Головна статті
Смолоскип України №11(124), листопад 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Марія БЕРЛІНСЬКА. ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ГЕРОІВ АБО ПАРАДОКСИ ВДЯЧНОСТІ" />

Марія БЕРЛІНСЬКА. ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ГЕРОІВ АБО ПАРАДОКСИ ВДЯЧНОСТІ

Ця історія розпочалася дуже давно...
Це, напевно, єдиний спільний початок у казках, що їх розповідають внукам на ніч українці з різних регіонів. Різним требом розповідають це й політики з високих трибун, щоправда, це має значно плачевніші наслідки. Діаметрально протилежна інтерпретація даної історії свідчить не стільки про суперечливість давніх подій, скільки про протягом багатьох років законсервоване імперіалістичною ідеологією шаблонне бачення питання. Як було насправді, знають тільки професійні історики та Бог. Тож, ОУН-УПА – хто вони?
Ті з співгромадян, хто хоч трохи цікавиться власною історією, певне, погодяться з автором у наступному: впродовж всіх наших історичних перипетій поставало питання: герой чи зрадник? стосовно більшості видатних постатей. Частково це пов’язано з певною неоднозначністю вчинків наших діячів, частково – з чужоземним трактуванням цих вчинків. Російська культурна експансія на пострадянському просторі на тепер менш помітна, ніж військова, хоча вона не менш ефективна.
Ще за царювання Єльцина в 1995 році було розроблено Програму російської політики, в якій зокрема зазначалося: «Необходимо гарантировать российскую теле- и радиотрансляцию в ближнем зарубежье, поддерживать распространение российской прессы в регионах, кроме того, Россия должна учить национальные кадры для государств СНГ...». Звичайно, що фактор російської асиміляційної політики в Україні – лише один із аспектів проблеми, адже не тільки великоросько-шовіністична політика зумовила комплекс меншовартості. З іншого боку, напруги ситуації додають власні політики з власними, знову ж таки, амбіціями. Ці грішні встигають, безапеляційно нівелюючи прописні істини, одночасно наввипередки піаритись.
Коротко про суть. За весь період незалежності про борців за цю саму незалежність на вищому владному рівні помалу почали згадувати лише останні пять-шість років. Виявлялося це спершу у снобістських дискусіях серед політичного істеблішменту, згодом правими фракціями навіть законопроекти щодо УПА в парламенті реєструвалися, що, однак, не заважало комуністам їх вдало блокувати. Для переконливішої аргументації фракція УНП принесла у Верховну Раду більше мільйона підписів, зібраних на користь визнання УПА учасниками національно-визвольної боротьби за незалежність України. Як і очікувалось, питання загострилось напередодні виборів (такий, знаєте, дивний час – все, що дає навіть мінімальні електоральні дивіденди – загострюється). «Правнуки погані» хвацько і як завше недолуго кинулись використовувати широкий спектр можливостей для політичних спекуляцій. І почалося... Пристрасті перманенто вирували у сесійній залі, вряди-годи дислокувавались у кулуарах, аж доки, як це у нас водиться, ними не перейнялися маси. У сконцентрованому вигляді всі охочі мали задоволення їх спостерігати в Києві 15 жовтня. Щоправда, подейкують, що у конфронтації на Майдані були задіяні ліндскнехти-провокатори,та й київська влада не забула про себе нагадати, дозволивши одночосне проведення акцій двом антагоністично налаштованим силам. Погляди обох сторін лаконічно висловили ті ж таки народні обранці. Зокрема, О. Тягнибок винними у конфлікті вважає «адептів комуно-більшовицької ідеології», головний комуніст країни – «фашистських поплічників». Адреналіну ситуації додає інертність значної частини парламентарів, що не ризикують втрачати негативно налаштованих до упівців виборців. Отже, як бачимо, політичний аспект справи є домінуючим. Хоча й безпідставно. Внесений Урядом на розгляд законопроект (попередньо схвалений урядовою комісією) не дає жодних політичних оцінок і жодним чином не зрівнює у статусі червоноармійців та упівців. Зрештою, в кожного з них була своя війна і свої барикади...
Йдеться про відновлення соціальної справедливості – на практиці це дещиця пільг і декілька гривень додаткової пенсії. Відсутність політичної волі парламенту компенсує завершення його каденції (щоправда, впевнено можна стверджувати, що й у наступному скликанні дане питання опиниться на вістрі завзятих дебатів), брак цієї ж волі у Президента – відповідний Указ. Якщо взяти до уваги патетичні заяви народного улюбленця про всенародне примирення, то це навіть більш ніж логічно.
І на завершення. Сьогодні, як і завше, недоцільно експлуатувати ортодоксальні традиції і клонувати ворожість. А підставою для офіційного тлумачення є історичний висновок робочої групи фахівців. Акценти, як завжди, розставить час.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.