Головна статті
Смолоскип України № 9 (158), вересень 2008 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Олександр Маслак. Війна" />

Олександр Маслак. Війна

Акт російської агресії у Грузії, що розпочався 8 серпня 2008 року, став початком нової епохи в міжнародній полі­тиці. Період відносного спокою, що настав внаслідок розвалу Варшавського договору й СРСР у 1989-91 роках, завершився остаточно й безповоротно. Так, і до цього були локальні війни на території колишніх Югославії та СРСР, було 11 вересня й війни в Афганістані й Іраку. Була віртуальна війна з таким самим віртуальним «міжнародним тероризмом». Але цього разу світ опинився на порозі нового глобального протистояння, на порозі нової «холодної війни»: російський великодержавний шовінізм знову вийшов на міжнародну арену.

Проте в українських ЗМІ – а по­тім і у свідомості багатьох україн­ців – склався стереотип, що причиною війни стала нерозумна поведінка грузинського Президента, який, нібито, першим віддав наказ про наступ на столицю південно-осетинських сепаратистів – Цхенвалі. Однак варто із сумом констатувати, що й україн­ські журналісти, і українське су­спіль­ство вкотре стали жертвою спланованої в Москві інформаційної спецоперації. Адже в ситуації, що склалася на початку серпня цього року, Грузія не могла не розпочати бойові дії проти сепаратистів у цхенвальському регіоні.

Не будемо детально зупинятися на описі перебігу конфлікту. Це вже ретельно зроблено засобами масової інформації в Україні і в світі, – притому з достатньо різних позицій. Зрештою, ця війна вже стала історією, а отже, час підбивати підсумки.

Щодо висновків, що їх може зробити Україна з російсько-грузинської війни, то вони дуже сумні. Україна ще в 1993 році уклала з Грузією угоду «Про дружбу і взаємодопомогу». Таким чином, Україна взяла на себе моральний і юридичний обов’язок підтримувати Грузію всіма доступними засобами. Не обов’язково суто військовими – у тому стані, в якому зараз перебувають українські силові структури, вони небезпечні насамперед для самих себе, а інколи – і для мирних жителів, що регулярно потерпають через різноманітні ексцеси із несправною військовою технікою. Окрім того, Грузія ще з 1990-х років є надійним союзником України на Кавказі. Із відповідним союзницьким і дружнім ставленням грузинського народу до українського. Підтримка незалежності й суверенітету Грузії є також необхідною з точки зору захисту стратегічних економічних інтересів України, забезпечення її економічної незалежності. Адже саме незалежність Грузії відкриває можливості для побудови альтернативних російським шляхів транспортування енергоносіїв. Поразка Грузії у цій війні стала й стратегічною поразкою України. Тому заяви, подібні до тих, що їх зробили у зв’язку з російсько-осетинською війною Віктор Янукович, Ганна Стеців-Герман, лідери КПУ та СПУ й низки промосковських маргінальних полі­тичних сил, суперечать національним інтересам України. І вони таки є ознакою державної зради (вибачте за пафос). Дивує також непрофесіоналізм більшості українських ЗМІ у висвітленні цієї війни. Особливо на її початку. По суті, вони некритично користувалися матеріалами російських ЗМІ, які відзначаються своєю упередженістю й «фільт­ро­ваністю». Деякі ЗМІ (наприклад, сумно­звісний телеканал «Інтер»), фактично, перетворилися на рупор москов­ської пропаганди. Це стало ще одним підтвердженням того, що жодної власної незалежної інформаційної політики в України наразі немає. Мало того, інформаційний простір в Україні є антиукраїн­ським. ФМ-радіостанції штибу «Росій­ського радіо», телевізійні серіали про «героїчних російських чекістів і воїнів», інтенсивна пропаганда «російського стилю» у шоубізнесі – все це «міни уповільненої дії», покликані знищити україн­ський суверенітет. Ще один сумний ви­сновок для України, що став іще очевиднішим після подій на Кавказі, – роз’єднаність української влади у критичні для національної безпеки моменти. Безкі­нечні інформаційні війни між Кабміном і Секретаріатом Президента навряд чи принесли хоч якусь користь Україні. Однак антиукраїнські сили як усередині нашої держави, так і за її кордонами вони неабияк тішать.

Такі попередні висновки. Очевидно, що події будуть розгортатися. І багато чого змі­ниться у світі найближчим часом. Однак єдиний висновок беззаперечний: моральну перемогу у цій війні вже отримав грузинський народ. Бо справедливість завжди на боці того народу, який бо­ронить свою правічну землю і свою
свободу.

Російські «миротворці»

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.