Головна статті
Смолоскип України №10(135), жовтень 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Всі сторінки
Олександр Маслак. Реалії і сюрреалізм української політики" />

Олександр Маслак. Реалії і сюрреалізм української політики

 

Політика всі роки української незалежності розвивалася циклічно. За короткими періодами соціального збурення наставали відносно довгі періоди масової політичної апатії. За переломними в новітній україн­ській історії 1989–1991 роками настало довге десятиліття «темних дев’яностих» – років соціальної апатії й економічної кризи. «Кучмівський застій» завершився масовими протестними акція­ми «Україна без Кучми», «Повстань, Україно» і, зрештою, Помаранчевою революцією.

Тепер поступово українське суспільство повертається до звичного колись стану «застою». Масова апатія, як і раніше, є сприятливим фоном для різноманітних економічних махінацій, покликаних дограбувати недо­гра­боване за роки кравчуків­сько-кучмівської «прихватиза­ції». Але, оскільки поділ господарського потенціалу країни вже в основному завершився, на перший план починають виходити процеси «перерозподілу». Масова епідемія «рейдерства» стала такою ж невід’ємною частиною «обличчя епохи» останніх двох років, як і криваві бандитські «стрєлкі» у 1990-х роках.

На цьому тлі політичні процеси виглядають своєрідним, доволі видовищним, театром. Адже інколи смішно, а інколи й сумно бачити, як «спаринг-партнери» під час бійок у залі Верховної Ради мирно і люб’язно цілуються при зустрічі у кулуарах цієї самої Верховної Ради (або в будь-якому іншому місці, де їх не бачать очі телеоб’єктивів). Коаліції і опозиції, універсали, програми і декларації – в Україні все це давно перестало бути ознаками справжньої політики. Адже за визначенням Карла Шмітта, головною ознакою по­літичного є протистояння по лінії «ворог-друг». Якщо ж Україні демаркація по лінії «свій-чужий» здебільшого не збігається із поді­лом мапи нашого політикуму на нібито опонуючі одна одній політичні сили.

Одним із епізодів процесу поступової «деполітизації» україн­ського політикуму став тривалий фарс переговорів про приєднання «Нашої України» до «антикризової коаліції», своєрідне продовження іншого, не менш циніч­ного, фарсу – «круглого столу» у відомому будинку на вулиці Банківській і підписання безглуздого «Універсалу національної єдності». Адже ні в кого зі спо­стерігачів не викликає сумнівів те, що є лише дві принципові суперечності між «Нашою Україною» і Партією регіонів – геополітична орієнтація і кадрова полі­тика. З одного боку, потреба вигідного виключно для своєї полі­тичної сили розподілу урядових портфелів і необхідність звіту перед різними закордонними союзниками підштовхують ці сили до постійних словесних протистоянь. З іншого – необхід­ність поділитися відповідальністю за соціально-економічний стан справ у державі примушують їх шукати шляхи до компромісу. Відсутність у обох політичних сил інноваційних програм соціально-економічного розвитку країни компенсується гарно зрежисованми професійними сценографами-піармейкерами спектаклями на тему «коаліції-опозиції» та грою в узгодження різних універсалів і програм. Те саме можна сказати і про кон­флікти навколо бюджету і перепідпорядкування тих чи тих державних відомств.

Зрештою, навіть здавалося б логічні для будь-якої європейської країни заяви про перехід «Нашої України» в опозицію, були подані публіці під цілком прокислим соусом констатації «непоєд­нуваності» НСНУ і БЮТ і потребою нових переговорів, цього ра­зу вже про створення «конфе­де­рації опозиційних сил». При всьо­му тому, що така «непоєднува­ність» виглядає цілком реальною, залишається загадкою те, для чого тоді взагалі потрібно створювати якусь нову «єдину опо­зицію» чи «опозиційну коаліцію».

Вся ця сюрреалістична картина сама по собі можливо і цікава для аналізу різноманітних професійних політологів і політ­технологів. Однак справжня суть українських політичних і навко­ло­політичних процесів знаходиться поза цим фантасмагоричним полотном. Її досить вдало висловив старий-новий прем’єр Янукович із трибуни Верховної Ради (можливо сам не усвідомлюючи справжнього сенсу сказаного). За його словами, після медведчуківсько-морозівської політичної реформи уряд перетворився на наймита у парламентської більшості. Ким і яким чином формувалася парламентська більшість, як і весь депутатський корпус, дуже добре відомо будь-якій людині, обі­знаній в особливостях україн­ського суспільно-політичного життя. Купівля місць у виборчих списках і наступна перекупівля фракцій і окремих депутатів давно перетворили український парламент у велику біржу. Бути наймитом у парламентської біль­шості означає бути лобістом роз­­порядників парламентської бір­жі. Отже, всім, хто цікавиться реа­ліями вітчизняної політики, слід переключити свою увагу із сюрреалістичної картини під назвою «коаліції-опозиції» і пильні­ше придивлятися до подій, що роз­гортаються у світі великого ка­­піталу на теренах нашої країни.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.