Головна статті
Смолоскип України №9(134), вересень 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Євгенія Ковалевська. Літературно-музична анархія в Гуляйполі" />

Євгенія Ковалевська. Літературно-музична анархія в Гуляйполі 

Чинуші святкують у Києві, а справжні українці їдуть в Гуляй-Поле», – таким виклично-промовистим гаслом намагалися заманити відвідувачів організатори музично-літературного андеґраундного фестивалю, який стартував цього року в степах Запорожжя. Місце було ви­брано цілком свідомо, адже Гуляйполе – історичний центр українського анархізму, резиденція Нестора Махна. Організатори фесту, мистецьке об’єднання «ОsтаNNя Барикада», вирішили відступити від щорічних офіційних церемоній, а, навпаки, відродити справжні максимально демо­кратичні традиції святкування Дня Незалежності.

З деяких міст України було організовано виїзд у Гуляйполе автобусами (зокрема з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя). І все б обійшлося без проблем, якби дата фестивалю не збіглася зі щорічними «гарячими» днями в Новобогданівці. Через вибухи було порушено рух поїздів, а затримки становили 9–12 годин. Тому частина учасників дісталася на святкування лише наступного дня. Але попри це фестиваль відбувся. І старт можна вважати вдалим.

Організатори мали на меті об’єднати українське красне письменство та музику. З цією метою рок-концерт та бардів­ська ватра ввечері вдало змінювали денну програму – літературні перформенси, слеми, презентації та читання. Напрямок фесту визначали переважно як андеґраундний. Хоча траплялися учасники, які в таке визначення не вписувалися або самі себе до нього не зараховували (от хоча б Ірен Роздобудько, яка попри свою дале­ко неандеґраундну позицію в українській літературі охоче й собі зачитала уривок з твору).

Визначальною рисою «Махно-фесту» стало поєднання тачанки та літератури. Не кажучи вже про те, що по-дитячому тішив сам факт, що вдасться побачити славнозвісну тачанку, про яку знали лише з уроків історії в школі. А тут їх декілька, справжніх, з кулеметами та запряжених кіньми. Тож першою подією став виїзд на тачанках відомих прозаїків та поетів «в народ» з подальшим читанням творів з тієї ж тачанки.

З тачанки декламували свої твори й молоді поети. За словами ведучого, Сергія Жадана, домінувала «харківська школа». І справді, 25 серпня декламували свої поетичні шедеври харків’яни Олег Коцарев, Катріна Хаддад, а також не-харків­ські Ілля Стронґовський, Лесь Ульяненко й Сергій Пантюк. Друга частина концерту презентувала музичний харківський блок – гурти «Ойра», «Це міцне», «Море снів», «Монтаж», «Папа Карло» та інші.

Найяскравіше враження й діаметрально протилежний вплив справив на публіку виступ Леся Подерв’ян­ського, який представив на розсуд слухачів свою нову п’єсу. Ті, кому вже доводилося чути Леся, реагували дружнім реготом, а от місцеві мешканці були вражені й щиро обурені з такої культури сучасного письменства і навіть зробили зауваження про присут­ність на стадіоні малих дітей, у відпо­відь на що По­дерв’янський запропонував повести дітей на огляд тачанок.

Звичайно, на цьому курйози з місцевим населенням не закінчилися. Адже такої кількості панків та інших неформалів гуляйпільці у себе ще не бачили, хоча реагували на все терпляче. Ще одним кур­йозом став поетичний боді-арт – коли юні тіла волонтерок були списані текстами письменників. Мабуть, довгенько після цього не хотілося дівчатам митися.

Традиційною вже на будь-якому фестивалі стала читальня лірника Сашка. Послухати його казки зібралося багато охочих, а Олександр Власюк не лише розказував, а й намагався паралельно робити міні-сценічні постановки своїх оповідок. Цікавий перформенс представили на розсуд глядачів харківський театр «Homo ludens» і Лала Багірова, «сценічний образ» котрої, збираючи побите скло, порізав руку.

Особливо цікавими виявилися ті заходи, котрі були безпосередньо присвячені особі Нестора Махна. Йдеться передусім про півгодинну презентацію фільму «Дев’ять життів Нестора Махна», який транслювали упродовж двох днів фестивалю без перерви, під час усіх читань та гулянь. А також презентацію книги Віктора Савченка «Махно».

Щоб підкреслити анархізм святкування в Гуляйполі, влаштували конкурс «Томатний лідер нації», суть якого полягала в тому, щоб «натовкти пику» помідорами улюбленому політичному діячу. Найбільше помідорів перепало на долю Юлії Тимошенко – вона й стала лідером.

Анархізмом пахло в повітрі гуляйпіль­ського фестивалю. А як же без нього. Кажуть, у Парижі навіть пам’ятник Несторові Махну стоїть. Анархізм відчувався і в поведінці людей, що приїхали на фестиваль: усі швиденько придбали футболки з написами-гаслами батька Махна на кшталт «Бий білих, поки не почервоніють, бий червоних, поки не побіліють». Розказували, що гуляй­пільська самогонка була дешева й добра. Шкода, не довелося скуштувати.

Щоб там не казали (бо враження у кожного свої), але фестиваль вдався на славу. Безперечно, багато було не допра­цьовано, багато чого не налагоджено, але попри це фестиваль ще раз підтвердив присутність в українському культурному просторі як прозаїків, так і поетів, а також гуртів, під музику яких хочеться тан­цювати. Отож, хочеться побажати фестивалю вільного плавання – і до зустрічі наступного року.

На фестивалі. Фото авторки.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.