СМОЛОСКИП

Стронґовський. live aus moskau 

Diese Stadt ist eine Dirne

Hat rote Flecken auf der Stirn

Rammstein – Moskau

Сталін досі не помер. Йому виповнилося 128 років. Він хороший і про це пише Єрофєєв. Він живий і це відчувається. В Москві все відчувається так, ніби союз не розвалився, завіса не впала, а дурні хохли досі під на­дій­ною братньою опікою. Якщо ви раптом про це забули, вам неодмінно нагадають. Нетактовно і грубо. Так тицяють носом щенят у нароблену ними калюжицю.

Я вже колись починав про це писати. Рік тому, коли вперше приїхав до найдорожчого міста в світі. За цей час враження змінилося. Посилилося.

Москви щонайменше дві. Одна – нафарбована, про яку колись писали в газеті «Правда», а зараз не менш бравурно пишуть у ґлянці. Вона блищить і сяє вогниками як у Лас-Веґасі, захлинається туристами мов Париж, пропонує наймодніше шмаття й найекзотичнішу гастрономію. Вона виглядає як мрія радянського інтеліґента про Америку. Доки не зійдеш до найближчого підземного переходу. Доки не побачиш шрами від перенесених пластичних операцій, не міситимеш ногами пил у метро і не спробуєш лайнове місцеве пиво. Це як запросити на інтерв’ю Доріяна Ґрея і його портрет.

Ви ніколи не повірите, що це одна й та сама особа.

Місцева літературна еліта досі не вірить. Вона міцно застрягла десь поміж ґламуром і дискурсом, поміж преміями і псевдонауковими чварами, між необхідністю виживати й усвідомленням традицій імперського месіянства. Що б у росій­ському літпроцесі не відбувалося, ФСБ тримає під контролем всіх. Теж, власне, продовжує традиції. Тому, наприклад, читання молодих українських літераторів в московській Українській бібліотеці відбулися, але невдовзі бібліотеку лишили без світла. Профілактично, певно. І набіги молодняку, що назбирали в орґанізацію «Мєстниє» для бібліотеки не новина. Якщо з’явилися, значить санкціоновано.

Ще одна деталь, яка впала в око – Будинок національностей. Там наша діяспора зібралася на відзначання ювілею Франка. Але вразило мене инше: образ сотень затишних актових залок, кожна з яких відведена для якоїсь національно­сти і величезна сіра холодна цеглина, в яку ці зали напхані…

Ярмарок інтелектуальної літератури  «non/fiction#8» справив ліпше враження. Інтеліґенція виструнчувалася в черзі за квитками (19 грн, порівняйте з 2-ма на Львівському Форумі), інтелектуали проходили за заздалегідь підготовленими бейджиками. Інтелектуальної літератури значно менше, ніж можна було б очікувати від ярмарку з такою назвою, але художня радує високим рівнем і розмаїттям. Спеціяльний гість – Ізраїль – обладнав на своєму стенді навіть дитячий куточок: до книги треба привчати змалечку. Чінґіз Айт­матов, класик з далекого дитинства, презентує свою нову книгу. Натовп, схоже, зібрався переконатись, що він досі живий. На стенді видавництва «Красный матрос» Олег Коцарев купує репринтне видання робітничої поезії, 1925, здається, року – в цій країні ніколи нічого не змі­ниться. Стенди численних гостей – пере­важно Скандинавія і Прибалтика – стали значно яскравішими, хоча навіть анґлій­ською з ними спілкуватися складно. У фіннів прикольні комікси. В літературному кафе, обладнаному прямо поруч із стендами страшенно накурено, за тим туди і бігають. На спільному стенді «Книжник-ревю» та Української бібліотеки томик «Кобзара» сусідує з російським виданням «Депеш Мод», тим самим, де не зазначено, що Сергій – українець. Клаптики вражень, не зафіксовані матрицею цифрового фотоапарата.

Опісля – чергове поринання в сіру масу пульсуючої столиці. Коли затримуєш повітря і по-справжньому видихаєш лиш за годину, завертаючи до меґа-маркету за пляшкою лайнового російського пива.

Втома від поїздки не пройшла і досі. Любов до України продовжує зростати.

Подяки: Українській бібліотеці в Москві та пп. Ю. Кононенко та В. Крикуненко особисто, студентам-україністам філологічного відділення МҐУ та окремо – Ігоре­ві Сіду. Низький уклін МБФ «Смо­лоскип» за правильну пропаґанду патріо­тизму.