Головна статті
Смолоскип України № 9 (158), вересень 2008 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Юлія Сахно. Канікули або Літня втеча" />

Юлія Сахно. Канікули або Літня втеча 

Літо – суцільна втеча від міста, втеча в літо інших міст і місцевостей, інших людей і просторів. Варто розпочати літо втечею до моря – до Одеси. І забути вдома купальника, звівши нанівець імовірність занурення власного тіла у солоні блакитні глибини.  

Денні прогулянки такими неочікувано красивими для південного міста вуличками. Здоровкання із котами, що, здається, просто захопили місто, бо стрічаєш їх стільки ж, як і людей. Бігання морським берегом босоніж. Споглядання роботи нічного морського порту: бряцання й гупання, крики й сполохи. Підслухування перешіптування струнких білих яхт-красунь на причалі...

Одеса – гастрономічний рай. Побувати там і не відвідати щонайменше півдесятка кав’я­рень, забігайлівок і ресторанів – неможливо. Для мене Одеса стала містом найсмачніших сенд­вічів... Хоч минув уже мі­сяць, досі пам’ятаю смак хрум­­кого, соковитого, смачнющого-пресмачнющого СЕНДВІЧА! Ах! В Одесу можна їхати лише заради цього... Що я з друзями потихеньку й планую. ;)

Але літо триває, і час вирушати у наступну втечу від міста, що починалася мріями, квитками, збиранням речей до наплічника, забуванням речей і квитків, спізненням на потяг, продовжувалася розмовою із сусідом у вагоні, читанням книжки, слуханням музики у навушниках і спогляданням завіконних пейза­жів, солодким сном у незручному сидінні «Подільського екс­пре­су»... прокиданням у потязі, бо він уже зупинився, позіханням, скиданням до торби книжки й плеєра, першим кроком на землю іншого міста. А потім крокуєш за натовпом таких, як і ти, людей із наплічниками, виходиш на невеличку площу перед вінницьким вокзалом, і, помітивши в довжелезній черзі на автобус до мети подорожі знайомих, прилаштовуєшся до них. За жартами легко чекається і заштовхується в маршрутку. Весело їдеться і, нарешті, приїздиться до них – Шешор! Шешори ж починаються палючим сонцем і чергою з таких як і ти, людей із наплічниками. Показавши на КПП блакитний браслетик, заходиш на територію проведення фестивалю і підні­маєш рукою щелепу, що було впала від споглядання величезної і до того ніколи тобою не баченої кількості наметів і прапорів. Зробивши глибокий вдих і вибір на роздоріжжі стежки, що оббігає наметове містечко праворуч, рушаєш. Серед жахливої денної спеки таки знаходиш своїх друзів і розпочинається твоя дводенна шешор­ська втеча, яка вся – суцільні несподівані радісні зустрічі, і завершується вона теж – зустріччю з друзями на сусідніх місцях у потязі до Києва.

Наче знову звикаєш до міста, його літа й роботи, але ще трохи – і відпустка! Але навіщо обирати легкі шляхи? Думаєте, відпустка – то море-сонце-пляж? Ні. Це гори, намети, вода на вагу золота, під­йом о шостій ранку, зарядка о шостій десять, сніданок до сьомої, виснажливе й цікаве навчання з восьмої аж до вечора. А ще – відбій о двадцять другій. І навіть, уявіть, сухий закон ;). Де ж я «відпочивала»? У Криму, на плато Карабі-Яйла, на спелеозборах, влаштованих Українською Спелеологічною Асоціацією й Київським спелеологічним клубом. Щороку на спелеозбори приїжджають люди різного віку не лише з України, а й із близького й далекого зарубіжжя. Всі вони захоплюються спелеологією – і я також :). І жахливий для місь­кого жителя графік нас не лякав, адже натомість ми вчилися й застосовували знання, необхідні для безпечного від­криття й відвідування печер. Дев’ятнадцять незнайомих людей до кінця зборів стали великою дружною компанією, адже за шістнадцять днів разом пережили масу труднощів, ділили воду та їжу, що­дня довіряли один одному власне життя.

Спелеозбори – школа життя і виживання, що лишає по собі синці і посмішки, безліч неймовірно цікавих знайомств, радісні спогади, якими можна живитися протягом наступного року. Ці спогади допомагають триматися й не падати духом при поверненні до цивілізації, до шуму міста, напруження й телефонних дзвінків. От зараз я сиджу в офісі, хрумкочу фініками, що приїхали зі мною із Криму, наби­раю текст і посміхаюся. І знаю, що будь-якої хвилини можу організувати собі втечу від київського літа навіть без відпустки – просто заплющивши очі.

P.S. Тим, хто хоче мати можливість отак утікати від буденності:  у вересні КСК, він же Київ­ський спелеологічний клуб, оголошує набір у спелеошколу %), ми будемо вам раді :)

Познайомитись з нами ближче можна на форумі КСК за адресою: http://www.speleokiev.org.ua/forum/, за всіма новинами україн­ської й не лише спелеології можна спостерігати, підписавшись  отут http://cml.happy.kiev.ua/ на спелеорозсилку. Також зі спелеошколою 2008 року можна ближче поспіл­куватись на порталі ВКонтакті у групі «Спелеошкола рулить» (http://vkontakte.ru/id2310292?99363), або ж просто звернутися до людей, що ховаються за такою http://vkontakte.ru/id2310292?12973 і такою http://vkontakte.ru/id7285718 адресами.

Легких шляхів не обирали

Втікачі з великого міста



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.