Головна статті
Смолоскип України №1(114), січень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Микола Ковальчук. Знову традиція, або Братський вертеп–2005" />

Микола Ковальчук. Знову традиція, або Братський вертеп–2005

Не скажу, коли і як уперше виникла ідея Братського вертепу, але нині це вже традиція. А коли згадати про те, що Спудейське братство Національного університету «Києво-Могилянська академія» виникло порівняно недавно, як, зрештою, і сама Академія, думається: аби ж усі добрі традиції творилися так швидко…
Багатьом братчикам другий триместр навчального року починається саме з вертепування: кілька днів під час та після зимових канікул ідуть саме на те, аби написати сценарій, злагодити костюми, визначитися з акторами, повивчати слова та новенькі колядки; півтора-два наступні тижні також безнадійно втрачено для навчання – від самого рання до пізнього вечора вертеп ходить по найрізноманітніших організаціях і закладах, по родинах викладачів і друзів. Однак вертеп – також чудова школа, бо навчитися тут можна багато чому: від співу до дизайнування костюмів та акторського імпровізування.
Вже за кілька днів виникає дивовижна атмосфера вертепу: по-дитячому світла віра в маленьке диво, здавалося б, простенької вистави, святковий настрій попри недоспані ночі та пропущені пари, постійні веселощі завдяки дотепам, що встигають стати звичними у тісно згуртованій вертепній громаді, а ще – неперевершена насолода, коли глядачі розуміють кожен жарт, кожен тонкий натяк, а після вистави гостюють нашу громаду, наче рідних, хоча переважну більшість людей бачать уперше.
Оскільки вертеп мусить досить швидко пересуватися, щоб устигнути всюди, де запросили, транспортний відділ Академії надає братчикам маленький автобус. Це ще дужче зближує вертепників – автобус зазвичай переповнений, тож сидіти мовчки і дивитися у вікно тут не випадає: пісні та жарти, обговорення виступів, реакції глядачів, кумедних помилок когось із акторів. Зрештою, в метро та на вулицях, коли автобуса немає, вертеп також тримається купи: гуртом легше і в вертепних костюмах ходити – перехожі значно швидше розуміють, що «це якась вистава»; а от коли сам заходиш до маршрутки з косою, все значно складніше…
І досі для мене є дивом те, що вертепні вистави по 5–6 разів денно протягом десяти-дванадцяти днів не знуджують вертепників. Може тому, що глядачі щоразу нові та реагують геть по-різному, що приміщення, де проходять виступи, між собою теж неабияк різняться – від кухні комуналки до просторих зал засідань чи зали театру юного глядача, – це ж, у свою чергу, змінює пересування сценою, а відтак і саму виставу; може тому, що в різних виступах різні актори забувають різні слова, і тому виступи виходять справді різними; зрештою, навіть без помилок вони різняться, адже вертепна вистава – широке поле для імпровізацій, та й гра акторів стає щораз вільнішою, розкутішою, щоразу виникають нові акценти, відтінки та натяки, з’являються нові деталі одягу, нецікаві та порожні слова заміняють компактнішим і доречнішим дотепом. А як може набриднути, наприклад, колядка? Хоч співалося їх і під час виступів, і після них, і в автобусі, і в метро, а все одно вдома тихенько мугикаєш її собі під ніс – співати на ввесь голос не дає змучене горло…
Вже близько останній день вертепу, і це трохи сумно. Хтось із друзів бадьориться і розказує про те, як він вже хоче повернутися до повноцінного навчання, відпочити і щось там ще, але кожен шкодує, що цьогорічний вертеп добігає кінця. Це видно по очах, по виразах облич і по задуманих поглядах у вікно – жартів таки поменшало. Ніхто не переймається тим аж надто: навряд чи для когось цей вертеп останній, проте…
Далі – розвертепування, також традиційна вже спроба випити і з’їсти усе наколядоване добро та розпрощатися з цьогорічним вертепом. Однак і після того не раз буде нагода згадати, як зірка зовсім випадково впала на того з царів, котрий її не бачив і пропонував іти до лісу політреформи; як двадцять чотири вертепники їхали якось у мікроавтобусі на сім місць, а один із них ще й грав на гітарі; яку ковбасу і яке шматище сала дав колядникам Брюховецький та ще багато-багато цікавих пригод, що трапилися нам під час Братського вертепу 2005.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.