Головна статті
Смолоскип України №2(115), лютий 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Ольга Карпенко. Досвід поза-могильного відпочинку" />

Ольга Карпенко. Досвід поза-могильного відпочинку

«Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…»
В. Симоненко

«…потім ми шпацирували,
пили пиво з дерунами…»
пісня з репертуару гурту «Брати Гадюкіни»

Студент Києво-Могилянської академії за своєю природою є істотою з практично необмеженим потенціалом життєрадісності, отож, коли йому не заважають (перешкоди на кшталт сесії, браку часу або грошей), могилянець шукає шляхів дореалізації цього потенціалу. Є биті шляхи, ба навіть магістралі духовного розитку особистості – Національний оперний театр, Театр оперети, Театр російської драми, Театр Франка та інші культурні заклади. Могилянці вшановують їх своєю присутністю двічі–тричі на рік. Цікавою є реакція студентів на цілком невимушене питання “З чим асоціюєш культурний відпочинок?” – знічений погляд і винувата посмішка: “Ннуу… я в театрі був(-ла) останній раз…” ...Трохи вищі за рейтингом Колесо та Молодий театр. Можна говорити про популярність не окремого театру, а, скорше, якоїсь вистави: однозначну захоплену реакцію викликали гастролі львівського Березоля з “Бенкетом” минулого року, “Майстер і Маргарита” та “Кохання у стилі бароко” у Франка. У Могилянці є “рідні” театральні студії. Як наслідок, маємо, приміром, “Веджвудський чайний сервіз” за Павичем – шедевр студентського театрального мистецтва.
Украй важливою для духовного розвитку та формування естетичного смаку молодого інтелігентного могилянця завжди була, є і буде музика. Особливо естрадна. Дивно: одним з визначальних критеріїв екзистенційного вибору “що слухати?” є не суто музичні характеристики пісні, а мова тексту. Право на існування україномовної попси (зокрема у гуртожитському контексті) визнають навіть (!) могилянські рокери. Є щорічні акції, як-от “Концерт для ангелів”, “Вечірка для закоханих”, де можна безкоштовно (!) почути “Хвилю тримай”, “Мандри”, “ТНМК”, “Океан Ельзи”, “Плач Єремії”, Марійку Бурмаку, Лесю Герасимчук, “Тартак”, “Вій”, “Кому ВниZ” і 100%-во побачити живого могилянця. Показово, що на “Концерті для ангелів-2002” (щорічна акція на вшанування пам’яті героїв Крут) на репліку промовця чи то б пак промовиці – “Про яку національну свідомість сучасної молоді йдеться – тут же сама Могила сидить!” – зал відповів захопленим ревом та шаленою овацією. Від сучасності до вікодавніх традицій – якщо раптом у котромусь зі студентів визріє нагальна потреба виявити якось свою національну свідомість і пережити незабутнє відчуття національної самоідентичності, він може звернутися до Спудейського братства НаУКМА. Йому запропонують заспівати автентичних пісень, убратися в автентичні строї та погецати в автентичній коломийці/автентичному гопаку, в Різдвяні свята ходити з вертепом, єдиним ну якщо не на весь Універсум, то на весь Київ, або винайти свою – наша відповідь Забужко та Грабовичу – інтерпретацію Шевченка... Досить бліда і невиразна проекція діяльності братства. Точкою темпорального збігу (минуле, що дивиться на сучасність, ледь посміхаючись) є Григорій Савич Сковорода на Контрактовій – найпопулярніша серед могилянців асоціація до відпочинку. Невідомо, як філософ ставиться до традиційного миття Сковороди 15 жовтня в День академії, але достеменно знати, що студенти Сковороду полюбили (російською – облюбовали) вже давно – це постійне місце зустрічей, побачень. Могилянець з пивом – а над ним Сковорода з книжками...
До речі, про книжки. Мандрівка книгарнями міста Києва – не з прагматичною метою придбати книжку-дві-п’ять (приблизний еквівалент стипендії за місяць) – могилянців приваблює передовсім можливість вільного споглядання endless книжкових поличок (стендів, розкладок), можливість доторкнутися, понюхати, погортати, почитати – студентів бо навчено читати в режимі сканера – і, зрозуміло, озвучити друзям свої рефлексії з приводу… Чи ж не різновид культурного дозвілля? Top ten серед київських книжкових ареалів – це “Сяйво”, “Орфей”, “Буква”, Петрівка, букіністика у Квадратах та книгарні при київських видавництвах. Ще одне досить нетривіальне свідчення загальної здатності студентства адаптуватися до будь-яких умов – це, так би мовити, чаювання у Веранді, перетворення неуникненних для могилянця відвідин ЦНБ на веселі три-чотиригодинні посиденьки у вернадській їдальні, що зазвичай завершуються масовим походом у кіно абощо. До речі, студенти Могилянки мають власний кінозал. Досить різнокаліберні фільми від “Пропала грамота” та “Тіні забутих предків” до “Семи самураїв” та стрічок Поланського та Гічкока, – всього за одну гривню (приходь сам та приводь друзів), – цей вдалий РR-хід залучає до переглядів так само широку немогилянську аудиторію.
Про клуби, кав’ярні та інші ресторації не варто говорити, оскільки “загальномогилянських улюблених” не так вже й багато, смаки студентства (так само фінансові можливості) діаметрально розходяться. Добре що є „Трапезна”...
Ще й досі не було згадано листопадово-грудневі соціальні зрушення 2004 року. Революційна і постреволюційна Могилянка. Цей феномен безперечно варто дослідити (уявити хоча б махрових постмодерністів, які з просвітянським запалом розтлумачують простому народові з Донецька згубність режиму та необхідність соціальних змін). Репліки з майдану “Це була реальна загроза для життя, це було страшно” + “Це був такий FUN!!! Жалко що скінчилося, тепер аж нудно!” = ще один різновид культурного відпочинку для могилянця – соціальна революція. Добре, що грядуть вибори до Студентської колегії – хай живуть фальсифікації, маніпуляції та інша передвиборна агітація!
Отже. Щоби якась культурна подія привернула увагу могилянця – вона має бути не просто Культурною і не просто Подією, вона має пропонувати щось інтелектуально екстремальне – звичні концепти у незвичному поєднанні або навпаки. Можна прогнозувати гарантований успіх, приміром, віршів Андруховича під джаз або Гелловіну в ЦНБ.
І наостанок – ось простий перелік оголошень про акції (у межах одного тижня) у головному корпусі НаУКМА, що якимось чином дотичні до теми нашої маленької розвідки: лекція Ярослава Грицака “Страсті за націоналізмом”, вистава театру Франка “Трагікомедія о воскресенії мертвих”, творча акція Театру пісні в будинку актора,
Наука при каві (щось про шлюб), збори Сходознавчого гуртка, передвиборні дебати, посиденьки з гітарою, відкриття нової книгарні на Золотих воротах, літературний вечір Анатолія Кичинського, фотовиставка журналу “Nota”, студентський клуб про наркоманію… І над усім цим – зворушливо-чорно-біле “Ми – могилянці”. Гарно, гордо, а головне – правда.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.