Головна статті
Смолоскип України №11(124), листопад 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Марина БРАЦИЛО. Літературні вечори “Смолоскипа”" />

Марина БРАЦИЛО. Літературні вечори “Смолоскипа”

Осінь починалася довго. Літо закінчувалося повільно. І більш за все хотілося, щоб таке аж прабабине літо тривало якнайдовше. Хотілося свята. Хотілося вражень – заготувати на зиму побільше тепла і яскравих фарб.
Тож – що маємо з торбинкою вражень? Чим порадував, наприклад, жовтень?
Тим, хто намагається бути завсідником заходів «Смолоскипа», на питання, напевно, відповісти буде нескладно. Безперечно, серед найбільш яскравих вражень минулого місяця – дві абсолютно різні, проте, однозначно, помітні літературні акції. Йдеться про творчий вечір

Олени Степаненко «Русальна осінь» та про фінальне дійство літер-фесту «Тайм АУТора», що всьоме відбувся в межах програми «Культреванш» імені вічноживого поета в законі Романа Скиби.
Вечір перший. Насамперед – давненько не було такої влучної назви. Навіть не з огляду на те, що причаровувало присутніх протягом дійства. Просто – русальна осінь. З зеленим ще листям. З абсолютно літнім теплом. З повною ілюзією поки що – літа. І це – 6 жовтня. Ну, а далі – що ж було.
Наприклад, ведучий, — органічно-буремний як завжди Сергій Пантюк. Здається, головна винуватиця свята сказала, що він – Мавк. Тобто, є мавка, а є... Сама ж Оленка Степаненко була при нім чи то Та, що греблі рве, чи – Та, що граблі вириває... Принаймні, занонсовано було саме так. Але суть – не в тім. Радше, в неповторній атмосфері, філігранності переходів, гармонії світлотіней, місцями перерваній спалахами шаленого ритму, уособленого в незвичному «ході» – читанні Пантюком Оленчиних текстів. Щоправда, останні майже не мають нічого спільного з так званою жіночою поезією, проте аж настільки... Вражало, що й казати. І сприймалося фантастично. Звісно ж, було й авторське читання. Все – по черзі. Така собі енергетично-поетична гойдалка. Короткі інтермедії інформативного характеру з елементами кітчу. Тиша під час звучання текстів. Голосношепотливі репліки з залу. У кімнаті за сценою весь вечір бавилося майбутнє літератури та України віком від двох до чотирьох рочків. Що ж до тривіального – «а стіхи про що?» – вас там не було, то вам же й гірше. Ті, хто був, знають.
Наступне дійство – 26 жовтня. Оформлення залу було креативним – три квітки у пляшчині з-під «Фанти» і... дві радісні плюшеві білочки. Тож і події вечора розгорталися відповідно. Як відомо, головний кріейтор, ідеолог та енерджайзер подальшого екшену Роман Скиба дуже полюбляє збирати докупочки три тисячі двісті приводів та підстав, з огляду на які свято не може не відбутися. Це вже традиційно.

Зрозуміло, цього разу все було так само. Як з’ясувалося під час прологу-монологу того ж таки Ромка Скиби, він святкує День народження (вітаємо, Ромцю!), якусь річницю творчої діяльності, існування мистецьких проектів та ще багато чого. Як було зазначено вище, фестиваль має назву «Тайм АУТора» і відбувається вже всьоме.
Звісно, слід віддати данину часу – почати зі спонсорів. Поет у законі і тут виявився на висоті – це в кого ще спонсорами є «Пора» та «Смолоскип». Як влучно зауважив представник партії Андрій Юсов, навіть «позорне» слово «спонсор» звучить у такому контексті й такій компанії гордо. Як стисло й талановито зазначив виконавчий директор «Смолоскипа» Ростислав Семків, цей вечір – да-алеко не останній.
Ну от, а тепер – про саме дійство. Перш за все, занонсованих слонів таки було вручено – принаймні, тим лауреатам, які дойшли та доїхали на вечір. Серед таких були помічені: Дмитро Лазуткін, Ліля Лисенко, Софія Сітало та Ірина Новіцька. Ніхто не зрозумів би їх, якби вони не прочитали свої тексти. Що й було зроблено.
Весь вечір у порядку, зрозумілому хіба самому Скибі, читали тексти запрошені гості й лауреати попередніх років: Олег Романенко, Галя Ткачук, Світлана Богдан, Андрій Нечитайло, Надя Сель, Олег Сухарєв, Богдана Бойко, Богдан Горобчук, Ярослав Гадзінський, Олеся Мамчич, Дмитро Мамчур, Катерина Бабкіна, Сергій Пантюк, Олег Коцарєв... х-ху! Здається, майже всі. Ще був Павло Коробчук, згаданий поза списком з огляду на драйвове виконання своїх пісень, що стало посутнім вкладом у музичне оздоблення вечора. Хоча поза конкуренцією тут, однозначно, – гурт «Віранда».
А ще – присутніх чарували, страхали і смішили віртуозно оповідані народні казки у виконанні неперевершеного Лірника Сашка.
Тут доречним буде згадати, що дарував і відзначав не лише поет в законі. Дарували також йому.
Загалом акція вишла довготривалою і нетривіальною. Розходитися народ категорично не хотів. Тож поїдання печива і випивання... лимонаду затяглося до глибокого вечора. Будинок «Смолоскипа» був ущент набитий митцями та іншими невизнаними геніями. Атмосфера була навіть занадто творчою. Словом, вечори відбулися. Чекаймо наступних!

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.