Головна статті
Смолоскип України №10(135), жовтень 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Всі сторінки


Олександр Маслак. Реалії і сюрреалізм української політики" />

Олександр Маслак. Реалії і сюрреалізм української політики

 

Політика всі роки української незалежності розвивалася циклічно. За короткими періодами соціального збурення наставали відносно довгі періоди масової політичної апатії. За переломними в новітній україн­ській історії 1989–1991 роками настало довге десятиліття «темних дев’яностих» – років соціальної апатії й економічної кризи. «Кучмівський застій» завершився масовими протестними акція­ми «Україна без Кучми», «Повстань, Україно» і, зрештою, Помаранчевою революцією.

Тепер поступово українське суспільство повертається до звичного колись стану «застою». Масова апатія, як і раніше, є сприятливим фоном для різноманітних економічних махінацій, покликаних дограбувати недо­гра­боване за роки кравчуків­сько-кучмівської «прихватиза­ції». Але, оскільки поділ господарського потенціалу країни вже в основному завершився, на перший план починають виходити процеси «перерозподілу». Масова епідемія «рейдерства» стала такою ж невід’ємною частиною «обличчя епохи» останніх двох років, як і криваві бандитські «стрєлкі» у 1990-х роках.

На цьому тлі політичні процеси виглядають своєрідним, доволі видовищним, театром. Адже інколи смішно, а інколи й сумно бачити, як «спаринг-партнери» під час бійок у залі Верховної Ради мирно і люб’язно цілуються при зустрічі у кулуарах цієї самої Верховної Ради (або в будь-якому іншому місці, де їх не бачать очі телеоб’єктивів). Коаліції і опозиції, універсали, програми і декларації – в Україні все це давно перестало бути ознаками справжньої політики. Адже за визначенням Карла Шмітта, головною ознакою по­літичного є протистояння по лінії «ворог-друг». Якщо ж Україні демаркація по лінії «свій-чужий» здебільшого не збігається із поді­лом мапи нашого політикуму на нібито опонуючі одна одній політичні сили.

Одним із епізодів процесу поступової «деполітизації» україн­ського політикуму став тривалий фарс переговорів про приєднання «Нашої України» до «антикризової коаліції», своєрідне продовження іншого, не менш циніч­ного, фарсу – «круглого столу» у відомому будинку на вулиці Банківській і підписання безглуздого «Універсалу національної єдності». Адже ні в кого зі спо­стерігачів не викликає сумнівів те, що є лише дві принципові суперечності між «Нашою Україною» і Партією регіонів – геополітична орієнтація і кадрова полі­тика. З одного боку, потреба вигідного виключно для своєї полі­тичної сили розподілу урядових портфелів і необхідність звіту перед різними закордонними союзниками підштовхують ці сили до постійних словесних протистоянь. З іншого – необхід­ність поділитися відповідальністю за соціально-економічний стан справ у державі примушують їх шукати шляхи до компромісу. Відсутність у обох політичних сил інноваційних програм соціально-економічного розвитку країни компенсується гарно зрежисованми професійними сценографами-піармейкерами спектаклями на тему «коаліції-опозиції» та грою в узгодження різних універсалів і програм. Те саме можна сказати і про кон­флікти навколо бюджету і перепідпорядкування тих чи тих державних відомств.

Зрештою, навіть здавалося б логічні для будь-якої європейської країни заяви про перехід «Нашої України» в опозицію, були подані публіці під цілком прокислим соусом констатації «непоєд­нуваності» НСНУ і БЮТ і потребою нових переговорів, цього ра­зу вже про створення «конфе­де­рації опозиційних сил». При всьо­му тому, що така «непоєднува­ність» виглядає цілком реальною, залишається загадкою те, для чого тоді взагалі потрібно створювати якусь нову «єдину опо­зицію» чи «опозиційну коаліцію».

Вся ця сюрреалістична картина сама по собі можливо і цікава для аналізу різноманітних професійних політологів і політ­технологів. Однак справжня суть українських політичних і навко­ло­політичних процесів знаходиться поза цим фантасмагоричним полотном. Її досить вдало висловив старий-новий прем’єр Янукович із трибуни Верховної Ради (можливо сам не усвідомлюючи справжнього сенсу сказаного). За його словами, після медведчуківсько-морозівської політичної реформи уряд перетворився на наймита у парламентської більшості. Ким і яким чином формувалася парламентська більшість, як і весь депутатський корпус, дуже добре відомо будь-якій людині, обі­знаній в особливостях україн­ського суспільно-політичного життя. Купівля місць у виборчих списках і наступна перекупівля фракцій і окремих депутатів давно перетворили український парламент у велику біржу. Бути наймитом у парламентської біль­шості означає бути лобістом роз­­порядників парламентської бір­жі. Отже, всім, хто цікавиться реа­ліями вітчизняної політики, слід переключити свою увагу із сюрреалістичної картини під назвою «коаліції-опозиції» і пильні­ше придивлятися до подій, що роз­гортаються у світі великого ка­­піталу на теренах нашої країни.


Петро Вознюк. Несподівано незнайомий Чернігів" />

Петро Вознюк. Несподівано незнайомий Чернігів 

Не секрет, що дехто досі вважає несподівані враження і новий погляд на, здавалося б, давно відомі речі набутком тривалих наукових чи творчих пошуків або далеких мандрівок. Цей стереотип дослідницького буму Просвітництва наразі залишається напрочуд стійким до спроб «міленіуму» довести зворотнє. Але ж реалії сьогодення зовсім не вимагають подібних часових витрат для того, аби долучитися до забаганок вічності. Калейдоскопічно мінлива структура нашої доби часто тримає вражаючі відкриття буквально на відстані простягнутої руки від уважного спостерігача. Ну а якщо від’їхати кілометрів на 150–200 від місця більш-менш по­стійного проживання – це вже майже гарантія, що з порожньою головою назад не повернешся. Са­ме такий висновок можна зробити за підсумками екскурсійної поїздки до Чернігова, організованої 8 жовтня Спіл­кою Української Молоді за фінансового сприяння Міжнародного благодійного фонду «Смоло­скип».

Група учасників екскурсійної поїздки. третій зліва - редактор часопису Петро Вознюк

Уже перші хвилини перебування у другому за значенням князів­ському місті України по­збавили екскурсантів столичного снобізму – якщо у когось він і був. Адже виявилося, що краєвиди, які відкриваються з оглядових майданчиків (приміром, із 58-метрової дзвінниці Троїцько-Іллінського монастиря), нічим не поступаються знаменитим київ­ським, а подекуди є навіть романтичнішими. Принаймні міс­цевий «Беверлі-Хіллз» (зосере­дження помешкань найзаможніших чернігівчан) ще не став неприємно нав’язливим елементом ландшафту, як окремі по­дібні квартали у столиці. Ну а фоно­грама звуків музичних інструментів первісних мешкан­ців краю, записана ентузіастами Історичного музею, «заводить» чи не краще, ніж знамениті «тамтами» біля музею київського. Загалом компактність розташування пам’яток Чернігова робить їх відвідини дещо зручнішими для екскурсантів, аніж у куди більшому за розмірами Києві. Зважаючи на це, декілька киян, які попри столичну прописку так і не спромоглися дістатися до Лаври (з-поміж таких, до сорому свого, – і сам автор цих ряд­ків), мали можливість відчути ауру підземної святині під час прогулянки Антонієвими печерами. Тут, кажуть, бачили приви-дів – утім, екскурсанти трималися гуртом, а отже, ризикну припустити, ніхто не злякався – а ще є місце, де у дівчат із багатою уявою трапляється запаморочення...

Ну й політика, певна річ, – куди ж без неї... У згадуваному вже Історичному музеї з’явився куточок помаранчевої революції, що ним закрито частину якоїсь совєтської експозиції. А відома Катеринінська церква, будівля якої зустрічає й проводжає автомандрівників зі сторони Києва, мляво пікетується «народною опозицією» Вітренко – протестують проти планованої передачі храму Київському патріархатові. Найцікавішою тут видалася позиція одного з правоохоронців, що пильнували ситуацію. Розговорившись з кимось із вітрен­ківців, представник МВС патетично мовив: «А ви знаєтє, что чєтирнадцатого по Крєщатіку снова хотят пройті бандеровци? Єслі ви ім ето позволітє, то тогда церковь у вас точно забєрут». Однак у його співрозмовника не проглядалося жодного бажання перейти до рішучіших за банальний пікет дій.

Насамкінець автор та організатори екскурсії висловлюють щиру подяку Аллі Барловській, котра люб’язно погодилася бути нашим гідом: проведена нею екскурсія ще раз підтвердила відомий факт, що аматор часто є професійнішим за фахівця, який схильний до рутинного виконання своїх обов’язків. Також хотілося би ще раз відзначити допомогу МБФ «Смолоскип», завдяки фінансовому внескові якого і стала можливою ця безперечно цікава подорож.                  


Юрій В. Нога. Повний місяць над Подолом" />

Юрій В. Нога. Повний місяць над Подолом 

4 жовтня. Нью-Гемпшир. На зоряному небі повільно з’явився повний місяць. Старенький Стівен Кінг сплюнув і промовив: «треба було їхати в Київ, там розу­міють літературу».

5 жовтня. Київ. Межигірська, 21. Серед рваних хмар періодично з’являвся повний місяць. Ну яка література може бути в такий вечір?.. Само собою, трилер. Ну а хто майстер цього жанру? Ні, Кінг не приїхав, та все ж і українські письменники не тільки в коноплях сидять. Тож лауреат «Смолоскипа» і «Золотого бабая» Павло Бондаренко при світлі повного місяця й під дивні звуки*, що долинали з підвалу, розпочав зустріч.

Як не дивно, незважаючи на те, що Павло став відомим завдяки творам досить специфічного характеру, гості реготали як несамовиті. Бо в житті Павло – душа компанії. А на зустріч прийшли здебільшого друзі, тобто ті, кого зараз прийнято називати поколінням дев’яностих, тож під кінець зустрічі вже пішли й літературні байки та випадки з життя.

Це був уже другий вечір в новому сезоні літературних четвергів у «Смолоскипі», і взагалі сезон обіцяє бути досить цікавим. Буде… Однак розклад можете й самі прочитати. А ми повертаємося до вечора.

За оригінальні питання «винуватець» підписував книжки. Тільки на одне запитання відповів не замислюючись – «не знаю». Це питання було досить лаконічним – а як ви придумуєте ці всі жахи? Потім пішло обговорення процесу творчості взагалі. І традиційно перейшли до політики.

Ще був телефонний дзвінок, після якого Павло сказав, що його нова книга вже у друкарні, тож всі присутні вирішили привітати.

Однак до організаторів таки була одна претензія, – що вечір не відбувся трішечки пізніше – у п’ятницю, 13-го.

Шкода лише, старенький Кінг так і не дізнався, що зустріч з «трилеристом» може бути веселою.

* В підвалі була репетиція театрального гуртка.


Анна Процук. Осінній дует" />

Анна Процук. Осінній дует 

Що нового у гостинному будинку «Смолоскипа»?

28 вересня відбулися чергові поетичні читання. Афіша повідомляла, що «відкрита вечірка» відбувається з нагоди осінніх відпусток. (А й справді – осінь. Саме цими днями кияни вперше завважили килими жовтого листя на вулицях.) Учасники – цього разу не «молоді й перспективні», а вже ви­знані, хоч і так само молоді, Богдана Матіяш та Анатолій Дністровий.

Богдана зізналася, що спільний з Анатолієм (чи просто Толіком, як кличуть його всі знайомі) ви­ступ вона планувала вже два роки, і от, нарешті – двоє письменників на сцені і готові поділитися своїми текстами із вдячною публікою. Їх творчість дуже різна, як і манера виконання. На краще це чи ні, з’ясувати не вдалося. З одного боку, вони дисонували, збиваючи слухачів з одного настрою на інший (навіть скарга із залу прозвучала з проханням, щоб кожен виступаючий читав подовше), з іншого – доповнювали одне одного, як сильний янь і тендітна інь, демонструючи різноманітність сучасної поезії, поглядів на світ і ставлень до життя. Утім, це цілком могли бути й різні творчі грані однієї особистості.

Співає Павло Бондаренко, за роялем - Анатолій Дністровий

Богдана читала вірші з нового циклу, який наразі ще не закінчений – «Розмови з Богом». Авторка вважає їх важкими для сприйняття на слух (вони радше для паперу), та я з нею не погоджусь – твори сприймаються чудово і навіть більше. Довгі верлібри, густі й однорідні, мов згущене молоко, насичені пронизливими, несподівано ніжними образами. (ти бачиш як мені складно говорити з Богом я знаю його так / багато років а втім мені не вдається навіть називати його на ім’я)

Слухаєш – і розумієш, що саме так треба розмовляти з Богом, – щиро, як з другом, порадником, як з батьком чи навіть зі своїм «я», яке і є Його часточкою. У поезіях Богдани звучить сум, задума, тривожне прагнення зрозуміти суть існування світу і себе в ньому, любов до всіх виявів природи, беззахисність авторки, яка мала сміливість показати читачеві усі відкриті рани своєї душі. (Боже дощ прошу тебе не відчиняй вікон там за ними так багато тривоги / це ж ти знаєш коли вона настає і знаєш коли припиниться а я не знаю я просто / дивлюся на воду мій Господи...)

Голос Богдани – мелодійний, рівний, проникливий, її слова ллються й течуть, потрапляючи у внутрішній світ слухача, зливаючись з його особистими переживаннями, змушуючи відволіктися від навколишньої буденності і – замислитись. Я не знаю жодного іншого сучасного поета, під час виступу якого доводилося б поглянути у своє внутрішнє і знайти там стільки покликів у відповідь, стільки забутих або старанно ігнорованих, та все ж незагоєних ран. Нехай це моє суб’єктивне сприйняття, але чому ж тоді публіка по завершенні кожного верлібру сиділа у заціпенінні, навіть забуваючи поаплодувати? (...Боже пообіцяй мені що ти слухатимеш / як б’ється моє серце як розпачливо б’ється моє серце і як мені бракує / слів паперу голосу чорнила як мені всього бракує до тебе озиватися)

Анатолій Дністровий – поет зовсім іншого ґатунку. На вечорі він читав вірші періодів «раннього, середнього та пізнього палеоліту», тобто усіх етапів своєї поетичної творчості. Ознаки толікових творів – лаконічність, життєвість, сильні та небанальні метафори, несподівані ходи. Стронґовський, котрий спонтанно став ведучим вечора, назвав Дністрового «поетом безпросвітної чорнухи», із чим більшість, безперечно, погодиться. Проте, таке судження назву поверховим. Смуток, розчарування людством, тотальна безнадія, але не «чорнуха». (ліниві ослики часу тягнули покривало ночі / сірі шинелі йшли на смерть / на лінії що ділить дві ідеї / від крові чорніє сніг)

Толік зазначив, що не читав дуже давно. У нього традиціоналістська манера читання, а часом – просто невиразна. Можливо, тому й не сприйняли його думок у повній мірі (згадаймо шкільне «А що ж хотів сказати автор?»). Чомусь найактивніше слухачі реагували на надто натуралістичні сцени (смерть, кров і розкладання) або ж на згадку про секс, рідко завважуючи поміж занепадницьких мотивів ліричність, любовну тему та бага­ті образи. (мертва риба світанку / (чи пам’я­таєш її очі маріє) / знову пропливає повз твоє вікно / з якого ти мовчиш над світом)

Власне, над словами Дністрового протягом вечора задуматись не доводилося – хіба що сміятися із жартів, які, можливо, насправді жартами і не були. Не так пройняло, як «одкровення від Богдани», здалося простішим, очевиднішим, хоч не менш талановитим. А зараз, при перечитуванні текстів – уважно, в надрукованому вигляді, – відкривається новий смисловий шар, нова глибина. Це хочеться назвати криком розпачу, але для певності краще звернутись до автора: все ж таки, що він хотів сказати своїми віршованими рядками? (давай продезинфікуємо наші мрії / люба / в них слабенька імунна система / неприродні дощі залишають автографи / в нашій пам’яті)

Отже, вечір сподобався. Слухачів зібралося повна зала, а після закінчення хотілося ще. Публіка благополучно зжувала цукерки, призначені для голосування за вподобаного автора, а натомість відкупилася від виступаючих пакетом слив – смачних, осінніх. Атмосфера читань, як завше, була по-родинному затишною. Чекатимемо на наступні.


Наталія Рудніченко. «ЕтноОсінь-2006»: культурна політика" />

Наталія Рудніченко. «ЕтноОсінь-2006»: культурна політика  

Чи можуть політики рухати культуру? Таке запитання поставила я собі, приєднавшись 7 жовтня до делегації журналістів, запрошених на мистецьку акцію «ЕтноОсінь. Зоряна осінь в Качанівці» до історико-культурного заповідника «Качанівка» в Чернігівській області. Адже в рекламних радіороликах, що крутилися по УР-1 напередодні дійства, зазначалося, що ініціатор акції – народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Микола Томенко. Мета акції – повернути Качанівці колишню славу осередку культурної еліти.

І ось я – в Качанівці. Відразу скажу, що цей старовинний маєток з парковим комплексом, лісом та озерами, історія якого веде лік з XVIII століття, знаходиться в досить доброму стані у порівнянні з подібними пам’ятками по всій Україні. І це дуже обнадіює, адже духовно-інтелектуальна цінність Качанівки – унікальна. Тут бували Гоголь і Шевченко, Вовчок і Маркевич, Глінка і Гулак-Артемовський, Врубель і Репін… В усьому світі такі місця стають справжнім клондайком для туристичної індустрії. Утім в Україні – дещо інша ситуація.

На прес-конференції з нагоди проведення «ЕтноОсені» Микола Томенко оприлюднив перспективні задуми: відродити Качанівку як культурну пам’ятку та центр спілкування інтелігенції не тільки з України, а й з інших держав світу. Наразі з держбюджету на Качанівку виділено 3 міль­йони гривень. Але ці кошти – дрібниця у порівнянні з обсягом необхідних робіт.

Поки уряд вирішує, в чиї руки передати туристичну галузь – чи то знову створити окрему туристичну адміністрацію на місці скасованої, чи лишити в межах міністерства «культуризму», чи передати її в мінекономіки – втрачається безцінний час. Час, упродовж якого можна було б здійснювати реставрацію, прокладати нові маршрути. І, відповідно, платити податки в бюджет з туристичних надходжень.

Звучить оптимістично, з одним «але» – у держави все одно немає на це коштів.  Власне тому, з надією залучити до відродження Качанівки кошти меценатів, Микола Томенко і вирішив зібрати в Качанівці митців, дипломатів, журналістів, музейників та культурологів. Сподівання – знайти меценатів з будь-якої країни світу! Попри мої підозри в самопіарі щодо Миколи То­мен­ка, мушу щиро зізнатись, що присутність знакової фігури – справді потрібна річ. Причому тоді, коли високопосадовець  особисто відвідує всі заходи. До честі пана Томенка, він взяв участь в усіх програмних заходах і поїхав наприкінці урочистого концерту, який влаштували Міністерство культури і туризму та арт-агенція «Територія А».

А ще тоді, у Качанівці, мені на думку спала ще одна «револю­ційна» ідея. Годі покладатися лише на владу! В усьому світі молодь активно долучається до відродження культурних пам’яток та рекреаційних зон. Існує так званий міжнародний волонтерський рух, коли студенти та молоді люди безвідплатно їдуть  до інших країн і, маючи гарантоване  житло і харчування, очищають узбережжя моря, прибирають старі замки, упорядковують каталоги в бібліотеках. На такі благородні цілі можна навіть спробувати отримати грантову підтримку.

Тож, можливо, хтось із читачів «Смолоскипу» зацікавиться такою ідеєю і ми об’єднаємо свої зусилля в збереженні пам’яток по всій Україні.  Принаймні, питання збереження культурної спадщини можна було б включити в наступний ірпінський семінар, що відбудеться навесні. І, може, тоді в книзі меценатів Качанівки будуть значитись не лише прізвища бізнесменів, а й прізвища матеріально небагатих, але духовно щедрих смолоскипівців.


україно-німецька літературна премія імені Олеся Гончара" />

україно-німецька літературна премія імені Олеся Гончара

Deutsch-ukrainischer literatur fordepreis 

Oles Hontschar 

Шановні добродії!

Журі міжнародної молодіжної літературної премії ім. Олеся
Гончара (Тетяна Куштевська (Німеччина), Валентина Гончар, Іван Драч, Петро Перебийніс, В’ячеслав Медвідь, Віталій Абліцов
(всі – Україна)) прохають Вас посприяти поширенню інформації про щорічний творчий конкурс на здобуття престижної нагороди
(диплом та грошове заохочення). Заздалегідь дякуємо Вам!

Відбір найкращого з творчого доробку претендентів на премію відбувається за номінаціями:

–          проза:            а) роман, повість;

                        б) цикл оповідань, новел;

–          поезія;

–            літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара;

–            публіцистика (журналістика).

Матеріали (українською мовою) на конкурс приймаються
від сьогодні до 15 березня 2007 року. Вік учасників конкурсу –
до 30 років.

Адреса журі: 01601, м. Київ-601, бул. Лесі Українки, 20. Редакція газети «Літературна Україна» (з поміткою «На конкурс моло­діжної літературної премії ім. Олеся Гончара»).

Телефон для довідок у Києві: 286-36-39 (редакція газети
«Літературна Україна», 235-72-06 (В. Д. Гончар), 572-94-59
(В. Г. Абліцов).

2007 року відзначається 10-річчя заснування нашої премії, спонсорами якої стали німецька письменниця Тетяна Куштевська та підприємець Дітер Карренберг (обоє – м. Ессен, ФРН).

Журі звертається до лауреатів україно-німецької премії минулих років (від 1997 року) з проханням подати до Антології, що буде видана до 10-річчя ювілею премії, свої твори (обов’язково в електронному варіанті – дискета або диск), фото та біографії.


Юля Стахівська. Світ Софії" />

Юля Стахівська. Світ Софії 

Сітало С. і т. д. Поезії. – К.: Смоло­скип, 2006. – 127 с.

Коли зранку ви п‘єте каву з інсектицидами, дивитесь на закашляне небо, думаєте: «От, мій мозок зависнув!» і заразом профнепридатно соромитеся такої думки, набираєте повну ванну гарячих суниць і виливаєте на голову шампунь із назвою «Пофіг», то це означає одне – ви потрапили у світ Софії. Весь цей поетичний «гармидер» не що інше, як цитати без лапок із її текстів. Пам‘ятаю своє перше враження від книжки: коли лише побачила її брунатну обкладинку, тоді мені здалося, що вона схожа на шкірку ківі, а значить, в середині
має бути м’якоть і т. д. Але мої гастрономічні сподівання щезли так само блискавично, як полишені без продавця фрукти. І мені залишилось одне – ви­знати, що під обкладинкою дуже неодно­рідний зміст і пристрасть до медичної атрибутики.

Діоптрії обпікають об тебе, як Сонце.

Твоє Сонце позгризає пальці по плечі
                                                і впаде.

А я – яскраве графіті на рушнику
                        недругорядних емоцій,

Як ієрогліф – хочу, можу, буду і т. д.

 Я в принципі люблю візити до окуліста, в нього найбільш безпечно: береш просто і закриваєш собі по черзі очі і читаєш літерки – віршів, звісно, не виходить, але не біда. Бо вірші Софії починаються десь поза кабінетом з візіями – у довгих коридорах, де можуть брати аналізи на СНІД, де «милі бинтів і тонни пухнастої вати». Це метаморфози змісту, коли про такі речі як кохання, самотність говориться без красивостей, як про діагноз:

Стабільно зимовий резус-фактор.

Поторгувавшись трохи, я тебе відпущу.

І вибухне серце, як четвертий реактор.

Реакція уповільнена. Адажіо дощу.

В цій книзі багато лірики, але більшість далека від сентиментальності. «Продам. Любов. Б/У. Недорого» – маленька іроніч­на відповідь оголошена всім альбам та серенадам. Натомість коліями світу Софії прямують реальні експреси: Повний поїзд маразму/Братські могили мікробів, тарга­нів і амбіцій/…/, і лине іноді – ретро-вагони, що іноді виїздять із «депо мрій»: Як дощ, по краплині піду – кап – рештки безодні./Архітектура води. Пів на дванадцяту. Вербна неділя. Часто автор виділяє якийсь знак для себе з поміж інших або їх відсутність. Для С. Сітало це вочевидь крапка – одиниця шляху – акцент на фрагментах в кінці вірша.

ЇЇ поезія сучасна, але не те, що можна назвати mainstream, часто римована, але рими ці далекі від класичних поєднань, вони сміливіші та агресивніші, а іноді взагалі виглядають ніби штучно сконструйованими. Цей конструктор і є тією особливістю мови її текстів, їхнім внутріш­нім лего, з якого можна витворити нові моделі знайомих речей. Вони створюються абсурдно, так, ніби щось опиняється не на своєму місці: воплі в фонотеці, капу­чіно в акваріумі або чотириногий
Грудень. В нашому «ітедешному» світі повторів вони претендують на яскраві нові назви замість вже давно звичних і усталених.

 Взагалі у світі Софії будь-які ілюзії потребують значного простору, але в принципі дізнатися, якої глибини кроляча нора, можна. Зазвичай це кімната без точного розподілу на стіни, підлогу, стелю та вік­на, так що роль кожного компонента залежить від безпосереднього і щораз нового ракурсу призначення:

…Хочу тебе знайти, я хочу тебе знайти

швидко по стелі стінах гасають червоні коти…

або

…І хоча я не прихильник евтаназії,

але до стелі поприбиваю босоніжки…

 Проте складається враження, що насправді ліричний герой цієї книги безмежно сумує за «справжнім»(?) і всім тим, що йде в комплекті. Саме тому так проціджує все крізь сито матеріалів, рідин, специ­фіч­них реакцій, фільтрує від побічних рефлексій аби отримати есенцію образу. Можливо, іноді так концентровано, що це виходить за межі поетичного і переростає в іншу площину – афористичну:

Це буде класна відмазка нікуди не йти,

а лінь влаштувала диктант,
                        і її корумпована влада

дарує нам віллу на хуторі Три чорти,

з єдини вікном на свої особисті вади.

Він же, ліричний герой, чи то пак героїня, щораз знаходить нові метафори для ототожнення себе із джерелом енергії: чи то батарейка, чи найгарячіша точка планети. Та й загалом книжка містить повний перелік посилань на побутові реалії в тій незвичній формі, що надає їм нові ролі: «Розігріваюсь цеглиною тобі на обід...», «...м‘якоть мою ніжно-рожеву по 2 у.о. за кіло поріжуть...»

Обігрування тіла, гра в його деструкцію, дещо чорний гумор, пов’язаний з цим («Склад крові», «Чорний вірш» та ін.), озна­чають таку саму змінність і непостійність тіла як і неживих речей, тобто воно виявляє себе окремо, без болю, як ще один елемент.

Тож, «і т. д.» – цікавий початок, так, ніби вже головне сказано, а все інше – це повто­рення. В анотації до книжки поезія Софії Сітало називається музикою у словах. Якщо це музика, то, як на мене, експери­ментальна, з атональними мотивами, хо­ча й не позбавлена основи – цілком традиційних шматків. Але якщо відкинути всі порівняння та паралелі, то вийде таке – добра поезія. «І це, як то кажуть, крапка. Остаточно. До нової зустрічі. Все».


Олег Шинкаренко. Усвідомлення актуальності як критерію художньої творчості (актуальність мистецтва)" />

Олег Шинкаренко. Усвідомлення актуальності як критерію художньої творчості (актуальність мистецтва)

Що є у мистецтві актуальність? Чи потрібна вона? Звісно, що вона не може бути головною метою, бо тоді література перетворилася б на журналістику, музика – на рінг-тони, а кіно – на рекламні ролики. Але кожен митець попри все прагне актуальності. Образо­творче мистецтво знаходиться у певних взаємовідносинах із часом. Саме час впливає на стилістику твору. Ті, хто вважає постмодерн кінцевою стадією розвитку мистецтва, насправді стверджують кінець часу.

Що ми робимо, коли зіпсувався годинник? Несемо його в ремонт. А коли він поспішає, чи навпаки – запізнюється? Підводимо. Про геніальних митців кажуть, що вони випереджають час, але це – неправда. Вони ідеально відповідають часу настільки, що навіть після смерті їх годинник продовжує тихенько цокотіти. Тому зараз ми можемо підводити свої годинники по Шекспіру, Франку або ж Підмогильному. У світі досить небагато правильних годинників, але їх треба знати, аби завжди перевіряти по ним свій час.

Рекомендовані теми допо­відей:

– Чи досягнення актуальності – свідомий процес?

– Приклади актуальності у сучасній світовій і, зокрема, українській літературі.

– Чи акутальні насправді Уельбек, Сорокін, Подерв’янський, Карпа?

– Зв’язок між актуальністю та участю у політичному житті: Володимир Винниченко, Іван Драч, Руслана Лижичко, Святослав Вакарчук.

– Що таке «нерв часу»? А «часовий невроз»?


Ольга Пуніна. Сюрреалістичний експеримент українського мистецтва" />

Ольга Пуніна. Сюрреалістичний експеримент українського мистецтва

Круглий стіл передбачатиме обговорення питань у трьох основних напрямках, що безпосередньо пов’язані із розвитком сюрреалістичного мистецького напрямку на українському ґрунті:

1. Формування сюрреалістичної парадигми на Західній Україні у 20–30-х рр. ХХ століття (сфери діяльности – від образо­творчого мистецтва до літератури: взаємодія, взаємовпливи, породження; представники, фі­ло­софські засади, принципи).

– Живопис, графіка, архі­тек­тура на передовій сюрреалістичного експерименту (діяльність мистецьких об’єднань «Митуса», «АНУМ», «Artes»).

– Творчість П. Ковжуна, В.Ласовського – війна розуму і моралі.

– Сюрреалістична візійність у ліриці Б.-І. Антонича.

2. Анатомія українського сюрреалізму «в еміграції».

– Інтелектуальний сюрреалізм О. Зуєвського і французький живопис 20-х.

– Творчість І. Костецького на тлі сюрреалістичного експерименту (мала проза, драматургія).

 – Нью-йоркська група й естетика сюрреалізму.

– Літературний і образотворчий доробок Е. Андієвської у світлі сюрреалістичної техніки.

3. Сюрреалізм: від шістдесятників до двохтисячників. Перспективи. Сучасне бачення.

– «Київська школа» у межах сюрреалістичного світогляду.

– Сашко Хоменко – сюрреаліст?


Богдан Горобчук. Українська поезія ХХІ століття: модернізм, постмодернізм, аванґардизм" />

Богдан Горобчук. Українська поезія ХХІ століття: модернізм, постмодернізм, аванґардизм

Сьогоднішні українські поети, літературні критики й літературознавці полюбляють оперувати критичною масою термінів, котрі позначають стильові напрямки. Ті, що ми винесли у назву круглого столу, – лише найосновніші та найза­галь­ніші. Літературна традиція вимагає називання, часом новий стильовий термін вигадується для кожного окремого автора. Що ж насправді в цьому контексті відбувається з новою українською поезією?

Чи являє вона собою тотальну полістилістику, де означники на кшталт «аванґардовий», «пост­аванґардовий», «модерністичний», «неосентиментальний», «екзистенціалістський» та ін. – зайві й непродуктивні умовно­сті? А чи умовні стильові напрямки й далі знаходять більш-менш предметне втілення у текстовій практиці? Наскільки адекватне трактування літературних стилів як явищ, чітко окреслених у часі, світоглядних мотивах та панівних прийомах? Чи існує постмодернізм? Чи можливий аванґард у ХХІ столітті? Пропонуємо вам поміркувати над цими або будь-якими іншими питаннями, пов’язані з темою нашого круглого столу, та матеріалізувати ці роздуми у доповіді.


ІІ СЕМІНАР ТВОРЧОЇ МОЛОДІ України" />

XІІІ СЕМІНАР ТВОРЧОЇ МОЛОДІ України 

Шановна творча молоде!

Потрапити на семінар української творчої молоді в Ірпені нескладно: надсилайте на адресу «Смолоскипа» 1–2 сторінки тез доповіді, котру б ви хотіли виголосити на одному з круглих столів (теми подані в програмі).

В цьому та наступному часописах модератори роз’яснять концепції своїх круглих столів.  Останній день прийому тез – 1 березня 2007 року.

Програма 

Частина перша: політологічна 

УКРАЇНА в розрізі політичних конфліктів:
від принциповості до вимушених компромісів
 

Вівторок, 1 травня

10.00–12.00            Реєстрація учасників політологічної части­ни в будинку «Смолоскипа» (вул. Межигірська, 21)

12.00    Від’їзд до Ірпеня, поселення

14.30–16.30            Відкриття політологічної частини семінару. Гостьова лекція

17.00–19.00            Круглий стіл: «Компроміси і конфлікти в інформаційному просторі Укра­ї­ни. Як бачать Українську політику закордонні ЗМІ» (модератор – К. Шаблій)

20.30–22.30            Знайомство. Початок тренінгу

Середа, 2 травня

10.00–11.00            Тренінг. Робота в малих групах

11.00–13.00            Круглий стіл: «Політика на принципах компромісів: симуляція цивілізова­но­сті?»
(модератор – В. Мороз)

14.30–16.30            Круглий стіл: «Постреволюційна Україна: на порозі нових революцій?» (мо­де­ратор – Ю. Щур)

17.00–19.00            Круглий стіл: «Постреволюційне дорослішання, або що робити з міфами про молодь?»
(модератори – Р. Голубіцький, М. Юрчишин)

20.30–22.30            Тренінг. Презентації малих груп

Четвер, 3 травня

10.00–11.30            Тренінг. Робота в малих групах

11.00–13.00            Круглий стіл: «Місцеве самоврядування на посткомуністичному просторі: проблеми і перспективи» (модератор – О. Зварич)

14.30–16.30            Круглий стіл: «Принцип громадської ініціативи: взаємодія особи і влади» (мо­­дератор – Р. Єгоров)

17.00–19.00            Круглий стіл: «Національні інтереси та українська ідея: образ майбутнього України»
(модератор – І. Цапліна)

21.00–22.30            Підбиття підсумків тренінгу

22.30            Заключна ватра

П’ятниця, 4 травня

11.00            Закриття політологічної частини. Від’їзд з Ірпеня

12.00–14.00            Спільний круглий стіл обох частин семінару: «Активний патріотизм попу­ляр­­ного мистецтва –
сурогат чи альтернатива політикам?» (модератори – Р. Сем­ків, Ю. Нога, В. Мороз)

14.00–16.00            Вільний час

16.00–17.30            Вручення нагород видавництва «Смолоскип»

Вечірка в будинку «Смолоскипа»

 

Частина друга: мистецька 

Сучасне українське мистецтво:
між естетикою та ідеологією
 

П’ятниця, 4 травня 

10.00–12.00.            Збір та реєстрація учасників мистецької частини в будинку «Смолоскипа» (вул. Межигірська, 21)

12.00–14.00            Спільний круглий стіл обох частин семінару: «Активний патріотизм попу­ляр­­ного мистецтва – сурогат чи альтернатива політикам?» (модератори – Р. Сем­ків, Ю. Нога, В. Мороз)

14.00–16.00            Вільний час

16.00–17.30            Вручення нагород видавництва «Смолоскип»

18.00    Вечірка в будинку «Смолоскипа»

20.00    Від’їзд до Ірпеня. Поселення

Субота, 5 травня

10.00–11.30            Відкриття мистецької частини семінару. Гостьова лекція

11.30–13.00            Круглий стіл: «Сучасне українське мистецтво та його критерії»
(модератори – О. Радомська, Ю. Стахівська)

14.30–16.30            Круглий стіл: «Як, коли і де вивчати українську літературу?» (модератор – О. Погинайко)

17.00–19.00            Круглий стіл: «Актуальність як мотивація художньої творчості» (модератор – О. Шинкаренко)

20.00–21.30            Знайомство. Поділ на перформенс-групи

21.30–22.30            Поетичні читання

Неділя, 6 травня

10.00–11.00            Робота в малих групах. Підготовка перформенсів

11.00–13.00            Круглий стіл: «Авангард – модернізм – постмодернізм: ідеї та межі»
(модератори – Б. Го­робчук, П. Коробчук, О. Коцарев)

14.30–16.30            Круглий стіл: «Сюрреалістичний експеримент в українському мистецтві» (модератор – О. Пуніна)

17.00–19.00            Круглий стіл: «Етнофольклор та розвиток українського фентезі» (модератор – О. Короташ)

20.00–21.30            Зустріч із запрошеним автором

21.30–23.00            Поетичний вечір лауреатів «Смолоскипа»

Понеділок, 7 травня

10.00–11.00            Робота в малих групах. Підготовка перформенсів

11.00–13.00            Круглий стіл: «Культурні табу і внутрішня цензура автора» (модератор – Л. Якимчук)

14.30–16.30            Круглий стіл: «АвторКА: феміністична критика в сучасній українській культурі»
(модератори – Т. Злобіна, О. Погинайко)

17.00–19.00            Круглий стіл: «Сучасна українська масова культура: проблема блатної романтики»
(модератор – О. Ушкалов)

20.00–21.30            Зустріч із запрошеним автором

21.30            Поетичні читання. Заключна ватра

Вівторок, 8 травня

10.00–12.00                Закриття мистецької частини. Презентації нових видань

13.00       Від’їзд з Ірпеня

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.