Головна статті
Смолоскип України № 11 (148), листопад 2007 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Марина Александрович. Рейд на Севастополь" />

Марина Александрович. Рейд на Севастополь 

Є одна така гра «Контакт» для молодіжної компанії чисельністю від двох до плюс нескінченності, щоб весело та з користю провести час разом. Хтось один про себе загадує якесь мудрагельське слово, називаючи першу літеру, а решта намагаються розкривати кожну наступну літеру в слові, допоки не розгадають усього, шляхом «евристичних» операцій.

Найважливішими для цієї гри є два моменти, через які я власне і згадала її в контексті презентаційних поїздок видавництва «Смолоскип» у різні міста України. По-перше, це пошук взаєморозуміння між учасниками гри для досягнення контакту; по-друге, це власне комунікація між учасниками, в процесі якої кожен отримує заряд як корисного знання, так і позитивних емоцій. «Смолоскип» цього разу, а саме 2–3 листопада, вирушив включити до гри най­південніший регіон України. Севастополь на запрошення гостинної молоді став місцем проведення декількох культурних заходів, що виявилися для міста винятковою подією. Отже, відлік розпо­чато…

П’ять. Не секрет, що їдучи до стереотипно русифікованого міста, україномовна молодь одразу починає малювати в уяві картини «гоніння на банде­рівців» і, своєю чергою, підкреслене демонстрування власної національної свідомості. Мушу зізнатися, що такі настрої не оминули й смолоскипівців. Проте перевірити на практиці це не вдалося. По-перше, через супро­від із п’яти україномовних хлопців-севастопільців (за що їм величезна подяка); по-друге, за тієї ж відсутності «гоніння на бандерівців», якої особливо не спостерігалося. Хіба що коли вахтерки у гуртожитку, де поселили смолоскипівців, побачили когорту молодих людей, що спілкується українською мовою, то відреагували так: «Скільки їх, і всі українською говорять – прямо інопланетяни якісь!». А те, що було це сказано із почуттям великого зачудування, без жодної агресії, вже свідчить, що «не такий страшний вовк»…

Чотири. Презентація «Смолоскипа» відбулася в Україн­ському культурно-інформаційному центрі (УКІЦ) міста Севастополя. Це величезна будівля, передана під такі потреби ще у 90-х роках. І слава Богу, що передана, а не надана в оренду. Тому що могли б відібрати приміщення, і моргнути не встигли б, як це сталося з Українським дитячим центром, очолюваним Євгенією Вітвіцькою. В УКІЦ досить активно проводяться певні українські культурні заходи, є тут і бібліотека україн­ських книг, яка дуже зраділа поповненню книжками «Смолоскипа», адже, на жаль, не часто трапляється такий випадок. Але що було дивно чути від севастопольських хлопців-провадирів, це що вони були тут останнього разу, наприклад, два роки тому, а то й більше. Сподіваюся, що це так саме тому, що для їхнього розвитку в напрямку українськості їм вистачає власних ресур­сів, а центр відвідує молодь, якій це потрібніше. Сама презентація видавництва «Смолоскип» від­булася за доволі численної аудиторії, навіть за участі журналістів із Сімферополя, і, повірте, з вогниками захвату і подяки в очах глядачів. Презентували «Смолоскип» Ростислав Семків, який розповів загалом про його діяль­ність як видавництва і культурного центру, Ольга Погинайко, що представила серію книг «Розстріляне відро­дження», та Богдан Горобчук, який як лауреат «Смолоскипа» і розповів про цей конкурс. Напри­кінці висловився директор УКІЦ Олександр Коротун, який зазначив, що свою справу (таку потрібну саме в російськомовному регіоні) вони роблять не за подяку, а задля людей. А приїзд «Смолоскипа» підтвердив, що потрібно це не ли­ше кільком десяткам присутніх глядачів, а, зви­чай­­но, ширшій пуб­­лі­ці. Після пре­зента­ції сева­сто­поль­ці ще довго захоплено спілкувалися зі смолоскипівцями, давши зро­зу­мі­ти, що такі від­­відини ой як багато для них означають.

Три. От саме для залучення цієї ширшої публіки, а також для показу ще одного напрямку діяльності «Смолоскипа», в Севастопольському міському гуманітарному університеті був проведений круглий стіл з проблем формування національної еліти у форматі, звичному для політологічної частини Ірпін­ського семінару творчої молоді. Модераторами були Олег Савченко (Севастополь) та Рости­слав Семків (Київ). До обговорення теми було запрошено небайдужих до питань україн­ської еліти севастопольців: Людмилу Коломієць, заступника директора гімназії № 5 імені Лесі Україн­ки міста Севастополь, Андрія Лубенця, викладача Військово-мор­ської академії, Сер­гія Кумина, директора центру «Номос», видавця журналу «Чорноморська безпека», Лідію Мадоян, громадську активістку, Максима Майорова, студента КМА та всіх бажаючих висловитися на представлену те­му. Один із організаторів політологічної частини Ірпеня Руслан Голубицький своїми неконформістськими принципами одразу спричинив дискусію, що вдало продемонструвало головний принцип участі в круглих столах «Смолоскипа» загалом: основне – це свобода думки та можливості її висловити, звичайно, відповідно аргументувавши. А от найголовніша думка, яка прозвучала від Людмили Ко­ло­­мієць, найголовніша для самих севастополь­ців, – мова, беззаперечно, важливий елемент формування національної еліти, але є маса прикладів російськомовної свідомої молоді, яка, на жаль, просто не мала можливості опанувати державну мову за наяв­них умов у Криму. Це от і є най­більша прик­рість, що потребує кардинальних змін та прикладання значних зусиль як з боку кримської громадськості, так і з боку місцевої влади. Багато було сказано на круглому столі також про громад­ську активність та можливість реалі­зації себе через участь у громад­ських об’єд­нан­нях. Зокре­ма про це висловлювались молоді активісти, які встигли відвідати інші країни, беручи участь у громад­ському русі, та зацікавлювали решту долучатись до громад­ської діяльності своїми позитивними емоціями. Насамкінець Юрій Нога, куратор молодіжних програм, запросив севастопольців готувати виступи до Ірпінського семінару творчої молоді.

Два. Заключною крапкою у презентації «Смолоскипа» у Севастополі став поетичний вечір у невеличкому кафе на березі моря, де севастопольська молодь могла презентувати свої вірші і бути почутою, а у від­повідь поети-смолоскипівці читали свою поезію. Що страшенно вразило, так це вибачення севастопольців за свої російськомовні вірші. Хотілося їм відповісти, що не вони повинні просити вибачення і не в нас. А хто і в кого – це предмет іншої розмови. На противагу нашим настроям зустріти у Криму «гоніння на бандерівців», севастопольська молодь, можливо, думала, що україномовні смоло­скипівці поставляться з певною зверхністю та поблажливістю до російськомовних, але дводенне спілкування, сподіваюсь, розбило ущент обидва стереотипи. Зате точно воно здивувало крим­чан поезією лауреатів «Смолоскипа», і цей поетичний вечір для них, напевно, став своєрідним культурним шоком – такої поезії, це було помітно, вони ще не чули. Проте готові були сприйняти – вірші Люби Якимчук, Юлі Стахівської, Олега Коцарева, Богдана-Олега Горобчука і Марини Брацило.

Нарешті, один. Ось так, по­вер­таючись до алегорії гри, за час коротких, але плідних від­відин Севастополь, нехай навіть у не дуже значній кількості, став колегою-«відгадайкою» для «Смолоскипа», або навпаки. Послідовність не має значення. Головне, що взаєморозуміння та комунікації було досягнуто з цими людьми, а отже, попри всі стереотипи, це буде поширюватися і далі. А значить…

Контакт є.

Решта фото: http://smoloskyp.org.ua/content/view/395/1/



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.