Головна статті
Смолоскип України № 12 (149), грудень 2007 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Влад Волочай. Короткий курс електронної музики. Частина І." />

Влад Волочай. Короткий курс електронної музики. Частина І. 

Моє перше знайомство з якісною електронною музикою відбулось разом із першим знайомством з дівчиною. Тоді, в 2000-му, я відпочивав на морі з батьками і вдень просто тинявся базою відпочинку. Мені було 12 років, а їй, судячи з вигляду, близько 16. Вона сиділа на лавочці та слухала плеєр. Я підійшов і просто спитав, що вона слухає. Вона відповіла дуже лаконічно – «Кіслату!». І тут, певно, її пройняв якийсь материн­сько-освітянський інстинкт після погляду в мої здивовані очі. Бо ж як інакше можна пояснити те, що вона винятково із власної ініціативи простягла мені навушники у яких грали The Prodigy. З того часу я перестав слухати модних «Рукі Ввєрх» та «Іванушек». Цей екскурс в мою особисту історію є простим прикладом необізнаності української молоді в музичних напрямах. Тому що The Prodigy нічого спільного не мають з acid культурою, це просто breakbeat.

Базою для електронної музики були три течії: minimalism, jazz та folk. У 50-х роках минулого століття Карл Гайнц Штокгау­зен концентрується на теорії та практиці «електронної музики» завдяки винаходу електропіаніно в 1958р., а пізніше запуску електросинтезатора «Moog». Завдяки цьому синтезатору свого фірмового звучання досягли такі арт-рок гурти як Pink Floyd, Emerson, Lake&Palmer. В американських клубах грав soul та funk, які в кінці шістдесятих народили disco. В 70-х роках можна сміливо виділити гурт Kraftwerk, які першими почали виготовляти новий синтетичний продукт завдяки використанню драм-машини, вокодера та все того ж синтезатора. Такого ефекту не змогли досяг­ти ані The Beatles з їхнім «Sgt. Pepper`s Lonely Hearts Club Band» (1967), ані Brain Wilson з Beach Boy зі своїм смайл «Smile» (1966). Але саме ці альбоми започаткували суперпопулярний нині стиль synth pop. В ці ж 70-ті роки з’являються більш жорсткі та глибокі напрями електронної музики, котрі пізніше, тобто в наш час, назвуть експериментальною електронною музикою. Такі стилі, як noise (japanoise) – музика, побудована на шумах, industrial – музика індустріального, техногенного звучання, ambient – музика без барабанів та співу, що густо наповнена різноманітними звуками неживої та живої природи (класичним альбомом є Brian Eno, «Music For Airports», 1979 р.).

80-і роки можна поправу назвати БУМовими для розвитку мелодій синтетичних звуків. Верхівки чартів покидають команди з винятково акустичним звучанням, вперше з’являються виключно клубні треки. У 85-му році в Нью-Йорку з’являються дискотеки, на яких ді-джеї  грають музику, що пізніше назвуть «gara­ge house». А в цей же час в Чікаго з’являється власне класичний house
(назва пішла від клубу – Warehouse), його основою є диско ритми в чотири чверті, зі швидкістю 120 ударів. Також в Чікаго дуже широко використовували soul співи. А Бельгія в 1984 році дарує світові EВM (electronic body music) – доволі жорстку і швидку редуковану електронну музику.

87-й рік, Детройт, деякий Хуан Аткінс експериментує з house і, створивши трек «No UFOs», запускає Detroit techno I. Це трохи пришвидшений house, з ритмом в чотири чверті, але без диско-хлопків, та з  більш насиченими синтезаторними семплами. В цей же час Чікаго продовжує дивувати світ і винаходить в своїх надрах ще один варіант синтетичної музики – acid house. Для цього напрямку характерне використання нової драм-машини Rolland 808 та басової лінії Rolland 303. Саме ці культові інструменти надали новому house більш швидкого, фанково теплого та критично радісного звучання. Під кінець 89-го цей стиль іде в надглибокий андеґраунд для того, щоби пізніше створити нові стилі, такі як digital hardcore (швидке techno – важка електронна музика), deep acid (acid house із вливаннями ambiant), trance, який присипляє свідомість, але не ноги, та gabber – дуже-дуже-дуже швидку музику  (швидкість – більше 200 ударів). Європа ж спрощує все до Euro dj pop – музики сучасних попсових дискотек.

На початку 90-х по обидва боки океану house займав лише чільні місця і cпочивав на лаврах слави, за що йому довелося поплатитись. Тому що в 1991 році на сцені з’явився Detroit Techno II. Ді-джеї, які грали в цьому стилі, збирали і продовжують збирати стадіони. Як і раніше, основою техно є «охаючий» длубаючий ритм, голі синтезаторні звуки та накладання ритмів один на одний. Також другої хвилі популярності не уникнув ambient. Атмосферна музика зазнала широкого використання в клубних chill out. Мода на ембіент дала поштовхи для розвитку downtempo та бристольського trip-hop, котрі, хоча і побудовані на бітах, але все ж насичені ambient sound-ом.

Відстежити подальшу історію синтетики в музиці, чи музики в синтетиці дуже важко, тому я в хаотичному порядку розкажу про сучасні течії. Звернення до класичного чікагського house наштовхнула композиторів та ді-джеїв на створення deep house, звук котрого знаходиться на межі house та gospel, хоча це в першу чергу все ж house, а тільки в другу глибоке звучання інструментів. Близько 1992-го року в Англії виникає новий варі­ант техно – breakbeat, в якому одразу впадають в очі часті зміни ритму, всепроникні рагга мотиви та вокальні вставки. Гімном breakbeat можно сміливо назвати «Out of space» від The Prodigy. Трохи пізніше з’являється важча версія – breakcore, котрий поєднав breakbeat та hardcore. Серд представників варто виділи­ти The Flashbulb. Найбільш ламаною та нечіткою музикою є Jungle та його різновиди (drum’n’bass, drill’n’ bass). Bін має дуже складну картину ритму, що нагадує африканські барабани, струнну секцію в якій вгадуються рагга мотиви, та радикально інакшу від house басову лінію. Trance – музика, що значно безпечніша для барабанних перетинок, аніж будь-яке techno, до того ж вона, не зважаючи на високу швидкість, дуже пластична. Ціль trance – вивести тебе на орбіту та перенести в інші світи, за допомогою власного тіла та його рухів. Варто сказати про IDM (intelligence digital music), батьками якого є Аphex twin. В його основі лежить експеримент над складними семплами. Широкої моди в анде­ґраунді набула музика 8bit та nintendocore, що будується на звуках відеоприставок початку 90-х років.

Надалі музика різноманітно зваємо­проникає утворюючі tech house, microhouse, minimal trans, illbient і ще неймовірну купу стилів, які навіть натаскані музичні журналісти і критики не в змозі адекватно назвати.

На теренах же рідної України з подіб­ною музикою все, як не дивно, прекрасно. Лейбл Nexound регулярно видає альбоми від The Moglass, Kotra, Za­vo­loka, Dinayevsky69, Andrey Kiri­tchen­ko.., які широко відомі у вузьких європей­ських колах своїм сильним експериментальним саундом. Прекрасно розиваються такі колективи, як Надто Сонна і TakSee з Києва, Zsuf та Electro­static death з Тернополя, миколаївський Unkind. Тільки шкода, що диски наших синтетичних композиторів та проґресивних ді-джеїв купують за кордоном, а не на Батьківщині. Треба міняти упереджене ставлення андеґраундової молоді до електронної музики, відкривати очі, тому що синтетична музика це не попсовиий ді-джей з гламурного клубу, це складні насичені композиції, це вловлювання вібрацій душі та трансформація їх у вібрації тіла.

Слухайте, танцюйте, розвивайтесь.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.