Головна статті
Смолоскип України № 10 (159), жовтень 2008 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Юрій Ноєвий. ЗМІ та постколоніальна залежність України" />

Юрій Ноєвий. ЗМІ та постколоніальна залежність України 

У суспільстві все взаємопов’язане: економіка з культурою, політика з мистецтвом тощо, – а окремо взята людина відтак схожа на намисто, на ниточку-душу якої нанизані камін­ці-переживання, образи, стереотипи і ще багато чого. Вона, як писав Юліан Вассиян, у своїй конкретно-історичності – тут і зараз, наприклад, із тризубом на паспорті, суржиком і в китай­ських джинсах, – вписана у суспільство, а останнє себе висловлює через неї. Така взаєм­на обумовленість можлива за до­по­могою колективної комуніка­ції, значну роль в якій відіграють передавачі, інтерпретатори та виробники інформації, відомі під скороченням ЗМІ. «Те, що порох зробив із війною, преса зробила з розумом людей», – сказав Вендел Філіпс. Правдивою є приказка військових про те, що І світову війну виграла кавалерія, ІІ – танки, то ІІІ сві­тову війну ви­грає інформація». Світ – це те, що нам по­ка­зу­ють вони, а не те, що ба­чимо ми.

Видається дуже хибною часто подибувана серед інтелеген­ції думка про те, що україн­ське суспільство після «помаранчевих» подій позбулося колоніальних виразок. Мовляв, хоч ідеали Майдану й відлетіли у світ чис­тих ідей Платона (тобто навряд чи повернуться), однак свободу ми таки отримали. Спостерігаючи за популярною нині дискусією про інформаційну безпеку та змістовним наповненням ЗМІ України, розумієш, однак: минуле закомплексованого, залежного «осовєтілого» українця нікуди не зникло; воно маскується під гримом євроінтеграції, правової держави і боротьби з ксенофобією, але корчить огидні гримаси соціальної і національної пасивності, одночасного сподівання на державу й ненависть до неї, висловлюється «шо-шо»… Це у світо­гляді більшості наших громадян досі домінуюче, хоч і є позитивні винятки у мовному за­коно­дав­стві, прикладах самоорганізованих дій громадян, діяльності деяких відомих українців.

Постколоніальну залежність можна розуміти як певний стан колективної свідомості спільноти. Він пов’язаний із відтворенням світогляду, раніше нав’язаного силою. Важливо те, що він існує в умовах вже автономного існування спільноти, що за­знала тиску. Особливу увагу звертаю на те, що цей стан перешкоджає поширенню власноствореної культури й породжує нові залежності. Погляньмо на Україну: після проголошення Незалежності українська культура досі продовжує вже звичний для неї змаг за розвиток та утвердження у спільноті, долаючи спротив сильної великодержавної культури та мимоволі потрапляючи під вплив уже поширеної в нас глобальної вестерні­зованої культури.

Постколоніальній залежності українців сприяє значна частина ЗМІ України. ЗМІ, як каналам трансляції такої залежності, притаманні деякі властивості. Вони – маркетинговані, корпоратизовані, ідеологізовані та периферизовані.

Медіа-бізнес в Україні давно позбавився управлінської вузькості часів свого становлення. Тоді редактори не дуже пере­ймалися потребами та інтересами аудиторії. Врешті-решт організована під вибори газета зникала одразу після їх закінчення. Сьогодні медіа-бізнес досить прибутковий. Тепер він – автономний сектор економіки, який розвивається че не най­стрімкішими темпами в Європі. Логіка конкуренції на ринку вимагає наближення продукту до потреб аудиторії – впровадження маркетингових стратегій: щоб заробити, треба писати те, чого хоче читач. Маркетингованість означає свідому під­трим­ку й відтворення ЗМІ тих образів, ідей, стереотипів, які належать або до російської, або до вестернізованої культур, і тільки тому, що вони поширені в Україні.

Анекдоти про професії соціологічно свідчать про наявність у представників всіх професій – від проститутки до священика – «неписаних» корпоративних правил. Безперечно, їх мають і працівники ЗМІ. Не буду зараз оцінювати дедалі більше поширення жорсткої редакційної полі­тики та «джинси» (замовних матеріалів), взагалі – «чорнухи, жовтухи, порнухи». Хочу звернути увагу на корпоративізм працівників ЗМІ, який сприяє підтримці постколоніалізму в Україні декількома шляхами. По-перше, постколоніальна залежність стала органічною частиною їх корпоративної культури. Вони, як належні до україн­ського суспільства, є носіями колективної свідомості цього суспільства. А як передавачі, інтерпретатори та виробники інформації, вони посилюють відтворення та закріплення цієї залежності. По-друге, оскільки всі ЗМІ комусь належать, то всі їх співробітники мусять виконувати волю власника. Вона – основа редакційної політики, сенс якої зводиться до правила «про це пишемо, це – замовчуємо», – спотворює дійсність, відбиває у журналіста бажання «писати своє». Щоправда, багато від працівників пера не залежить, а тому «своє» часто залишається «у собі». По-третє, оскільки всі звикли до корупції, то бажання «писати своє» викликає підозри в редакції, що часто призводить до невисвітлення цікавої теми.

Україна безальтернативно була зорієнтована на західну систему цінностей. Вона замінила офіційну ідеологію країни Рад. Капіталізм змінив комунізм поверхово. Капіталізм, по суті, не менш символічна система, ніж комунізм і фашизм – на тлі по­до­­рожчання економіки ствер­джує, що жити буде добре: Тимошенко говорить про зро­стання ВВП. З іншого боку, зали­шаючись по інерції частиною колишньої імперії, Україна так і не змогла вийти із зони ментального впливу Росії. Таким чином, ідеологізованість ЗМІ України проявляється у трансляції зовнішніх щодо українськості цінностей. Україна власне і не «знімала» окулярів, крізь які світ бачиться вестернізованим і російським, що з часом таким і стає.

Периферизованість чи навіть другорядність ЗМІ України полягає в тому, що вони залежать від зовнішніх інформаційних центрів. В Україні ЗМІ транслюють переважно іноземний продукт. Редакціям навіть легше так планувати діяльність, адже не треба думати про виробницт­во власного конкурентного продукту. Через це громад­ськість перетворюється на аудиторію другого сорту. Логіка периферизованості медіа-простору як основа його функціонування буде незмінною доти, доки в Україні громадські центри альтернативної культурної дії не здобудуть впливу на суспільство і державу.

Утворюється певне замкнене коло: ЗМІ – заручники власників і суспільства; суспільство – заручник ЗМІ і самих себе. Це можна назвати «внутрішньою тенденцією взаємопосилення постколоніальної залежності» України.

Чому це погано? Коротко відповісти можна так: свобода спільноти, за яку протягом століть боролися українці, ви­слизає від них – і, зокрема, ЗМІшним (інформаційним) шляхом. Джим Бумела, президент Міжнародної федерації журналістів, щодо ситуації навколо медіа-ринку України дуже скептичний: «Медіаландшафт досі контролюється інтересами державних та бізнесових кіл. Журналісти виглядають прислужниками окремих політичних груп, що намагаються радше маніпулювати, ніж інформувати аудиторію». Не маючи стратегії щодо розвитку інформаційного простору, діяльності ЗМІ, зокрема закордонних, Україна як нація і держава не контролює його, віддавши на поталу іншим центрам впливу.

Для поступових змін необхідно замінювати змісти постколоніальної залежності змістами власноствореної культури. Сприя­ти цьому можна двома шляхами: державним та громадським. Перший означає обрати стратегію політики інформаційної безпеки, унормувати інформаційні відносини та визначити сферу відповідальності органів влади, удосконалити інфраструктуру здійснення цієї політики, забезпечити актив­ну участь України у використанні глобальних інформа­цій­них мереж та систем, об’єд­на­ти зусилля держави та гро­мад­ськості. Другий – сприяти ство­рен­ню та розвитку незалежних ЗМІ, виготовляти упереджений проукраїнський інформа­ційний продукт. Сприятимуть цьому ідеї, воля, праця і гроші. Зауважте: гроші – на останньому місці.

Розуміння проблеми постколоніальної залежності України давно окреслено на експерт­ному рівні, про що свідчать числен­ні аналітичні матеріали. Полі­тики ж, як відповідальні за прийняття рішень, поки що зробили замало для впровадження підготованих експертами пропозицій. Приєднуюсь до всіх тих, хто закликає не тільки обговорювати, а й робити.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.