Головна статті
Смолоскип України №12(125), грудень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Наталя КОТЕНКО. ОДИН РІК ПОТОМУ" />

Наталя КОТЕНКО. ОДИН РІК ПОТОМУ

4 листопада в будинку «Смолоскипа» відбувся круглий стіл, присвячений помаранчевій річниці, на тему «Рік після революції: прогрес чи регрес? Які перспективи?». Активну участь в обговоренні взяли Богдан Горинь, Василь Овсієнко, Осип Зінкевич, Ігор Гирич, Максим Розумний, Ярослава Музиченко, Олександр Маслак, також були присутні Атена Пашко, Віталій Шевченко, Оксана Горинь. Модерував на зібранні Петро Вознюк. Увечері гості «Смолоскипа» мали змогу послухати «революційну поезію», оцінити веселий майданний фольклор і просто пригадати дивовижну атмосферу минулорічних подій.
Подаємо короткі уривки з виступів гостей круглого столу.
Богдан Горинь
Про події, що відбулися рік тому і легко говорити, і одночасно важко. Складно розповісти, що переживали люди, які стояли на майдані. Був великий сплеск емоцій і це людей об’єднувало. Те, що відбулося, має багато складових. До певної міри це і велетенський концерт, і спектакль. Людей в той час єднало велике бажання бути разом, відчути спільно очищення. Я кажу «помаранчеві події» або «помаранчевий здвиг» і обминаю термін «Помаранчева революція». Я не прихильник революцій. Ті революції, які були в минулому, мали, як правило, негативні наслідки. Я вважаю, що це був великий здвиг протесту і такі здвиги не є випадковими. Вони закорінені в глибинах нашої історії і традиціях. Витоки помаранчевих подій – у князівських часах, періодах Центральної ради і Директорії, 60-х роках, 80-х і початку 90-х. Не відбулася б революція, якби не було цих подій. Адже 1988 року по Україні пронеслась хвиля мітингів, що збирала 50 тис. – 100 тис. народу. Рік тому відбулася боротьба за Україну двох сил: демократії та тоталітаризму.
Максим Розумний
Говорити про те, чи була це революція, чи не була – не дуже продуктивний шлях. Важливо, що саме змінилось і яким чином змінилося. Я не погоджуюся, що події минулого року були підготовані дуже великою передісторією українського визвольного руху. Ця подія значно локальніша, має відношення скоріше до пострадянської дійсності, до закономірностей становлення нової політичної нації і державності в специфічних умовах глобалізованого світу, інформаційних технологій, постмодерну. В сучасному світі з його масовими комунікаціями, з його плинними цінностями, такі сплески, значною мірою, готуються не тривалим процесом, а випадковим чи спланованим резонансом певних суспільних смислів, підкріплених певною ситуацією. Помаранчевий колір виник абсолютно ситуативно. Я загострив би увагу на проблемі готовності і неготовності потенційних революціонерів до того, щоб взяти владу. Є сенс говорити про зміну правлячої еліти і психологічні зміни. Про те, що зміна була не дуже радикальна, про це вже сьогодні можна говорити з певністю, за винятком кількох аспектів – свободи слова і політичної відповідальності.
Ігор Гирич
Під марксистським кутом зору Помаранчева революція не є революцією. Якщо брати до уваги питання соціуму і глобальні зміни в ментальності людей, то це все ж таки була революція. Мені здається, що є тяглість і якби не події 60-х років, рух ОУН-УПА, Помаранчева революція не відбулась би. Помаранчева революція – це завершення нашої незалежності на рівні ментальності. На майдані було набагато більше людей, ніж на всіх тих акціях, що відбувалися з кінця 80-х. У 2004 році не було жодної людини, через душу якої б не пройшла проблема: з ким я є. Питання кількісності еліти виявляється ключовим – це питання перемоги чи поразки.
Осип Зінкевич
Я вважаю, що починаючи від часів Богдана Хмельницького такого здвигу в нас не було. Чи були прорахунки тих людей, що прийшли до влади? В усіх західних демократіях той, хто програє вітає того, хто виграв. У нас цього не відбулося. Це означає, що демократичні принципи в нас ще абсолютно відсталі. Чи є розчарування? На мою думку, лише люди, які не усвідомлюють, в якому суспільстві і світі ми живемо, розчаровуються. Я не розчаровуюсь. Я бачу, що це нормальний демократичний процес. Найбільша наша проблема в тому, що ми не маємо національних кадрів.
Василь Овсієнко
Соціальної революції як такої не відбулося. Це була зміна одних людей на інших. Сам президент сказав: обличчя нібито змінилися, а влада залишилася та сама. Чи відбулася національна революція? Її не було. Неукраїнці є власниками України. Мова цих людей – костоязика.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.