоронці на вході щоразу злішають. А коли в неділю посеред дня раптово зникає світло, – звісно ж, ніхто не знає, що робити. Утім, це глобальні проблеми, і тому можна сподіватися, що рано чи пізно, скажімо, після другого десятка, організаторам таки вдасться їх усунути. А ось кілька проблем локальних супроводжують Форум із року в рік і, здається, так буде завжди.

Давним-давно закупили організатори Львівського форуму виставкові стенди. Часи були важкі, і добре обладнання знайти було не так уже й легко. Скажемо прямо: складно було з обладнанням. Тому придбали те, яке трапилося. Ви ніколи не звертали увагу на конструкцію «поличок» на стендах? Так от, вона своєрідна: якщо покласти туди певну кількість книжок обсягом від 200 сторінок, то ваш стенд от-от – та й завалиться. І таки валиться, бо кріпиться лише зверху, і тому або фіксуєте його власноруч – скотчем, що правилами суворо заборонено! – або високо вгору підіймаєте праву руку, різко опускаєте, приказуючи «а ну вас!», – і розкошелюєтеся на власне стійке обладнання в найближчому «Епіцентрі». Правда, в такому разі складно зрозуміти, за що ж платите організаторам ви­ставки. А якщо ви замовили намет, то відразу треба брати ще й розкладний столик, бо: а) його можуть і не дати, б) не виключено, що це буде обклеєна жуйками парта з найближчої школи.

Ще торік Президент Форуму Олександра Коваль зізналася, що Громадська організація «Форум видавців» уже не є збитковою. Це страшенно тішить, бо означає, що український книжковий ринок розвивається. Пані Олександра каже, що всі зароблені у Львові гроші йдуть на організацію інших акцій, форумів, фестивалю дитячого читання. Безперечно, це добра й потрібна справа. Але чи не варто одного разу таки подумати про учасників і придбати для них нові стійкі виставкові конструкції?

Після закріплення конструкцій і вибивання столиків настає черга Урочистого відкриття Форуму. Особисто я не знаю такого видавництва, яке б не хотіло потрапити туди хоч би заради того, щоб на власні очі побачити щасливчиків-переможців на сцені Львівської опери. Не будемо аналізувати, кому й за що цього року було вручено нагороди: щонайменше третина з них – цілком заслужена. Але за яким принци­пом все-таки отримували запрошення? Чому можна було тиждень дзвонити від імені видавництва й не видзвонити нічого, а потім з’ясувати, що комусь їх таки дали і що було багато вільних місць, на які можна було сісти, просто показавши бейджик, але тільки за умови, що туди не сяде хтось із запро­шенням (див. початок речення)?

Ну, а пік задоволення наступає у книговидавців, коли до намету прибігає тітонька в зеленому халаті й починає волати, що ви такі-сякі ану бігом збирайте все сміття у наметі й виносьте його в баки на он-тій стороні за Палацом Потоцьких, бо прибирання ваших наметів до переліку оплачених послуг не входить.

Насамкінець хочу сказати, що я не належу до тих людей, котрі отримують задоволення від критики чужих ініціатив. Я люблю Львів, люблю книжки, люблю атмосферу, що там панує, люблю спілкуватися зі знайомими письменниками й запізнаватися з новими; зрештою, так, – я люблю Львівський Форум книговидавців. Просто як людині, котра щороку з цим стикається, – наболіло.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.