Головна статті
Смолоскип України №4(129), квітень 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки


Петро Вознюк. Поперед[жуваль]ні підсумки" />

Петро Вознюк. Поперед[жуваль]ні підсумки 

От і дочекалася країна результатів волевиявлення свого народу. Різноманітні «астрологи й хіроманти» від політики вже звично розводять каламуть навколо реальних та уявних урядових коаліцій. Найба­нальніші й найпровокативніші експерти продовжують обсмоктувати тему реґіональ­ного розподілу виборчих симпатій. Ну а ми спробуємо поглянути на питання під дещо іншим кутом зору. Виходячи з того, що будь-яка коаліція – річ відносна й ско­ро­минуща, територіальна детермі­но­ваність вибору – більш ніж умовна, а от реальними тенденціями суспільних настроїв легковажити ніколи не слід.

Отже, що назагал продемонструвало нам голосування–2006? По-перше, його підсум­ки вкотре з усією очевидністю дове­ли, що доля України завжди вирішується на її центральних теренах. Саме воля 11 обла­стей Наддніпрянщини, а не Галичини чи Донбасу, визначає алгоритм вітчиз­няного політпроцесу. Навіть якщо підтри­маний переважно наддніпрянцями блок Юлії Тимошенко опиниться у «глухій» опо­зи­ції (читачі цього числа, можливо, вже знати­муть, чи так сталося), – хтось сумні­вається, що саме його курс буде камерто­ном української політики найближчих років? Другий же, іще більш промовистий сигнал минулих виборів можна розглядати у кон­тексті того таки «поділу»/«розколу» нашого суспільства за політичними поглядами. Розрив дійсно відбувся. Певна річ, не суто географічний, не той, що ним зомбують нас заїжджі політгуру. Але від того не менш наочний і тривожний. Розлам проліг точні­сінько ізотермою народного терпіння. Адже цілком очевидно, що результат пропре­зи­дентської «Нашої України» та деяких лояльних до влади аутсайдерів – це і є від­соток людей, готових терпіти ще, гото­вих на певні подальші жертви заради обіцяних главою держави позитивів. Гото­вих, при­наймні наразі, зберігати стабіль­ність будь-якою ціною. Решта – це голоси проте­сту, байдуже, синього чи ядуче-пома­ранчевого забарвлення. З-поміж них напевне є чи­мала частка тих, що згодні поступитися ста­біль­ністю, аби примусити багатих поді­литися із бідними та відділити бізнес від політики. Протестний електорат нині зріс, мабуть, най­більше за весь час незалеж­ності. І не треба думати, що його можна за­до­воль­­нити «кісткою» у вигляді прем’єрства Тимо­шен­ка або Януковича – зрештою, не так дав­но «протестний» кандидат уже став пре­зи­дентом. Треба просто виконувати обіця­не – в іншому разі голоси «проти» еле­мен­­тарно перейдуть до ще менш прогнозо­ваних політиків.      


Смолоскипівець – народний депутат України" />

Смолоскипівець – народний депутат України 

Віталій Чепинога народився 1969 року на Черкащині. Закінчив історико-правничий факультет Українського держав­ного педагогічно-го університету ім. М. Драго­ма­нова. Був членом Асоціації Студен­тів Києва. 1995 ро­ку нагоро­дже­ний грамотою видав­ництва «Смоло­скип» за студент­ську й громадську діяльність. У спів­авторстві з Олегом Проценком видав книжку «Похо­дження свободи (Осмислення витоків та розвитку концепції грома­дянського суспільства)» (Київ: Смолоскип, 1996). З вересня 1996 року до липня 1998 року працював головним редактором інфор­маційного бюлетеня «Смолоскип України», а також головним редактором «Вісника Наукового Товариства імені В’яче­слава Липинського». Лауреат І Все­українського конкурсу студентських та аспірантських робіт у галузі суспільних наук Інституту посткомуністичного суспільства, нагоро­джений другою премією за роботу «Україна пострадянська: утворення дер­жа­ви, народження суспільства». Один із за­снов­ників Наукового Товариства ім. В’яче­слава Липинського. Член Головної ради гро­мад­ського об’єднання «Молода Украї­на». Дописував до «Смолоскипа України», «Вісника Наукового Товариства імені В’ячеслава Липинського» (1996–1997).

Виступав на молодіжних науково-теоре­тичних конференціях, на політологічних
се­мі­нарах, зокрема брав участь у семінарі ім. І. Лисяка-Руд­ницького «Минуле деся­ти­річчя. Осмислю­ючи перетворення» (1997), у семінарі «Нова політична си­стема та закон про вибори» (1997).

Працював в оргкомітеті та був модера­тором круглих столів «Історія і література: від­дзеркалення чи протистояння?» на І семінарі творчої молоді України (1995), «Пер­спективи екстремістських течій в Украї­ні» на ІІ семінарі творчої молоді Украї­ни (1996), «Роль молоді в розвитку сучасної політичної української думки» на ІІІ семінарі творчої молоді України (1997). Був ведучим презентації книжок Олеся Донія «Покоління оксамитової революції» та Івана Андрусяка і Євгена Петренка «Блиск і злиденність ук­раїнської націонал-демо­кратії» та кру­гло­го столу «Нове покоління в пошуках нової ідеології» політологічної частини Семінару творчої молоді України травня 1999 року.

Працював в інформаційно-аналітичній службі партії «Молода Україна», в Україн­ському фонді підтримки реформ, коре­спондентом газет «День», «Всеукраинские ведомости», завідувачем відділу «Story» журналу «Компаньйон», кореспондентом тижневика «Московские новости» в Україні. З 1997 – керівник Комітету з питань преси та інформації в опозиційному Кабінеті Міністрів, у прес-службі Блоку Юлії Тимо­шенко. У квітні 2006 року був кандидатом в народні депутати України від Блоку Юлії Тимошенко (№ 87 в списку). На час виборів працював прес-секретарем ВО «Бать­ківщина».


Нагороди «Смолоскипа»" />

Нагороди «Смолоскипа»

Редакція бюлетеня «Смолоскип України» після вручення премії ім. О. Гончара в номінації «Публіцистика» біля будинку Спілки письменників України. Зліва направо: Осип Зінкевич, Ольга Радомська, Ростислав Семків, Петро Вознюк


Юрій В. Нога. Україна  2011" />

Юрій В. Нога. Україна 2011 

І тільки обличчя на бігмордах* були впевненими і загадково посміхалися, ніби знали значно більше ніж оригінали. І в них було повне порозуміння, вони ство­рю­вали дивні конфігурації, від яких у тих, хто називає себе політтехнологами, випали залишки волосяного покрову на голові...

Саме так за два дні до виборів я про­ко­ментував ситуацію. Тепер ми знаємо, чому вони посміхалися.

А результати будуть оскаржуватися де­сят­ки разів. Всі, хто набрав більше 1%, будуть намагатися довести, що десь хтось щось прогледів. Можливий варіант, що Литвин спробує внести зміни в закон «про вибори», дехто звернется до міжнародних комісарів і судів. Однак вибори відбулися.

Коли чувак, стукнутий, яйцем, розказує про свою перемогу, стає досить не смішно. Однак за весь час незалежності в нас перший раз урядом керує не політик.

Звісно, вам важко повірити, але вже понад 15 років я цитую відомого киянина Міхаїла Булгакова: «Хто така розруха – стара з палицею, яка прийшла і повибивала всі вікна? Розруха в головах, і якщо я і Дар’я Петрівна почнемо ходити мимо уні­тазу, в моєму будинку почнеться розруха. Дай Боже пам’яті, раніше світло вимикали тричі за десять років, а тепер тричі на день». І коли не етнічний українець, а громадянин України з прізвищем Єхануров стверджує, що громадянин Ющенко не розбивав лам­почок на фермах, мені хочеться додати: ви не повірите, Кучма також не бив лампочок на фермах, не курив у ліфті, не «справляв малої природної потреби» в під’їзді. Ми заслуговуємо на таку владу, яку можемо скинути. Кучму намагалися скинути з 2000 року, але його не скинули, просто в 2004 році народ став політичною нацією.

 Саме тому можна говорити про програш «Партії регіонів». Порівняно з виборами Президента, коли після повторного голосу­вання кричали, що вкрали три мільйони голосів, зараз мовчать. І посилено три­маються за свої 32%. Використавши весь запас бруду і технологій, будуть надіятися на чесність влади. «НеТак», «Союз», Вітрен­ко, регіонали і декілька дрібних кумедних гравців типу путінців гостро поставили мовне питання. І що вони мають в результаті? Нетакнулося їм розколоти державу за мовним принципом. Їх програш довів, що майдан – не випадковість, не акція МОСАДу, МІ- 5, ЦРУ чи молдавської секурутати. Що є така політична нація, яка може розмовляти різними мовами, від бурятської чи ічкерської до хінді і ідиш, і хоче жити саме в цій державі.

Регіонали програли не технічно, – вони набрали найбільше, – вони програли психо­логічно. На «зонах» не проголосували 100% за «свого кандидата», та й не було 110% у шахтарських містечках. І з відкріпними талонами тепер не дуже пограєшся. Назва­ти вибори ідеальними неможливо, однак загальному волевиявленню приблизно від­повідає. Заява БЮТівця Миколи Томенка: якщо ПР не захоче працювати нормально, то доведется відкрити безоплатні курси, ми навчимо... інакше докладемо всіх зусиль, щоб у наступному парламенті їх не було.
І це теж не додає оптимізму.

Звідси і переговори з тими, кого півтора роки назад називали «нашистами». До моменту оголошення офіційних результатів пе­реговори тривали по 6 годин на добу. І почався новий виток розподілу крісел і гу­бер­ній. За звичкою ведмідь ще в барлозі спить, а вони один до одного з претензіями, що ті більший шмат шкури беруть.

Та можливість такого союзу досить... до­сить незначна, а «помаранчева коаліція» –  це більш рідне. Однак найбільш впливова сила там БЮТ. Як сказала моя дружина, єдиний чоловік укрполітики носить спід­ни­цю, і до переговорів з тими, хто назвав май­дан бидлом, не опуститься. Та політика справа брудна, і маючи сумарно 55% мож­на не зважати на думку інших. Можливо це не політкоректно, однак я звик вірити своїй дружині. І подібний варіант навіть не роз­гля­датиму.

Тому існує декілька варіантів конфігурації більшості. Регіонали активно намагаються «осоюзитися» з КПУ та СПУ. Однак оче­видно це не так просто, тому не таким весе­лим виглядав їх лідер під час зустрічі з Президентом. І до відсутності привітань поставився з розумінням. Один раз його вже вітав чекіст з Москви – двічі.

Що ж, наші депутати – це наші проблеми. В мене немає жодних сумнівів, що більшість буде створена. Просто не захочуть поки­да­ти такі зручні крісла і по новій горба­титися на виборах. Щось обіцяти, дарувати, дума­ти, шукати компромат. А за 60 днів домов­ляться. І нам з цією владою жити тепер п’ять років.

* Бігморди – сленг штабістів, так нази­вають білборди.


Ксенія Терещенко. ТРАКТОР-entertainment, або Про поетичні вечори" />

Ксенія Терещенко. ТРАКТОР-entertainment, або Про поетичні вечори 

Індустрія розваг, конвеєр масової культури (від кіно до комп’ютерних ігор) – тло, на якому знаходиться читацький го­ризонт сучасного обивателя. Попри до­ступ­ність та зручність нових культурних про­дуктів, у метро (і взагалі) досі читають – питання ЩО? Звісно ж, можна навести приклади, мовляв, і Достоєвський був помі­чений в руках юної леді – однак значно більше розважального чтива.

Не стану розводитись, як це, мовляв, жахливо. Читають хоч щось – вже добре.
З настанням ери телебачення література втратила свій домінантний статус воло­дар­ки людських душ. Хто тепер може з упев­неністю сказати, що зміна парадигми, подібна до викли­каного Гете­вими «Страж­даннями молодого Верте­ра» нового розу­міння кохання, при­ходить з писа­ним сло­вом, а не з голівудським блок­бастером? Однак читання зали­ша­ється приваб­ли­вою насолодою, і навіть перегляд «Ромео та Джульєти» з ді Капріо, який покурює ма­ріхуану, не замінить специ­фічних прак­тик тактильності, пов’язаних з друкованою книгою – індивідуального темпу читання, вільної гри уяви, співпе­реживання, що є наслідком неспішного, вдумливого та особистісного сприйняття.

Чи не найбільш потерпає від ново­го культурного фо­ну читана поезія. Приватні літера­турні вечори май­же вимерли, офі­цій­но-освітянські жевріють на бю­д­жет­ні ко­пійки й шкільне «добро­вільно-при­му­со­во»… Який, зреш­тою, сенс в декла­му­ванні чужої по­езії сьогодні? Та жодного, цю нішу виповнила індустрія шоу-бізнесу з усіма своїми напрямками. Сенс є лише в читанні власне авторами на заходах промоційного характеру.

Якщо чесно, я взагалі не люблю поетичні вечори – за певне насильство. Чуже промо­вляння забирає у слухачів можливість сприймати текст власним внутрішнім голо­сом. Автор-декламатор нав’язує своє трактування, свої акценти. У процесі чи­тання поезії взаємозв’язок «автор-твір-реци­пієнт» перефор­матовується, з відчут­ним ухилом в бік домінування Автора. Головною атракцією є вже не сам текст, а його виконавець, який презентує не так свої вірші, як власну особистість (ха­ризму?!). Хрестоматійним прикладом такого пере­тікання текстуальності у пер­фор­матив може слугувати «концертна» діяль­ність заслу­женого класика України Юрія Андруховича (то з джаз-бендом, то з театром).

Хочеш чи не хочеш, але письменник перетворюється на публічну людину, «зірку». Літературна тусівка не завжди год­на дати собі раду з таким станом речей, тому інколи нагадує пані з «Вишнево-го саду» у своїй прив’язці до тексту. Однак у більшості випадків все ж спо­сте­рігаються на­магання пожвавити дійство – оригі­нальни­­ми режисерськими ходами (представ­лен­ня чоловіками на вечорі жіночої поезії «Ми і вона», Квартира Бабуїн, Київ, 2005), антуражем (свічки-фото-пожмакані газети, пре­зен­тація сам­ви­да­вівського ча­со­пису «Три», ЛНУ ім. І. Фран­ка, Львів, 2004; ви­падковий дріб’язок з напи­сом litclub.lviv.ua на вечорі одно­ймен­ного сайту, Порохова вежа, Львів, 2004; стено­графістка, ксе­рокс, фотограф та ім­провізована га­зетка-звіт одразу ж по за­кін­ченні презентації, акція видав­ництва «Буква і цифра», Палац Мистецтв, Львів, 2005), епа­тажем (на­півголі моделі в якості пензли­ків для Ге­надія Гут­гарца, пре­зен­тація книги Ірени Карпи «Пер­ла­мут­рове порно», стрип­тиз-клуб «М’ятний но­соріг», Київ, 2005), музи­каль­ним/ві­зуаль­ним супро­водом тощо. Така от проста рецеп­тура сучасного лі­тера­турного ве­чо­ра – тексти+роз­ва­жаль­ні акції, успіх залежить від вдало обраної пропорції.

Харків’яни, що нещодавно гостювали в «Смолоскипі», виявились хорошими куха­рями :). На літвечорі, названому по-про­летарськи «Трактор» все було так само непретензійно. Спробую відтворити ре­цепт: беремо впевнені інтонації Коца­рєва, розбавляємо жіночою поезією Олени Якименко, Катріни Хаддад, Тетяни Дерюги, Анни Зеленської (не тою, що сльози-мімози, а тою, що про харківський ринок Барабашова), мастимо інтер­активною грою з залом «Хто краще доповнить малюнок з трактором», пере­кладаємо гостьовою презентацією Гігза і Бонка (видавництво «Буква і цифра» постачає най­гос­тріші продукти ін­тернет-сам­ви­даву), поси­паємо тертою про­зою Уш­калова – і подаємо гля­дачам у невели­кому при­міщенні. Якість самих текс­тів – ну, це вже зов­сім інша розмова. Літера­турний вечір є річчю в собі, і цей вдався.

Куховарили:

Олег Коцарєв

Тетяна Дерюга

Катріна Хаддат

Олександр Ушкалов


Олександр Маслак. Олігархічна революція" />

Олександр Маслак. Олігархічна революція 

Олігархічна революція – саме так можна назвати політичний контекст подій 2005–2006 років в Україні. Березневі парламентські вибори остаточно закріпили розподіл влади між основними фінансово-політичними кланами, стали остаточним оформленням «компромісу еліт», контури якого вперше проявилися після Помаран­чевої революції.

Адже незалежно від того, чи буде сфор­мована «велика коаліція» між «Нашою Україною» і Партією регіонів, фактом є те що практично всі політичні сили представлені у Верховній Раді, є або вираз­ни­ками волі великого капіталу, або безпосе­редньо є цим самим «великим капіталом». Нова Верховна Рада представляє інтереси лише одного суспільного класу – бізнес­менів. Парламентська форма правління, що прийшла на зміну бюрократичному диктату кучмістського штибу, – навіть фор­мально закріплює систему тотального олі­гар­хічного «дерибану», яка ґрунтується на принципі «компромісу олігархічних еліт». Це стало логічним результатом того, що по­будова більшості українських партій стан­дартна – береться політик з гучним ім’ям (Ющенко, Тимошенко, Янукович і т. п.), збираються навколо нього бізнесмени з грубими гаманцями і наймають собі «пар­тійне членство», повністю залежне від «спон­сорських коштів». Тобто, на відміну від євро­пейського досвіду, в Україні партії створюються не «знизу», не внаслідок струк­туризації громадянського суспільства, а «згори», як інструмент лобіювання полі­тико-економічних інтересів того чи ін­шого клану. Для електорату ж створю­ються різні маніпулятивні технології – «наш політик найчесніший», «з нами буде добре жити всім» і т. п. От і виходить, що різниця між виборчими блоками лише у «морді облич­чя» їх лідера. А ідеологічні різниці між трьома основними політичними силами якщо й існують, то лише мінімальні.

Можливо, дещо негативно вирізняється своїми антиукраїнськими гаслами про федералізацію та «двомовність» Партія регіонів. І навпаки – дещо приваблює своїм декларативним солідаризмом БЮТ. «Наша Україна» взагалі побудувала свою виборчу кампанію на малозрозумілому з ідеоло­гічної (і будь-якої іншої) точки зору звернен­ні до виборців – «Не зрадь Майдан!». Але і перше, і друге, і третє – це не більше ніж незначна складова передвиборчого «брен­дингу». Один із багатьох елементів «проми­вання мізків» політично неосвіченому електорату.

Адже щоб там не казали про «мудрість нашого виборця», нинішні парламентські вибори засвідчили, що ця «мудрість» є зде­більшого штучним міфом. Особливо яскраво це проявилося на місцевих вибо­рах. Лише те, що мерами таких культурних центрів як Київ, Харків, Львів, Ужгород стали люди, м’яко кажучи, з невисоким осо­бистим культурним рівнем і «підмоченою» репутацією, ставить невтішний діагноз всьому українському суспільству.

 Найбільш характерним в цьому плані є приклад столиці. Адже ганьбою для будь-якої держави було б те, що мером її столиці може стати людина, яка принципово не користується державною мовою та висту­пає за введення мови іноземної держави в якості «другої державної». Логіч­ним є і перший крок «команди професіоналів» Черновєцкого – спроба закриття книгарні пись­менників «Сяйво» – однієї із небагатьох київських книгарень, що спеціалізується на поширенні україномовної книги. Кримінальний капітал в Україні загалом, і в Києві зокрема, крім всього іншого є ще й анти­українським. І його перемога на нинішніх парламентських і місцевих виборах показує те, що українство не лише не стало систе­мотворчим чинником форму­вання україн­ської «політичної нації», але й сильно деградувало як етнос. І нічого дивного немає в тому, що нового антиукраїнського мера Києва прийшли спільно привітати здавалося б непримиренні політичні антаго­ністи – «не такий» Нестор Шуфрич і «помаранчевий» Юрій Оробець. Політичні роз­ходження є нічим у порівнянні зі спільним економічним інтересом. Інтере­сом, що поля­гає у можливості контролю над про­цесом перерозподілу і привласнення економічного потенціалу столиці і країни.

Немає нічого дивного також і в тому, що всі подібні полум’яні «борці за честь і справедливість» лицемірно закривали і далі продовжують закривати очі на очевидні факти «купівлі» місць у виборчих списках як до Верховної Ради, так і до місцевих рад. Адже людина із психологією «бізнесмена», звикла перемагати лише за допомогою фінансового важеля. Те саме стосується і численних очевидних фактів підкупу ви­борців. Колись, на початку дев’яностих років, один із піонерів вітчизняного «полі­тичного бізнесу» любив пофантазувати про те як він невдовзі зможе купувати собі рабів, кого за п’ятсот доларів, кого за ти­ся­чу, а кого лише за щоденний обід. Той діяч давно зійшов із політичної сцени, але його фан­тазії втілюються в реальне політичне життя

Загалом, нинішні вибори остаточно оформили в Україні так звану «латино­американську модель» політичного життя. Найхарактернішим для цієї моделі політикуму є приклад Колумбії в період після Другої світової війни. Жорстке проти­стояння між двома олігархічними партіями – більш популістською Ліберальною і більш «жорсткою» Консервативною – переро­ста­ло у криваві громадянські війни і військові перевороти. Але спільна олігархічна при­рода обох дозволила під гаслом «об’єд­нання країни» сформувати у 1958 році «велику коаліцію» цих двох «смертельно антагоністичних» партій – Національний фронт, яка правила країною аж до
1974 року. Але і в подальшому політичне обличчя цієї країни спільно визначали саме ці дві пар­тії (крім всього іншого, між цими пар­тіями не було жодних ідеологічних відмін­ностей) . І саме спільне правління цих двох політичних сил призвело до того, що у Колумбії сформувалася всесвітньо знаме­нита і могутня наркомафія, культурний рівень жителів країни деградував з кожним роком, а зубожілі селяни поповнювали ряди численних лівацьких партизанських форму­вань. Фактично «об’єднання країни» було лише об’єднанням олігархічних кланів з метою зміцнення системи визиску країни. Результатом цього стало те, що Колумбія стала постраховиськом для всього світу. Чи не таке саме майбутнє очікує і Україну? Якщо політичні процеси будуть розвиватись у тому ж напрямку що й нині, на це питання можна відповісти лише ствердно.

Чи можливо цьому протидіяти? Можливо, але за умови активної спільної діяльності інтелектуальної еліти і громадських акти­вістів. Лише активне формування і структуризація базових структур громадянського суспільства – профспілок, взаємодопо­могових і просвітницьких організацій зможе ство­рити дієву противагу всевладдю олігархії. Але тут також важливим є те, щоб такі структури зберігали автономію сто­совно пануючих олігархічних груп, не стали механізмами системи тотальної мані­пуляції. І саме від цього залежатиме майбутнє українського соціуму.


XІІ семінар творчої молоді України. Програма" />

XІІ семінар творчої молоді України. Програма 

Частина перша: політологічна

УКРАЇНА ПІСЛЯ ВИБОРІВ:
ЗМІНИ ПОЛІТИЧНОГО СПЕКТРУ
 

Вівторок, 2 травня

10.00–12.00.            Збір та реєстрація учасників політологічної части­ни в будинку «Смолоскипа»
(вул. Межигірська, 21)

12.00.  Від’їзд до Ірпеня, поселення

15.00–16.30.            Відкриття політологічної частини семінару. Гостьова лекція (модератор – М. Оживан)

17.00–19.00            Круглий стіл: «ЗМІ, або кістка в горлі» (модератор – Н. Кур’ята)

21.00–22.30            Знайомство. Початок тренінгу «Парламент–2006». Поділ на фракції. Тренінг: «Парламент­ська прагматика, або з якою фракцією найбільш комфортно у 2006 р.?»

22.30.            Перегляд фільму

Середа, 3 травня

10.00–11.30.            Тренінг. Робота у фракціях: Максимум повноважень за мінімум відповідальності або Секрети підготовки лобістських законопроектів

11.30–13.00.            Круглий стіл: Політичні реалії «проекту Україна»: рух вперед на тлі ідеології програшу (модератор – В. Мороз)

15.00–16.30.            Гостьова лекція

17.00–19.00.            Круглий стіл: Політичні реалії «проекту Україна»: рух вперед на тлі ідеології програшу (модератор – В. Мороз).

21.00–22.30.            Тренінг. Парламентські слухання. Презентація законопроектів

22.30.            Перегляд фільму

Четвер, 4 травня

10.00–11.30.            Тренінг. Робота у фракціях. Міжфракційні консультації і сила домовленостей

11.30–13.00.            Круглий стіл: «Дволикий Янус української ментальності» (модератор – Ю. Нога)

15.00–16.30.            Гостьова лекція (модератор – Р. Мірошниченко)

17.00–19.00.            Круглий стіл: «Україна у світі» (модератори – О. Сирінська, О. Савченко)

21.00–22.30.            Тренінг. Голосування по законопроектах: між популізмом і законодавчою роботою.

22.30.            Заключна ватра

П’ятниця, 5 травня

11.00–12.30.            Закриття політологічної частини. «Вільний мікрофон». Підсумки

13.00.  Від’їзд з Ірпеня

16.00            Вручення нагород видавництва «Смолоскип». Презентація книг лауреатів конкурсу

Вечірка в будинку «Смолоскипа»

 

Частина друга: мистецька

СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО
ТА ЙОГО КОНТЕКСТИ
 

П’ятниця, 5 травня

10.00–12.00.            Збір та реєстрація учасників мистецької частини в будинку «Смолоскипа» (вул. Межигірська, 21)

12.00.  Від’їзд до Ірпеня, поселення

14.30.  Від’їзд до Києва на церемонію вручення премій «Смолоскипа»

16.00.            Вручення нагород видавництва «Смолоскип». Презентація книг лауреатів конкурсу

18.00.            Вечірка в будинку «Смолоскипа»

Субота, 6 травня

10.00–11.30.            Відкриття мистецької частини семінару. Гостьова лекція

11.30–13.00.            Круглий стіл: «Ідеології та міфи літературних груп та поколінь» (модератори – Б. Матіяш, А. Нечитайло)

15.00–16.30.            Гостьова лекція: «Світовий контекст сучасної україн­ської літератури» (модератор – О. Ушкалов)

17.00–19.00.            Знайомство. Тренінг. Поділ на перформенс-групи

21.00–22.30.            Поетичний вечір «Поети нові і давні»

22.30.            Перегляд фільму

Неділя, 7 травня

10.00–11.30.            Тренінг. Робота в малих групах. Підготовка перформенсів

11.30–13.00.                Круглий стіл: «Інтернет-мистецтво: тенденції розвитку» (модератори – М. Леонович, І. Стронговський, Ю. Шеляженко)

15.00–16.30.            Гостьова лекція: «ПіАр-технології в сучасному мистецтві»

17.00–19.00.            Круглий стіл: «Контркультурність та масова культура в сучасному мистецькому контексті» (модератори – О. Гусейнова, Т. Злобіна, Р. Семків)

21.00–22.30.            Поетичний вечір: «Слем-поезія та інші тексти»

22.30.            Перегляд фільму 

Понеділок, 8 травня

10.00–11.30.            Тренінг. Робота в малих групах. Підготовка перформенсів

11.30–13.00.            Круглий стіл: «Покоління–2000: міф чи реальність?» (модератори – А. Захарченко, О. Романенко)

15.00–16.30.            Флеш-презентаці молодіжних видань

17.00–19.00.            Круглий стіл: «Регіональні мистецькі угруповання: канони та авторитети» (модератори – Я. Гадзінський, О. Коцарєв, Д. Махно, О. Ушкалов)

21.00–22.30.            Презентація перформенсів. Поетичний вечір

22.30.            Заключна ватра 

Вівторок, 9 травня

11.00–12.30.            Закриття мистецької частини. «Вільний мікрофон». Підсумки

Від’їзд з Ірпеня

В Ірпені щоденно: 8.00 – підйом, 9.00 – сніданок, 13.00 – обід, 16.30 – підвечірок, 19.00 – вечеря

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.