Головна статті
Смолоскип України №12(125), грудень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Ірпінь-2006: круглі столи" />

Ірпінь-2006: круглі столи

Круглий стіл “УКРАІНА У СВІТІ”
Олена СИРІНСЬКА
 

Під час проведення круглого столу «Україна у світі» буде розглядатись широке коло питань, пов’язаних із зовнішньою політикою України. Тези доповідей мають стосуватись проблем визначення зовнішньополітичних векторів України, євроатлантичної та європейської інтеграції, входження до регіональних та глобальних економічних структур та систем

безпеки, оптимізації іміджу України у світі, двосторонніх відносин України з країнами регіону та світу, урегулювання спірних питань україно-російських відносин та відносин з країнами СНД, нових інтеграційних ініціатив України («Співдружність демократичного вибору») тощо.
В тезах вітатимуться власні думки, науковість, об’єктивність, оригінальність та неординарність рішень, посилання на джерела та список літератури. Спроби реферування матеріалів з наукових журналів та мережі Інтернет, особливо без посилань, уваги на себе не звернуть. Планується участь (і отримано попередню згоду) достатньо високопоставлених представників держапарату України, які мають реальний вплив на формування зовнішньої політики нашої країни та її міжнародний імідж. «Смолоскипівці» повинні продемонструвати себе на висоті перед ними (комусь це, можливо, допоможе і з працевлаштуванням).
Питання з приводу круглого столу, а також тези (для більш оперативної обробки інформації) можна задавати за електронною адресою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду .

ПОЛІТИЧНІ РЕАЛІІ “ПРОЕКТУ УКРАІНА”:
рух вперед на тлі ідеології програшу
Віталій МОРОЗ

Даний круглий стіл я розглядаю з позицій констатації амбівалентності українського розвитку і української свідомості.
Ми сторіччями йшли до незалежності, але для того, щоб зробити остаточний крок, нам постійно чи то хтось заважав (Росія, Польща), чи то лідери не могли об’єднатися (національно-визвольні змагання на початку ХХ ст.), або більшість з радістю приставала на чужу українцю як селянину-індивідуалісту ідеологію (радянські часи з колективізацією). Ми доволі легко здобуваємо незалежність (1991), однак ми не знаємо, що з нею робити (90-і), або знецінюємо її союзом націонал-демократів з колишньою номенклатурою (поч. 90-х). Ми нібито розірвали стосунки з комунізмом ще 15 років тому, але, виявляється, той добряче присутній як в нашому житті, так і на екранах телевізора...

Все ж таки Україна постійно рухалася вперед, ніби сповідуючи закони еволюціоністів. Її здобутки є доволі значними: мирний розвиток, відносна неконфліктність з сусідами, схвалення Конституції, оформлення чіткої опозиції на поч. ХХІ ст., моральне знецінення режиму Кучми, піднесення народного духу, зрештою вибух Orange Revolution…
З іншого боку, Україні завжди бракувало ніколи не вистачало пасіонарності, політичної пристрасності, суб’єктності у своєму політичному бутті. Це ніби ідеологія лузерства, за якої, з одного боку країна живе за принципом «якось воно буде» і не скочується донизу, адже є «друзі України», родичі на заробітках, нібито географічний центр Європи під Раховим. З іншого боку – країна, як і її громадяни, тільки зрідка і виявляє свій характер і невдоволення.
Отож, смак тих перемог, які Україна поступово здобуває, невдовзі розчиняється, блиск перемог згасає, ідеали можуть бути приреченні на забуття і… починається життя в очікування наступних моментів «героїчної історії».
Такі перемоги України можна назвати половинчастими. Зрештою, її невдачі теж не остаточні. Можливо тоді передумовою Великого Злету Україні має стати …Велика Поразка?..
Наштовхнути на подальші роздуми можуть:
– деякі праці М. Рябчука (зокрема: «Від Малоросії до України..»; «Дилеми українського Фауста..»);
– праці Є. Головахи, Н. Паніної (зокрема: Тенденції розвитку українського суспільства; Социальное безумие: История, Теория и Современная практика);
– вибрані поезії С. Жадана;
– аналіз політичних дій і заяв Президента України;
– окремі сторінки Opinion/ Мнения журналу Кореспондент (але не більше!);
– політичні гуморески Остапа Вишні;
– «Мартін Іден» Джека Лондона.
Питання з приводу круглого столу, а також тези можна задавати за електронною адресою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду .
Від Оргкомітету:

Круглий стіл «Політичні реалії «Проекту Україна»: рух вперед на тлі ідеології програшу» триватиме упродовж цілого дня. Сподіваємося на вашу активну участь.

ЗМІ: лапша на вуха чи кістка в горлі?
Ніна КУР'ЯТА

Метою круглого столу є аналіз ролі ЗМІ в парламентських виборах–2006 і – ширше – еволюції ролі медіа в суспільстві й масовій свідомості в порівнянні з «класичним» її розумінням. До дискусії запрошуються журналісти, психологи, психолінгвісти, філологи, політологи, філософи та всі небайдужі до того, що нам пропонують українські медіа, і особливо – в пору виборчих перегонів.

Пропонуємо структурувати нашу дискусію так:
1. ЗМІ і політики: хто кого?
Ким доводилися ЗМІ кандидатам, партіям і блокам під час передвиборних перегонів – слугою чи незалежним «арбітром»? Політики, політологи, журналісти: хто кого і на яких умовах використовує? Чи призвела «помаранчева революція» до революції в медіа? Чи вплинули процеси переділу власності в медіапросторі на контент?
2. Сучасний український медіапростір: кому що?
Чого більше в інформаційному потоці: власне інформації, PR чи маніпуляцій? Співвідношення пропаганди, агітації, інформації та прихованої реклами в новинарній журналістиці та публіцистиці. Вплив іноземних ЗМІ та окремих їх продуктів на суспільно-політичні процеси в Україні.
3. «Гарячі» і «холодні» ЗМІ: «глобальне потепління» – еволюція чи криза жанру?
Які медіа нині є найбільш впливовими з точки зору впливу на свідомість?
Українські засоби медіавоєн у порівнянні зі світовими аналогами.
Місце України у «всесвітньому селі» Маршала Маклюена.
Також запрошуємо всіх охочих для роботи в редакції неупередженої громадсько-політичної газети, яка буде працювати під час політологічної гри. Газета не належатиме жодній з партій та намагатиметься відображати якомога більше точок зору. Зголошуйтесь!
Питання з приводу круглого столу, а також тези можна задавати за електронною адресою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду .

Дволикий Янус української ментальності
Юрій В. HOГA

Дволикий Янус української ментальності. Саме так сформульовано тему одного з круглих столів політологічної частини семінару. Попереднє, якщо хочете, домашнє завдання для всіх зацікавлених та інтеґрованих у цю тему – з’ясувати, що саме має на ньому відбуватися.
На жаль, ми почали в дечому втрачати засадові колись принципи. Саме тому семінар помітно змінився, головні акценти – змістилися. Хочеться нагадати: ми всі разом робимо семінар ТВОРЧОЇ молоді. Йдеться про те, що науковці мають купу можливостей зреалізуватися – конференції, ті ж таки круглі столи, ті ж таки семінари – професійні. Як правило, вузькоспеціалізовані. Тож кому не дають заснути лаври докторів, професорів та академіків – вам, напевно, туди.
На семінарі ж творчої молоді хочеться побачити творче осмислення тем, винесених на обговорення. І це не означає – верзти дурниці з мудрим і серйозним виглядом, плутаючись у термінолексиці і гублячи по ходу думки й міркування. Тож навіть якщо ви надішлете чистовий варіант вашої кандидатської – це не гарантує автоматичного включення до списку доповідачів з певної теми. Це – головне: цікаві інтерпретації, небуденні думки, непересічний виклад.
Тепер – конкретніше. В межах вищезазначеної теми нас найбільше цікавлять два основних аспекти:
Загальнотеоретичний: ментальність як підґрунтя українського буття. Прояви ментальних настанов в українському характері. Амбівалентність української ментальності – традиційне співіснування непоєднуваних речей в українському характері та дійсності.
Державотворчий: уроки історії, їхня повторюваність і вкоріненість у ментальні засади українства. «Плюси» та «мінуси» ментальності українця, їхнє значення в державотворчих процесах.
Щоб був зрозумілішим загальний настрій та напрямок думання – цитата: «Ми не тільки гарно співаємо. Ми таки занадто гарно співаємо в порівнянню з тим, що ми вміємо й можемо в інших справах. У нас занадто гарна література, музика, мистецтво в порівнянню з нашим убожеством в грмадській і політичній роботі! Справді, як легко у нас зібрати великий і гарно зоспіваний хор, і як, виявляєтся, – трудно зладити добрий, дисциплінований курінь на оборону українських вольностей» (М. Грушевський).
Сподіваюся, все зрозуміло. Надсилайте тези – і побачимо, яким саме вийде круглий стіл і хто з вас стане його «головними героями». Спробуйте нас здивувати – і тоді зустрінемось в Ірпені!

МИТЦЯМ - МИСТЇЦЬКЕ!
Ростислав СЕМКІВ

Мистецька частина Семінару Творчої Молоді України в Ірпені традиційно не може дати собі раду з узгодженням двох часто-густо різноспрямованих векторів докладання зусиль її учасників: давно-давно їх незлобиво поділили на «науковців» та «митців», тобто тих, кому цікавіші круглі столи та дискусії, та тих, хто більше любить поезію писати і потому її перед публікою прочитувати. Звідси, хоч такий поділ є надзвичайно умовним, найбільша інтрига кожної мистецької частини: як збалансувати жагу висловитися одних і бажання виступити в інших? А якщо творча особистість і «науковець» і «митець» одночасно? На семінарі 2006 року Дирекція та Оргкомітет знову візьмуться до розв’язання цього нелегкого завдання.
Круглих столів заповідається п’ять, і на наступних сторінках охочі можуть прочитати репліки їхніх модераторів, в яких ті розгортають власне бачення дискусій, котрі сколихнуть наступного року тихі околиці Ірпеня. Найбільш екзистенційно напруженим обіцяє бути круглий стіл Олега Романенка, на котрому дискутуватиметься саме існування чи неіснування творчого покоління двотисячників. Окремо цю дискусію коментувати не будемо – залишимо пропозицію Олега в її чистій провокативній формі.
Нарешті, в Ірпені-2006 матимемо також, окрім традиційних поетичних вечорів, якісно новий вид мистецького змагання: упродовж всього часу перебування на семінарі молодим поетам та письменникам буде запропоновано спробувати створити і втілити в життя не щось, а цілий мистецький перформенс – і навіть Оргкомітет ще поки не береться судити, в які форми спільної творчості виллється така наша смілива пропозиція.
Отож, «Ірпінь-2006» готується. Чекаємо на тези і на Вашу присутність!

Регіональні мистецькі угруповання: канони та авторитети

Передбачаються дослідження як сучасних географічно «локальних» угруповань, так і угрупувань інших років (приміром, 20-і, 80-і тощо), як українських так і зарубіжних. Наскільки важить структурна регіональність у мистецтві? Історія цікавих регіональних гуртів. Паралелі й контрверсійність. Феномен тусовочності. Проблема міжрегіональних комуніацій у мистецтві. Невідомі регіональні явища. Регіональні мистецькі стандарти. Лідерство у мистецтві: творчість й організаційна діяльність. Це – тільки деякі з можливих напрямків обговорень на цьому круглому столі.

Ідеології та міфи літературних груп та поколінь
Богдана МАТІЯШ

Метою круглого столу є радше не опис ідеологічних (а чи ідейних – якщо вони є) настанов тієї чи тієї літературної формації, що функціонувала/функціонує в просторі української літератури ХХ чи на початку ХХІ століття, а потреба повнішого прочитання текстів і контекстів, що означують координати окремих літературних груп і поколінь. Ще точніше: спроба подолати непрочитуваність, яка виникає, щойно стикаємося з міфами, витвореними довкола певної літературної формації.
Бажаючи адекватно прочитувати тексти найсучаснішої української літератури, не раз полишаємо бодай же десяток літ тому писані тексти на майже інтерпретаційний самоплив або потрактовуємо їх як такі, «що про них уже все сказано» (що, вочевидь, є одним із парадоксів міфологізування, які накладаються на критичні рефлексії про літературу). Відтак маємо на меті провести незаанґажовану ідеологічними нашаруваннями окремих груп і тусівок дискусію, до якої запрошуємо долучитися всіх зацікавлених і поговорити про
– механізми функціонування літературних тусівок/груп, (не)толерування «опонентів» або ж іґнорування їх чи, навпаки, дуже органічне співіснування в одному літературному просторі;
– дискурси, витворені довкола літературних груп; настанови читання (а також світоглядні засновки), сформовані і засвоєні в колі читачів конкретної літературної формації;
– фраґментарність прочитування української літератури ХХ століття: імена, яких не знаємо. Постаті, які потребують перепрочитання, а то й просто «вписання» в українське письменство.
Спробуємо також з’ясувати, чи є, власне кажучи, потреба ґрунтувати своє приватне сприйняття літератури, а також писання академічних історій української літератури на розмежуванню літературних груп і поколінь. Що є підставою для нього, за якими ознаками і хто його здійснює.

Інтернет-мистецтво: перспективи розвитку
Микола ЛЕОНОВИЧ

«Я подумав – як дивно, що на Землі живуть міліарди людей і ніхто з них до кінця не знає, що ж робить людей людьми. І ось єдине, що спало мені на думку з того, що роблять люди і не роблять інші тварини: люди курять, займаються бодібілдінгом і пишуть книжки. Не так вже й багато, враховуючи, якої ми про себе високої думки»

Дуглас Коупленд, «Життя після Бога» 

Фантазії людини на тему технологій завжди мають два складники: бажання уподобити за складністю творіння людське творінню Божому і страх кінця світу, який неодмінно є наслідком прогресу, але не є його межею. За кінцем звичного світу знаходиться Мережа, що її фантасмагорії технократів перетворюють на павутиння, на складні симбіотичні утворення митців та їхніх веж усамітнення, котрі, об’єднані між собою, в результаті спричиняються до появи нової форми розуму, яка значно перевищує не стільки людські можливості, скільки людські уявлення.

Саме про уявлення й варто вести мову. Гарматне ядро Жюля Верна значно відрізняється від орбітальної станції, знаменитий «Мемекс» не схожий на електронну бібліотеку, а сучасний кіберпанк відрізняється від казок Вільяма Гібсона як порнозірка від ляльки Барбі.
Ми звикли жити в епоху комерції, і теперішнє буття глобальної мережі насамперед залежить від того, наскільки комерційно привабливою вона може бути. Однак і тут, в не-реалі, завжди знаходяться глухі кути, котрі провокують, перевіряють віртуала (а кожен з нас у мережі є віртуалом за умовчанням) на адекватність. Знайомтеся, цей мотлох – нет арт.
Майкл Джойс, один з перших авторів і теоретиків нової «літератури» (альтернативні назви досі проходять апробацію) пропонував розрізняти два типи гіпертексту, один з яких, жорстко структурований, належить авторові, котрий пропонує читачеві отримати візію цілого, оперуючи дискретними одиницями (нодами (вузлами) або лексіями (одиницями читання; термін Р. Барта запропоновано до вживання Р. Кувером), а інший – гнучкий та м’який, пропонує замість гри в читання гру в реальність, в якій кожен учасник може впливати на її розвиток.
Недовга, однак бурхлива історія явища під назвою Інтернет, свідчить про те, що майбутнє – за другою моделлю: статичні «сторінки» відступають під натиском нових, динамічних систем генерації та контролю контенту.
Однак на сьогодні нове «гіпер»мистецтво залишається цариною теорії, яка досі пропонує більшу свободу, ніж практика.
В силу цього фактору, а також, в основному, того, що виставка передових досягнень українського нет-арту була б явищем переважно сумним та сумнівним, пропонується подумати про потенції розвитку тієї ділянки інтернету, яку, в зв’язку з її непридатністю до будь-чого іншого, пов’язують з мистецтвом.
Які існуючі технології придатні для псування митцями?
Які потенційно нові технології можуть витіснити існуючі?
Як митцеві боротися з технологіями і чи варто це робити?
Давайте поговоримо про це. Моя адреса: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду . В темі пишіть «Ірпінь», «Дискусія» або подібне. Там розберемося.

Масова культура та контркультурність
Тамара ЗЛОБІНА

Нонконформізм чи самопіар? Виклик суспільству чи успішний рекламний хід? Власна позиція чи передбачення читацького попиту? Захист «традиційних культурних цінностей» чи інтелектуальна стагнація? Перевірка на міцність: під прицілом сучасний український літературний дискурс.
Розмови про масову культуру та залежність/незалежність від неї набувають сьогодні ледь не світоглядного значення для кожної творчої людини. Можна таврувати, стояти в незламній опозиції, приймати правила гри й намагатись досягти успіху, бути Дон Кіхотом а чи практичним Санчо Пансою – від перестановки доданків сума не змінюється: світ довкола – світ масової культури, і будь-яка контркультурність може бути привласнена, спопсована і спрямована проти власних творців (чи думали графітчики 1970-х, обписуючи нью-йоркську підземку, що через двадцять років компанія Bella використає стилістику графіті у назві й оформленні жіночих гігієнічних товарів?!). У будь-якому випадку, свого друга/ворога слід знати в обличчя, так давайте ж поговоримо про:
– Контркультурність як псевдоальтернативність, або Чому на поетичних вечорах так нестримно нудно?
– Література як видовище: тексти у просторі музичних кліпів та мильних опер
– Ми їх чи вони нас: перехресне запозичення сюжетів (Пєлєвін, Карпа, Іздрик)
– На грані виживання: Спілка письменників України
– Порноінтелектуалізм: феномен Оксани Забужко
– «Після Дереша я полюбив читати»: література для підлітків

НЕВСИПУЩИЙ O-ГО-ГО
Іван БОНДАР

Роз’їхалося по світах в останнім часі бубабістське товариство. Уже досить таки давненько не видно патрона Андруховича, Ірванець і до того не часто появлявся на публіці, а зараз, кажуть, десь розважає люд в Об’єднаних американських державах. Як там, як там «...любіть Арізону, Небраску любіть...»?
У такий, мабуть, не найкращий, можливо й сумний для цього гурту період, та ще й у час ранньої грудневої хляпи, Віктор Неборак заповзявся самотужки, як він це прокоментував «не чекаючи запиту інертної публіки» зібрати нарід на забаву. Хоча ні, що я кажу, де там самотужки. Звичні небораківські мелодекламації своїм майже леннонівським співом скрасив професор Зарічний, та чи не вперше у виконанні Марка Андрейчика та Ярини Якуб’як у межах проєкту «Їжак» пролунали деякі новинки на слова Прокуратора, але про них, можливо, трохи згодом. Треба визнати, що попри несприятливі, зокрема погодні, обставини, вишукана львівська публіка досить чисельно пошанувала автора. Першими в холі міського Палацу культури імени Гната Хоткевича показалися Ольга та Тарас Лучуки. Пані Ольга йшла дещо попереду Тараса Володимировича і, дивлячись десь далеко перед собою, пройшла повз нас мовчки. Пан Лучук за крок по ній упізнав своїх студентів і бадьоро, як завжди, привітався, кинувши якогось оксюморона, що саме, я не почув, і, не зупиняючись повагом пройшов собі. А за якусь мить незчулися як передпокій наповнився людьми. Усе традиційно, нічого нового під сонцем аж до виходу на сцену директора Палацу і його вступного слова включно. Під вікном праворуч – стіл книжкової продукції і український філолог з Вірменії Анушаван за ним. Літостротон тут сьогодні можна придбати за п’ятнадцять гривень. Такий самий стіл (квиткова каса) – перед входом до зали під стіною ліворуч. Як завжди, не прийшов хтось із дійових осіб, бо вчора мав необережність порізати той палець, яким треба затискати струну. От халепа! Далі вибробувані двадцятихвилинною затримкою глядачі випередили події несміливими оплесками. Після такої ініціативи притьмом, у вишневій маринарці, вискочив на сцену пан Мартиненко. Приготувавши на сьогодні скорочений варіант свого слова, директор закладу, не спокушаючи публіки, відразу представив декана факультету якогось там, доктора наук якихось там, головного редактора десь там... зустрічайте професора Михайла Зарічного. Властиво, виконавши одну композицію, професор перемістився за маленький столик праворуч на сцені. Окрім щойно наведених титулів, сьогодні він – модератор зустрічі. Так, згідно зі сценарієм, на сцену вийшов і сам маестро.
Він увійшов, мов Бельмондо...
Чорні мешти і чорні штани (причому незахляпані), добре зачесана й підрівняна борода, мила посмішка, широкі груди розпирають білу сорочку, високий комір якої виглядає з-під, не знаю такого кольору! піджака. У ритм чи в риму (?) амплітудних коливань узад та вперед раз у раз згинаються ноги в колінах – маестро виконує відповідні рухи руками, звучить увертюра – рукописний варіант новонаписаних прозових кавалків. Що воно було таке – не второпав. Відтак, Прокуратор також зміщується за столик праворуч. У них із професором заходить ненав’язлива розмова... Поперемінно на сцену сходять Ольга Лучук, знову професор Зарічний, ще віршик-другий у виконанні Неборака...
Поза тим, докладніше бажаю зупинитися на дуеті подружжя Ярини Якуб’як (вона ж – Дзвінка Гуцул) та Марка Андрейчика, у цій «тусівці» вони ще не показувалися. Марко – американець українського походження, уродженець штату Філадельфія разом зі своєю дружиною Дзвінкою/Яриною, яка відома львів’янам як багаторічний диктор із Радіо-Люкс, виконав на вечорі кілька пісень на вірші Віктора Неборака, музику до яких також написав Марко. Гадаю, що публіка належно оцінила ці релаксово-екзотичні мелодії, і можливо, незабаром ми матимемо ще одне літературно-музичне творіння у вигляді компакт-диска від Віктора Неборака та дуету «Светер», – він, здається, так називається.
Час поволі збігав і непомітно-непомітно ми наблизилися до антракту. За знову ж таки традиційним сценарієм ведучий запропонував глядачам ставити свої запитання авторові. За якусь мить зніяковілий автор подумав, що запитань від публіки сьогодні, мабуть, не буде й, апелюючи до ненайкращих погодних обставин, запропонував потрохи закінчувати. Засвідчуючи неабияку турботу про своїх шанувальників, маестро висловив бажання кожного особисто відпровадити до його домівки. Та на усіх не розірветься. На прощання кожному дісталася мила посмішка Прокуратора. Феєрверків не було. Завіса манірно опустилася.
Що це гепає в вухах «малюйте БА-БУ-ГО...; Я ЧАГО-ЛАГО-АГО-АЯ-О-ЙОЙ. Річ, мабуть, у тім, що ця ціла «Літаюча голова» така ж вічна, як і доісторична. Усі ці фарингально-фрикативні, і не тільки, звуки, перед тим як утворитися в горлі їхнього винахідника, здавна існують у непізнаних надрах всесвіту та ще довго веселитимуть люд, як радянський кінематограф.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.