Головна статті
Смолоскип України №8(133), серпень 2006
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Нана Куликова. Танець як історія, яку можна розповідати" />

Нана Куликова. Танець як історія, яку можна розповідати

Нещодавно почула від однієї  знайомої, що вона займа­ється клубними танцями. Од­разу спали на думку клубні будинки в Кончі-Заспі чи клубні «елітні» торговельні площі на Січневого повстання. І якось це не викликало в мене танцю­вальних асоціацій. У танцю­вальному лексиконі немає поняття «клубний», натомість кажуть «соціальний». Соціаль­ними танцями вважають сальсу (та похідні від неї бачату, чачу, меренге, реггетон), свінг, аргентинське танго (жодного зв’язку з бальним, так званим європейським), самбу. Крите­рієм відмінності від спортивних (бальних) танців є не золота молодь як авдиторія, і, звісно, не те, що їх нібито танцюють у клубах, а кілька підставових для світу танцю речей. Наприклад, у бальних танцях партнери постійні, і ви тренуєтеся з тим, з ким потім братимете участь у змаганнях. З одного боку, постійний партнер/партнерка дають змогу шліфувати техніку і досягати результатів. З іншого, навіть дуже досвідчені бальники не зможуть станцювати із «чужим» партнером щось склад­ніше, ніж базовий крок. Нато­мість у соціальних танцях важливе вміння повести будь-яку партнерку і вміти почути будь-якого партнера. Тут танців­ник високого класу – не той, хто відшліфував техніку, а той, хто виробив власний стиль. Вагомі постаті аргентинського танго, наприклад, часто викладають на семінарах для «просунутих» не техніку, а стилістику, до того ж, усі вони мають «фірмові» речі, що роблять їх танець впізна­ваним і неповторним. Одним словом – брендом.

Меседж, який несе пара у соціальному танці, адресований не публіці, але одне одному, мова тіла (рухи, фігури, загаль­ний стиль, індивідуальний стиль) тут стає живим мовленням, і для того, щоб вам не відмовили після перших трьох танців, а залишилися танцювати з вами ще, ви мусите мати, що сказати своїй партнерці. Кожен танець, таким чином, виходить інакшим, і кожен вирішує, про що говори­тиме в танці, залежно від ситуа­ції. Як казав один мій знайомий з аргентинського танго: «Я спочат­ку відчуваю запах своєї партнерки, а вже з того розумію, яку історію я їй розказуватиму своїм танцем». Позаяк це роз­мова, в якій не все повідомлення передається власне змістом, але важлива також інтонація, міміка, потиск долоні, маленькі нюанси, що можуть надати меседжу додаткового забарв­лен­ня, або навіть знівелювати його, то соціальний танець може стати іронічним, пародійним, ба навіть саркастичним. Як і музика до нього.

Якщо бальні танці – це спорт, основною метою якого є вигра­ти змагання, то соціальний танець є засобом спілкування, що, врешті, формує тусівку. Тому існує київське танго, одеське танго, дніпропетровське танго. Сальсерос, тангерос чи свінжисти мають свої постійні місця для вечірок, куди прихо­дять потанцювати одне з одним, і куди, як правило, обов’язково зазирне іноземний «брат по духу», якщо з якихось причин опиниться у вашій країні. Вони формують свої архіви (музика, відео, «фольклор»), запрова­джують свої ритуали (наприк­лад, київські тангерос вітаються не потиском руки, а постуку­ванням стіп), вони легкі на підйом і люблять влашто­вувати виїзні події. Чим така тусівка відрізняється від інших тусі­вок за інтересами? Наприклад, від толкієністів чи від любителів готичної музики... Тим, що спіль­нота соціального танцю вимагає достатньо часомісткої і праце­місткої підготовки і навчання, а також – таланту. Разом із тим, мілонга, сальса­тека чи свінг-вечірка не є професійними тусівками, кожен працює де-інде, а у цю тусівку приходять відпочити. Чим тоді це відріз­няється від гуртка радіолюби­телів чи собаківників? Характе­ром спілкування. Тут воно дуже особистісне, спрямоване не на групу, а зумовлене безпосе­реднім моментом – «саме під цю мелодію, і саме із цим партне­ром»; тут немає загальних ре­чей, і ви ніколи не дізнаєтесь, про що ваш партнер розпові­датиме іншій партнерці в іншому танці. Це буде вже інша історія, породжена іншою творчою уявою.

Отже, сальса, аргентинське танго, свінг, самба. Останньої, на жаль, в Україні ще немає. А от першим трьом можна навчи­тися і доєднатися до тусівок, якщо вам сподобається. У Києві сальсу (а також бачату, чачу, меренге, реггетон) можна потан­цювати у «Мода-барі», «Фієсті», «ПаТіПа», «44» (жива музика), «Карібіан Клабі», «Ель Асадорі», «Майдані», кафе «Кактус» та літньому театрі «Ракушка» в Маріїнському парку. Є кілька шкіл-конкурентів із викладачами з Латинської Америки та українськими сальсерос, заняття відбуваються майже у всі дні тижня, двічі на тиждень у кожного викладача. Основну інформацію можна отри­мати із сайту www.salsa. com.ua або ж безпосередньо на вечірках. Тусівка сальсерос найбільш розгалужена і різнома­нітна. Танго танцюють в «Теат­ріо­ні», «Амігос», «Фієсті» та «Ра­куш­ці» (а також усюди, де в одно­му місці опиняться бодай двоє тангерос, гарний настрій і плеєр), існує також кілька шкіл, де заняття та практики відбу­ваються у понеділок, четвер, п’ятницю, суботу, неділю. Часто проводяться семінари іноземних викладачів для різних рівнів. Інформацію можна отримати із сайту www.milonga.kіеv.ua або на вечірках. Свінгова тусівка дещо менш рекламована. Вечірки відбуваються в «Ракушці» та «Авалоні», заняття проводяться тричі на тиждень. Інформацію про свінг у києві можна отримати із сайту www.swingdance.kiev.ua.

Тож, якщо ви хочете навчитися розповідати танцювальні історії – обирайте мову, найближчу вам. Або навіть станьте танцю­вальним поліглотом. Навряд чи колись пошкодуєте, адже, як кажуть англійці, a new language – a new world.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.