Головна статті
Смолоскип України № 10 (159), жовтень 2008 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Лариса Радченко. Головний Київський Слем, або Переможців не судять!" />

Лариса Радченко. Головний Київський Слем, або Переможців не судять! 

У межах цьогорічного Ірпінського мистецького семінару відбувся круглий стіл «Сучасна поезія та її синтез з іншими видами і виявами мистецтва», де найпалкіші дискусії викликало питання про місце слему в українському арт-просторі. Для людей, що так і не відвідали цих семінарів, витративши 5 червневих днів на щось інше (безперечно, не менш важливе), нагадуємо: слем – це конкурсне читання автором власних віршів у поєднанні з певним перформансом або хоча б яскравим вираженням / виверженням емоцій. Слем-турніри мають суворий часовий регламент виступу (найчастіше – 3 хвилини), штрафи за порушення; а журі тут – це випадково обрані глядачі.  

Невеличкий екскурс в історію слему: засновником цього мистецького спорту чи спортивного мистецтва вважа­ється поет Марк Сміт, який організував перший слем близько 24 років тому та уклав основні правила. Щодо україн­ського слему, то його паспортні дані (точну дату і місце народження) назвати неможливо. За однією з версій, слем запо­чаткували на фестивалі «Київські Лаври – 2006». Ще одна з них стверджує, що він з’явився у 1997 році у Харкові, а не в Києві, а інша говорить, що слему в Україні не існує взагалі. Втім, юність і дозрі­вання слем-процесу в нашій країні свідчить, що народження таки було! Слеми вже відбулися у багатьох містах України й поступово стають невід’ємною складовою літературного фестивалю.

Отже, повертаємося за наш круглий стіл. Протягом двох годин його учасники висловлювали контроверсійні твер­дження на кшталт «Слем – це не поезія» або «Тільки слем дозволяє відчути справж­ній поетичний драйв». Поступово до обговорення доєдналася вся аудиторія, тому що цей вид мистецтва можна любити або ненавидіти, але він нікого не залишає байдужим. На жаль, так і не вирішили, потрібен людству слем чи ні, проте різноманітні творчі акції продовжують уперто й непохитно підтверджувати першу думку.

19 вересня в межах триденного фестивалю від мистецької організації «ОстаNNя барикада» відбувся Головний Київський Слем. Пафосна назва «головний» цілком виправдала себе, оскільки в цього турніру була надзвичайно широка географія та велика кількість учасників і глядачів.

Кількість учасників склала 18 людей у пропорції 2:1 на користь чоловіків. Це свідчить, що слем є не романтичними читаннями при свічках, де зазвичай кількісно переважають дівчата, а важким чоловічим спортом із викидом адреналіну в кров та наявністю переможців і пере­можених. Це не той випадок, коли можна сказати: «Що ж, головне – участь», – тут потрібно прагнути перемогти.

Якщо говорити про географію Головного Київського Слему у межах «ОстаNNьої барикади», то вона охопила простір від Ужгорода до Луганська з тривалою затримкою у Києві та ліричним відступом до Мінська.

Не можу не перерахувати всіх учасників, оскільки більшість із них – вже давно знані автори або відомі слемери-переможці. Отже, список героїв «ОстаNNьої барикади» (у довільній послідовності): Світлана Поваляєва, Павло Коробчук, Андрій Любка, Олексій Чупа, Олександр Демченко, Андрей Хадановіч, Лариса Радченко, Ярослав Мінкін, Сергій Пантюк, В’ячеслав Абдурахимов, Ірина Шувалова, Іра Цілик, Богдан-Олег Горобчук, Олена Заславська, Олег Коцарєв, Григорій Семенчук, Сергій Онищенко, Олена Шпилевська.

Варто додати, що Світлана Поваляєва, Павло Коробчук, Олександр Демченко, Сергій Пантюк та Григорій Семенчук брали участь також у телевізійній версії слему у програмі Савіка Шустера на ТРК «Україна», ефір якої відбувся пізно вночі.

Ведучим турніру (так званим слем-майстром) був Артем Полежака, вбраний у сорочку з провокаційним антипоетичним написом на спині. Артем упродовж вечора створював на сцені атмосферу своєрідного «бійцівського клубу», а в перервах тішив присутніх читанням власних віршів.

На мій погляд, трохи непродуманою була схема турніру. Із вищезазначених 18 учасників до другого туру потрапили тільки п’ятеро, а до фіналу – троє: Андрей Хадановіч, Ярослав Мінкін та Олена Заславська.

Розповім детальніше про фіналістів.

Ярослав Мінкін (м. Луганськ) виходив на сцену з перебинтованою головою, хитаючись, мов підстрелений партизан, падав біля поставленого в кутку кулемета, рубав широченним ножем кавун, стискав у долоні соковиті шматки його рожевих нутрощів і кидав їх у зал, водночас вигукуючи власні тексти. Перформанс виглядав надзвичайно гарно, але сам текст так і не запам’ятався, залишившись десь на денці мозку словосполученням «щось про війну».

Білорус Андрей Хадановіч, на противагу першому фіналісту, не використовував жодних «підручних засобів» (до речі, за правилами класичного слему, встановленими давно-давно і далеко-далеко, використання реквізиту забороняється). Натомість він ритмічно стукав по мікрофону, змушуючи аудиторію аплодувати в такт і створювати таким чином звуковий фон для віршів. Його виразне читання, знайоме глядачам ще з попередніх слемів, знову вразило всіх.

Третій фіналіст, точніше, фіналістка – Олена Заславська – читала милі жіночні тексти, але так і не вклала у виступ необхідного драйву, тому переможцями стали чоловіки, які вирішили не ділити першість у слем-дуелі.

На початку дійства чотири комплекти оцінок розподілили між глядачами, а п’ятий традиційно продали з аукціону. Як на мене, цього разу комплект придбали за надзвичайно малу, але символічну ціну – 30 гривень. Після завершення дійства хотілось назвати декого «слемером за 30 срібних», але ні, тссссс… – це слем, і тут переможців не судять! Тут глядачі мають повне право бути необ’єктивними, автори – нецензурними, а результати – непередбачуваними.

Ось такий він, слем – суцільне заперечення і протест. Можливо, комусь це не до вподоби, але така суть цього поетичного змагання цілком відповідає гаслу Олеся Донія – лідера творчої організації «ОстаNNя барикада». Це гасло присутні на Головному Київському Слемі мали змогу помітити на величезному чорному банері-прапорі за спинами учасників. Воно вперто промовляє: «Українська культура має бути або агресивною, або мертвою».

Фото Олени Павлової:

Ярослав Мінкін – один із переможців слему 

Вірші читає Богдан-Олег Горобчук

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.