Головна статті
Смолоскип України №7-8(44-145), липень-серпень 2007
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Сторінка 13
Сторінка 14
Сторінка 15
Сторінка 16
Всі сторінки
Марічка Бегус. Загублений світ Юліана Шпола" />

Марічка Бегус. Загублений світ Юліана Шпола 

Юліан Шпол. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2007. – 531 с.

«Бруд заялозених омбразів / На смітнику поколінь / Безважно вимести / Прийшов я…» Або «?!.. Я геній – / – Тпру! – : –». Чим вам не рядки з тексту молодого амбіційного сучасного поета, що жадає окреслити бодай контурними лініями своє місце на мапі української літератури? Як не тривіально, так воно і є – тільки з деякими поправками. Автор цих слів і справді молодий – на час появи цих поезій йому було близько 25 років, – але жив і творив він – щоправда – років так із 80 тому. Тож місце Юліана Шпола (справжнє ім’я Михайло Яловий), одного з «розстріляно-відроджених», сьогодні майже забутого, на літературній карті України вже давно – ще з 20-х років минулого століття – нанесене, однак потребує наведення свіжих сучасних контурів по старих лініях.

Поезія для Юліана Шпола так і залишилася справою молодості. У єдиній його поетичній збірці «Верхи», яка вийшла 1923 року, минуле і сучасне завжди проектується в «Завтряшній Рай» («Ах, так згасіть же вогні / Минулих днів, / У попіл викиньте / Життя докурену цигарку: – / Світ без салонних / огнів, / Це – гарно») та максималістські заклики типу «У вічність / Кроком руш! / Вперед! / Раз-два. / Раз-два». Світ його поезії – це суцільна динаміка, рух, він сповнений «дзигучими згуками» дзвонів і плачу, громів і «взвірчених» стягів, і навіть зима, що насамперед асоціюється зі спокоєм, у Шпола «віхласта» і «зривна». Такий динамізм під­кріплюється ще й звуковими прийомами: «Сумом смерекових снів / Снить моя стомлена душа. / Сам я хочу сонце смикать / За кісник / Поетами обсмиканого / Хвоста…»

Образ поета зустрічається не лише в поезії Шпола, а пізніше вигулькує – саме вигулькує, а не виникає, абощо, бо представлений він настільки пародійно, що по-іншому і не скажеш – на сторінках його комедії «Катіна любов або будівельна пропаганда». Епізод з діалогом поета і редактора, якого перший просить оцінити його вірші, такі соковиті, що з них «сік так і капає, аж тече», підсумовується так: «А виходить, матері його ковінька, що єдиний порятунок для поезії – це гуси». Така пародійна та абсурдова настроєвість задає тон усій комедії, яка представляє палітру характерів 20-х ро­ків: починаючи від комсомолки Каті і «бувших» дворян і закін­чуючи Репортьором, Вугільщиком, Франтом і зрештою Бо­жевільним, які з’являються в невеличких характеристичних епізодах. Сюжет, закручений на бажанні «бувших дворян» видати заміж за таких само свою дочку Катю, завзяту комсомолку, вивершується на тому ж абсурдному тоні. Замість любові – «будівельна пропаганда», а все через те, що Катіні комсомоль­ські здібності, на жаль, не поширюються на поетичний талант.

Центральне місце в творчості Юліана Шпола займає проза, зокрема художня, хоча в книзі знайдете і публіцистичні статті Михайла Ялового. Роман «Золоті лисенята» цілком належить естетиці «романтики вітаїзму»: його герої-революціонери прагнуть, мріють, відчувають муки вагання («Революція іде? – Іде. – В ім’я справедливості?») і водночас безапеляційну потребу діяти (замах на генерала), переживають «золоте» кохання, «вимріяне на перегоні між двох станцій» і суху прозу життя: «Мавка любила Мема, але жила з Озоном, а Кірка любила Озона, але жила з товаришем Мандибулою». Роман за структурою нагадує паралельний біг дороги та залізничної колії – він складається із двох сюжетних ліній, що в певних точках перетинаються, але до кінця так і не зливаються в одну, попри всі очікування читача. Зрештою, саме опис подорожі і становить першу лінію, оповідачем якої є один з персонажів роману – безіменний «я», якого, здавалося б, вже із середини книги можна ідентифікувати з одним із означених героїв Озоном, але на те вони й «Золоті лисенята», що заплутують всі сліди до останнього. Сам символ розкривається в казочці Мавки про «дівчину з синіми очима», що вилупилася із золотого американського яйця, виходженого лисичкою, і має дві душі: одна шукає «золотий спокій» і «синю ніжність», а інша прагне «червоної пристрасті». Такий внутрішній дуалізм і є квінтесенцією роману Юліана Шпола, а загалом і всього його життєвого шляху.

В одному зі своїх віршів Михайло Яловий написав: «Я не доріс ще, / Але в руках я маю / Певну мапу, / Щоб дати вам / Льодовий душ». А сьогодні свою літературну мапу зі вписаним на ній іменем Юліана Шпола пропонують видавництво «Смолоскип» й Олександр Ушкалов. Тож беручи цю книгу до рук можете сміливо вважати себе першо­проходцем, який відкриває для себе один з віднайдених острів­ців загубленої у 30-х роках україн­ської літературної Атлантиди.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.