СМОЛОСКИП

Ельнара Чайковська. Дещо про Студентське братство Кам’янця-Подільського 

Студентське братство Кам’янця-Подільського як нова формація виникло у лютому 2005 року. Тоді МГО складалося з кількох хлопців, а саме Руслана Голубицького, (який і очолив молодіжку), Артема Ла­за­ренка, Віталія та Вадима Полі­щуків, Віктора Павлова та Сергія Сопільника. Об’єднав їх Кам’янецький майдан, і віра у те, що тепер справді гряде ера змін в Україні. І хоча помаранчева ейфорія швидко промайнула, проте ідея залишилася. Ідея зробити щось для України, для Кам’янця, і не змарнувати своїх власних студентських років. По­ки Президент ніяк не міг вирі­ши­ти, що ж йому робити з вете­ра­нами УПА (на жаль, продовжує вирішувати й досі, вкупі з ВР) хлопці вирішили познайомити молодь нашого міста з романтичним образом Романа Шухевича,  у низці заходів приурочених до роковин його смерті.

Далі розпочалася велика кампанія по студентських пільгах, яка мала продовження восени, під час якої відбувалися акції протесту, студентські виступи, страйки з метою захисту  прав, що належать студентам.

В той же час, крім загальноукраїнських справ, СБ КП влаштовує культурний відпочинок для молоді свого міста: це й змагання з графіті «Балон-2006», і виступ україномовних гуртів Кам’янця на День незалежності. Саме тоді склад молодіжки поповнюється новими членами, у її чоловічий колектив вливаються також і дівчата – Ельнара Чайковська, Ольга Завалішина і Тетяна Сметанюк,які одразу ж беруть активну участь у діяльності Студентського братства, й допомагають готувати вищеназвані заходи.

Крім того, однією з важливих акцій стали протести у Криму проти незаконного перебування на території України ЧФРФ, які тривали досить довго через байдужість влади до охорони державної території. В ході цих подій активістами СБ було зроблено безліч болючих відкриттів на території АРК. Як виявилося, законодавство й досі спирається подекуди на радянську систему. Українська мова не те, щоб пригноблюється, вона просто немає там місця. Якщо назвати потрібну зупинку в маршрутці рідною мовою, можна опинитися у протилежному кінці міста. Жителі одного з міст  писали листа панові Путіну із слізним благанням забрати Крим під свою батьківську опіку. Україн­ський державний прапор – це виявляється ганчірка, яку можна безсоромно рвати. А взагалі, місцеве населення є громадянами неіснуючої держави (декілька тітоньок азартно доводили в одному із інтерв’ю, що такої держави як Україна просто не існує на карті, при цьому на питання, чиє громадянство записано в їхньому паспорті, зазначили, що українське). Скільки ж довелося витерпіти «братчикам» у боротьбі за свою землю й згадувати не варто. Щоправда, на даний момент (станом на 11 вересня 2006) апеляційним господарським судом ухвалено рішення, що маяки та інші навігаційно-гідрографічні об’єкти від Феодосії до миса Тарханкут привласнені Міністерством оборони Росії незаконно і підлягають негайному поверненню у власність українців. Але си правді це перемога – покаже час...

Тим часом восени 2005-го, продовжувалася боротьба «брат­чиків» за свої студентські права. Коли наметові містечка виявилися неефективними, довелося вдатися до голодування, в результаті чого голова ВМГО Студентське братство Олег Яценко був госпіталізований до лікарні. Міністри на поступки пішли, але як показав час, суттєво ситуація не змінилася. У листопаді ж відбувалося нагородження найбільш активних членів СБ грамотами від міського голови Олександра Мазур­чака. А в кінці місяця – низка заходів, приурочена до Дня пам’я­ті жертв репресій. Українська історія вмита стількома сльозами закатованих, що забувати її є гріхом. Доки вищі ешелони влати, а також світове співтовариство розбираються у тому, називати голод 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 геноцидом українського народу чи ні, «братчики» нагадують кожному про трагічне минуле своїх дідів. Захід, який включав у себе інформаційні стінгазети з даними про кількість жертв, фільми про голод, виступи й лекції, пройшов досить успішно й матиме продовження у майбутньому. У першій декаді грудня проходить захід «Схід і Захід разом», який став своєрідним продовженням аналогічного заходу у Луганську, така собі естафета, прийнята у східняків Кам’янцем. На цьому святі української сучасної музики та поезії були присутні звичайно ж молоді люди з усієї України, як і засвідчувала назва акції. Далі були сесії, канікули і решта невід’ємних атрибутів студентського життя. Новий же 2006 рік позначився активною участю у підготовці до виборів. Це неперейдене поле праці, адже кожна молода людина має право творити свою державу. На жаль, частіше є саме лише бажання, без відповідного знання, тому СБ виконує тут свою функцію зв’язуючої ланки, що допомагає  реалізувати свої права й свободи. За передвиборним сезоном зазвичай приходять самі вибори, й тут було задіяно безліч студентів і працюючої молоді у ролі спостерігачів на виборчих дільницях по всій Україні.

Станом на кінець навчального року молодіжка уже має власну сторіночку в університетській газеті, налагоджує інформаційну мережу СБ, активно захищає права студентів. Дістали розголосу кілька справ, у яких дотриматися букви закону правопорушників змусило Студентське братство.

На новий навчальний рік за­плановано декілька акцій, до прикладу, скорочений варіант Студентської республіки, та низка інших навчально-розважальних заходів.

Студентське братство Кам’янця-Подільського в основному займається навчанням та дозвіллям студентської молоді, допомагає розібратися у складних юридичних ситуаціях, захистити свої права, але водночас активістам молодіжки не байдужа доля України. Її майбутнє, подальша доля, економічний, політичний і культурний розвиток, тому все, що стосується цих аспектів, неодмінно потрапляє у поле діяльності членів братства. СБ являє собою молодіжну еліту міста, відповідно намагається зробити кращим й затишнішим рідний Кам’янець-Подільський.