Головна статті
Смолоскип України № 12 (149), грудень 2007 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Оксана Шевцова. Два гігабайти поезії і дві тонни автографів" />

Оксана Шевцова. Два гігабайти поезії і дві тонни автографів 

Одна з найважливіших книжок року й одна з найважливіших поетичних книжок останніх семи років» – зі слів Іллі Стронґовського, поета-двотисячника житомирської школи, а тепер іще й одного з най­актуальніших перекладачів, – таки не могла обмежитися лише однією презентацією. Надто вже багато у неї авторів. «Розказати про неї читачам» потрібно було гарно і докладно, для чого не зовсім підходить клубна атмосфера, в якій наразі відбувається переважна більшість книжкових презентацій. Розв’язати цю проб­лему допомогла нова подільська книгарня – «Смоло­скип», що знаходиться у будинку фонду та видавництва з однойменною назвою (варто зазначити, що знаходиться таки у стратегічному місці – у безпосередній близькості від Могилянки, Андріївського Узвозу та кав’яр­ні «Полонез»:). Відтак відбулася велика серія автогра­ф-сесій. Організаторами її було названо «квестом», оскільки однією з умов участі було збирання автографів усіх авторів; а той, хто збере найбільше, за умовами «квесту», мав отримати подарунок – флеш-накопичувач інформації, місткістю в 1 гігабайт.

Щочетверга до Києва прибувала «делегація поетів» із одного або кількох міст України, що давало змогу не лише послухати вірші окремих цікавих авторів, а й задуматися над явищем існування поетичних шкіл: луцької, житомирської, харківської, ніжинської, сумської зо­крема.

Читання поезії, дуже, до речі, «неслемівські», тихі, інтимні, доповнювали ті самі «історії», зазначені в афіші. Більшою мірою це були, звісно ж, не «розмови з читачами», а, власне, теревені літераторів між собою. І хоч для «непосвячених» зрозумілим був лише кожен другий натяк, все одно лишилося враження певної «посвяти у тісніше коло». Можливо, для видавців (молодого видавництва «Маузер») така тривала автограф-сесія – це передусім комерційний хід (адже під час зазначених шести зустрічей «Двох тонн» продалося чимало) проте для київського глядача-читача, здається, це стало передусім можливістю зустрітися НЕ ЛИШЕ з поетами, яких доволі бачиш на різних акціях, а й почути зокрема вірші авторів із Луцька (Олени Пашук та Ольги Ляснюк), Сум (читали Софія Сітало, Артем Антонюк, Лілія Лисенко) та інших, кого, схоже, вперто не хочуть помічати ті, хто пише на сторінках часописів та у блогах про «одноманітність» та «занепад» поезії наймолодшого покоління.

Роздавати автографи – це окремий жанр творчої діяльності. Як воно почуватися «із цього боку автографа»? Можемо здогадатися хіба за тими написами, які залишає у книзі людина, з якою трапився цей екзистенційно-виразний момент: підійшли і попросили автографа. Так от, дехто з них пише довгі побажання, дехто, згадуючи автографи, які брав у Тараса Прохаська, черкає лаконічно «із вдячністю», хтось почуває себе недостатньо вагомою знаменитістю і робить помилку у імені читача, який, власне, за автографом підійшов. Хтось, розписуючись у кількох книжках поспіль, за власним зізнанням, відчуває себе викладачем, який порає стос заліковок. Хтось пише «тут був ім’ярек» або вигадує непристойне побажання у формі надто поширеного речення абощо. Справа навіть не в тому. Перш за все, цікаво, який відсоток накладу письменник може «покрити» або ж «позначити» автографами, засвідчивши таким чином, свою «подвійну присутність»: у тексті і «зверху». Не важко здогадатися, що відсоток цей невеликий. Ситуацію може порятувати лише збільшення кількості робочих рук. До тридцяти двох пар. Але, зрештою, і кількість поставлених у книжках значків теж не має особливого значення, адже автограф-сесія – це передусім зближення, розмова, читання. Зустрічі у затишній атмосфері – це передусім спосіб поспілкуватися, а читачеві, якщо судити із цієї акції, дістається найбільше: живе читання віршів, книжки, таке собі «практичне введення у літпроцес», а в нашому випадку – іще й флешка. Зазначений пристрій отримали таки ДВІ дівчини – Оксана та Єлена (схоже, гендерний стереотип «дівчатам таки більше подобається ходити на поетичні читання» не дуже далекий від правди). До речі, одна з дівчат пообі­цяла, що «носитиме» на цій «мистецькій» флешці переважно музику і художню літературу в електронному вигляді.


Ілля Стронґовський


Гості вечора


Лілія Лисенко


Артем Антонюк


Поети та слухачі поезії в книгарні "Смолоскипа"


Приз найактивнішій читачці Єлені Мельниченко від імені "Смолоскипа" вручає Олег Романенко



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.