Головна статті
Смолоскип України №3(128), березень 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Юрій В. Нога. Сто хвилин – польот нормальний" />

Юрій В. Нога. Сто хвилин – польот нормальний 

Вперше 16 лютого о 18-й годині з вулиці Межигірської, 21... відлітав... літак. За штурвалом та автопілотом знаходився ювіляр Сергій Дмитрович Пантюк, «в міру» Сліва. За свої сорок років земного життя він встиг багато: спіймати з десяток-другий мішків змій у пустелі, викачати сотню-другу тисяч тон нафти на Крайній Півночі, по­тор­гувати на базарі, стати редактором опо­зиційної газети, коли опозиція збира­лась на кухнях, відновити Товариство, засноване Тарасом Григоровичем Шевченком, ство­рити видавництво, проводити в рік по де­кілька фестивалів, знайти дружину в Кривому Розі, встигнути повикладати в декількох ВУЗах, побувати в багатьох краї­нах (у деяких – далеко не як турист: завдяки йому та іншим українським хлопцям перша стаття Конституції Хорватії гарантує грома­дянство хорватам і українцям), народити сина і заснувати «Пору»)... Взагалі, перера­хувати все неможливо. Бо для цього треба буде окремо надрукувати спомини при­четних у 25 томах.

 Та повернімося на борт, тобто в «Смо­лоскип». Після завершення реєстрації на рейс 39-41, на борт піднявся командир корабля і перші пасажири. Першими на сцену, тобто на борт потрапили Марина Брацило та Юрій В. Нога, які, звісно, почали з подарунків. Слід зазначити, що пода­рун­ків не бракувало. А у зв’язку з тим, що всі пасажири – люди творчі, то головними по­да­рунками стали тексти, пісні, музика. Тож «вирване покоління» Юрія В. з при­святою «нам всім» досить точно описало життєвий шлях більшості людей мистецтва, кого за­раз прийнято називати покоління 90-х.

Тим часом на борт піднявся екіпаж у складі: дует «Образ» Андрій Саєнко (гітара), Ігор Тітик (перша скрипка львів­ської опери) – Львів, Лара Бережан (спі­вач­ка, бард) – Чернівці, Олена Степаненко (поетка, літредактор «5 каналу»), за суміс­ництвом – стюардеса цього рейсу. Був ще й перемінний чинник у вигляді постійно зни­каючого Андрія Гавура, тоже тіпа барда. А на борт піднімалися все нові і нові паса­жи­ри.

Серед пасажирів були помічені і викликані на сцену (вибачте, ця інфор­мація йде не в хроно­логічному порядку):

Рудик Сергій, голова Державного комі­те­ту у справах національностей та міграцій, № 3 в списку «Пори» до Київміськради;

Кокотюха Андрій, літера­тор, журналіст, який назвав політику лайном, а всіх, хто нею займається, – спеціа­лістами зі створення цього цінного продукту;

Андрусяк Іван, журналіст-політолог, який, про­читавши свої вірші, подарував Голові то­ва­риства «мочиморд» ящик горілки, що­прав­да, місткість пляшок була всього 50 мілі­літрів;

Паша Нечитайло, бард, за сумісництвом – ведучий прямих ефірів на одному з радіо. Після «обов’язкової» програ­ми на прохання ювіляра виконав дві пісні на спец­за­мов­лення.

Був присутній Скиба Роман, який задля прочитання двох текстів пропу­стив вечірню каву в «Полонезі».

Ігнатчук Костик, ко­респондент «5 кана­лу», бард, який вважає найкращою їжою житній хліб, сало і цибулю (якщо я не помиляюсь, саме такої «дієти» до­триму­вався Григорій Савович Ско­во­рода).

Вітька. Ви­ба­чайте, Несте­рук Вік­тор – відомий бард, один з тих, хто намагається змінити обличчя останнього державного телеканала «УТ-1». Не залишилося жодного загаль­нонаціонального телеканала, де б його не впізнавали. Та сьогодні він був з гітарою.

Звісно, ми зараз продовжимо список, тільки тут слід сказати, що Сергій після кожного виступу читав свої тексти, а також представляв наступного виступальника в досить оригінальній формі.

Тож: поки що маловідомі для столиці Надя Сєль, коли отримувала слово, ставала сіллю, без якої цибуля не­смачна. Але тексти вияви­лися цілком їстівними;

Ольга Остапчук, яка ре­презентує Дуна­ївці (рай­центр, в околицях якого зна­хо­диться село Сокілець, де Пантюк С. Д. про­вів значну часину свого дитин­ства), ко­лись по ходу пере­могла в «Гра­нослові» і вже висту­па­ла перед столичною публі­кою, цього вечора була досить лако­нічною.

Також був представник першої столиці УРСР міста-героя і героїна Харкова, лідер гурту «Калєкция» Гена М’ясоєдов «Про­фесор», велике прохання не плутати з «проф­фе­сором». Він виконав декіль­ка пісень на слова ювіляра.

На жаль, з досить поважної причини не зміг піднятися на борт Дмитро Добрий­вечір, лідер гурту «Вій» – саме в цей день у нього був день народження. Тож обмін привітаннями відбувся по телефону.

Вибачаюся ще перед десятком митців, котрих не встиг згадати.

Виборчі процеси та ексцеси не дозво­лили ще двом однопар­тій­цям – Золо­тарьову і Кличко – особисто при­вітати ювіля­ра, дивля­чись в очі, хоча партія і була співор­гані­затором цього вечора, та благо існує мобіль­ний те­лефон.

До речі, про телефон. Сергій свою мобілку залишив на дружину, яка від такого «щастя» не мала спокою всі сто хвилин польоту.

Тричі на борт за­прошували Олега Стрі­харя, на третій раз він вийшов – загадковий гість з Хмельницького.

Як всі вже встигли зрозуміти, політ відбувався в зоні турбулентності, з великим обмеженням в часі і пальному. Тож далеко не всі присутні отримали мікрофон з рук стюардеси.

Привітав ювіляра, що сяяв мов нова копійка, виконавчий директор «Смоло­скипа» Ростислав Семків.

Також у кріслах щільно прищебнутими пасками безпеки можна було побачити ще з десяток лауреатів видавництва різних років. Та як було зазначено, афіша і час не гумові. Тому деяким довелося свої при­вітання виголосити після офіційної частини. Посадки і дозаправки відбувалися в авто­номному режимі. Загалом все відбу­лося в кращих традиціях, які ми встигли створити. Тож сто хвилин офіцій­ного польоту і сто сорок хвилин нефор­мального спілкування стали на данний момент найдовшою акцією «Смолоскипа». Однак ніхто не збирався робити рекорд, залишимо рекорди для молодих, це їх більше цікавить.

Перетворити центр Подолу на летовище (спецаеропорт «Поділ») вдалося тільки нам. Тож подяка від Сергія організатору літ­вечорів, заодно співорганізатору ювілею, була логічним завершенням спілкування.

Сергію, тримайся! Мільйонні наклади твоїх статей, тисячі шанувальників, тисячі знайомих, сотні приятелів, десятки друзів.

І за весь вечір – єдиний жарт, який при­му­сив замислитися, що за десять років нам до­ведеться зібратися в палаці «Україна», бо з твоїм маштабом залишаться тільки Палац спорту, а якщо не зупинишся, то НСК «Олім­пій­ський». Міністр культури особисто буде пра­вити сценарій, Президент віта­тиме те­ле­мостом, вірніш, він вітатиме за до­по­мо­гою телемоста. Та все це буде за десять років. А тепер, Сергію, просто вітаємо. Три­май­ся.

Шоу має тривати. Пам’ятай.

Просто друзі.

Фото з "летовища":



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.