Головна статті
Смолоскип України №1(114), січень 2005
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки

{mospagebreak heading=Зміст&title=Петро Вознюк. Початок Політики}

Петро Вознюк. Початок Політики

При спробі віднайти той вододіл, що відмежовує колишню, авторитарно-пострадянську, Україну від України нової, «постреволюційної», доходиш висновку, що це не така вже проста справа. З одного боку, відмінностей досить багато – і більша розкутість ЗМІ, і більша кількість посмішок на обличчях офіційних осіб, і взагалі більш людський образ держави та її речників. Однак чи може все це свідчити про початок якихось глибоких, справді сутнісних змін? Зрештою, майже всі «родимі плями» нашого азіопського політикуму нікуди не зникли, мета переважної більшості його представників та сама – максимум влади при мінімумі відповідальності… Засоби?.. Оце вже, маємо надію, «тепліше».
Адже якщо розглядати політику насамперед як змагання за владу, а тим паче як змагання публічне, то виникають серйозні сумніви в наявності у нас цього феномена до виборів-2004. Тобто змагання, певна річ, було, але здійснювалося такими засобами, що широкій громадськості залишалося про все тільки здогадуватися. Й періодично дивуватися: як, приміром, отримавши у парламентських перегонах усього 6% голосів, можна називатися «партією влади»?
Нині усе те, що в демократичному суспільстві вкладається у поняття «політика», поступово відновлюється – це і є головний результат «помаранчевого шторму». Невипадково такого резонансу набуло, наприклад, питання призначення нового прем’єра. Востаннє особа глави виконавчої вертикалі викликала схожий ажіотаж, якщо не помиляюсь, 1990-го, під час «студентської революції». Після того було й проголошення незалежності, й «надзвичайне» прем’єрство Кучми, але інтерес щодо урядових «рокіровок» виявляли здебільшого фахівці-політологи й інші зацікавлені особи. Суспільство добре відчувало, що не йому належить визначати імена і курс чергових президентських «тимчасовиків». Але тепер ситуація інша. На Майдані люди відстояли не лише своє право вибору, але й право контролювати обрану ними владу. Саме тому склад і діяльність нового уряду перетворюються на знакове питання й перший іспит для демократичної влади. Від того, чи вдасться як президентові, так і прем’єру піднятися над партійними, бізнесовими й будь-якими іншими груповими інтересами, реалізувавши загальносуспільні очікування відкритості та справедливості, і залежить успіх остаточного подолання «кулуарної демократії».

 


Андрій Раднюк. Свобода кольору ПОМАРАНЧ" />

Андрій Раднюк. Свобода кольору ПОМАРАНЧ

 

Можна припускати, що під таким гаслом пройде семінар творчої молоді України (СТМУ) «ІРПІНЬ–2005».
Очевидним залишається факт, що Україна 2004-го мала вигляд полігону, де можна було побачити втілення надзвичайно великої кількості всіляких політичних технологій, застосованих у боротьбі таборів двох кандидатів, а відтоді, мало хто з широких кіл активної молоді (особливо політологи) не долучився до баталій. Гадаю, що цікаво було б не просто разом згадати всі ці події, але й спробувати проаналізувати зсередини, зрозуміти, зробити висновки.
Сподіваюся, як Господь допоможе, то цього року нам в цьому допоможуть наші польські колеги, для яких особливо цікавою є участь і можливість поспілкуватися з молодими політологами країни-сусіда, що прогреміла на весь світ своїми помаранчевими подіями. Такими закордонними ініціаторами до співробітництва виявилися представники міжнародної координаційної групи, що курували стосунки України-Польщі щодо політики спостерігачів, брали участь безпосередньо у самій революції.
Напередодні інавгурації нашого шанованого Президента відбулася нарада ініціативної групи з проведення СТМУ, де було створено оргкомітет та розглянуто приблизну стратегію (ключове русло роботи та деталі) цьогорічного семінару. Максим Розумний, Олесь Обертас, Оксана Дащаківська, Юрій Нога, Микола Леонович, Ростислав Семків, Ян Чайковський, Богдан Стороха – це всі ті, хто радилися, консультувалися як зробити найліпше. З попередніми результатати ви зможете ознайомитися вже в цьому числі бюлетеня.
Проте, ШАНОВНІ потенційні УЧАСНИКИ семінару! Наради оргкомітету – це далеко не все! Пам’ятайте, головними ініціаторами круглих столів, творчих вечорів є Ви! Прохання до Вас не пасувати, дзвонити до нового офісу видавництва «СМОЛОСКИП» (за нашими новими адресами) і намагатися максимально долучатися, з власними ідеями, до організації травневого марафону творчої молоді. Ми обов’язково вислухаємо всіх, проаналізуємо матеріали, запросимо. Можна звертатися і навпростець до голови оргкомітету: 8 (097) 947-08-39.
Ми створюємо Ірпінь не власноруч, а разом з ВАМИ!

 


Микола Ковальчук. Знову традиція, або Братський вертеп–2005" />

Микола Ковальчук. Знову традиція, або Братський вертеп–2005

Не скажу, коли і як уперше виникла ідея Братського вертепу, але нині це вже традиція. А коли згадати про те, що Спудейське братство Національного університету «Києво-Могилянська академія» виникло порівняно недавно, як, зрештою, і сама Академія, думається: аби ж усі добрі традиції творилися так швидко…
Багатьом братчикам другий триместр навчального року починається саме з вертепування: кілька днів під час та після зимових канікул ідуть саме на те, аби написати сценарій, злагодити костюми, визначитися з акторами, повивчати слова та новенькі колядки; півтора-два наступні тижні також безнадійно втрачено для навчання – від самого рання до пізнього вечора вертеп ходить по найрізноманітніших організаціях і закладах, по родинах викладачів і друзів. Однак вертеп – також чудова школа, бо навчитися тут можна багато чому: від співу до дизайнування костюмів та акторського імпровізування.
Вже за кілька днів виникає дивовижна атмосфера вертепу: по-дитячому світла віра в маленьке диво, здавалося б, простенької вистави, святковий настрій попри недоспані ночі та пропущені пари, постійні веселощі завдяки дотепам, що встигають стати звичними у тісно згуртованій вертепній громаді, а ще – неперевершена насолода, коли глядачі розуміють кожен жарт, кожен тонкий натяк, а після вистави гостюють нашу громаду, наче рідних, хоча переважну більшість людей бачать уперше.
Оскільки вертеп мусить досить швидко пересуватися, щоб устигнути всюди, де запросили, транспортний відділ Академії надає братчикам маленький автобус. Це ще дужче зближує вертепників – автобус зазвичай переповнений, тож сидіти мовчки і дивитися у вікно тут не випадає: пісні та жарти, обговорення виступів, реакції глядачів, кумедних помилок когось із акторів. Зрештою, в метро та на вулицях, коли автобуса немає, вертеп також тримається купи: гуртом легше і в вертепних костюмах ходити – перехожі значно швидше розуміють, що «це якась вистава»; а от коли сам заходиш до маршрутки з косою, все значно складніше…
І досі для мене є дивом те, що вертепні вистави по 5–6 разів денно протягом десяти-дванадцяти днів не знуджують вертепників. Може тому, що глядачі щоразу нові та реагують геть по-різному, що приміщення, де проходять виступи, між собою теж неабияк різняться – від кухні комуналки до просторих зал засідань чи зали театру юного глядача, – це ж, у свою чергу, змінює пересування сценою, а відтак і саму виставу; може тому, що в різних виступах різні актори забувають різні слова, і тому виступи виходять справді різними; зрештою, навіть без помилок вони різняться, адже вертепна вистава – широке поле для імпровізацій, та й гра акторів стає щораз вільнішою, розкутішою, щоразу виникають нові акценти, відтінки та натяки, з’являються нові деталі одягу, нецікаві та порожні слова заміняють компактнішим і доречнішим дотепом. А як може набриднути, наприклад, колядка? Хоч співалося їх і під час виступів, і після них, і в автобусі, і в метро, а все одно вдома тихенько мугикаєш її собі під ніс – співати на ввесь голос не дає змучене горло…
Вже близько останній день вертепу, і це трохи сумно. Хтось із друзів бадьориться і розказує про те, як він вже хоче повернутися до повноцінного навчання, відпочити і щось там ще, але кожен шкодує, що цьогорічний вертеп добігає кінця. Це видно по очах, по виразах облич і по задуманих поглядах у вікно – жартів таки поменшало. Ніхто не переймається тим аж надто: навряд чи для когось цей вертеп останній, проте…
Далі – розвертепування, також традиційна вже спроба випити і з’їсти усе наколядоване добро та розпрощатися з цьогорічним вертепом. Однак і після того не раз буде нагода згадати, як зірка зовсім випадково впала на того з царів, котрий її не бачив і пропонував іти до лісу політреформи; як двадцять чотири вертепники їхали якось у мікроавтобусі на сім місць, а один із них ще й грав на гітарі; яку ковбасу і яке шматище сала дав колядникам Брюховецький та ще багато-багато цікавих пригод, що трапилися нам під час Братського вертепу 2005.

 


Максим Розумний. Громадянське суспільство, не спи!" />

Максим Розумний. Громадянське суспільство, не спи!

Очевидно, що найважливішим результатом «помаранчевої революції» є пробуджене громадянське суспільство, що на весь світ заявило про свою присутність в Україні. І зробило це настільки гучно і переконливо, що деякі ентузіасти поспішили заявити про виникнення нової політичної нації.
Якщо така нація і з’явилася, то вона, як мінімум, успадкувала деякі риси колишньої постколоніальної спільноти, членами якої ми з вами були до 21 листопада 2004 р. Однією з цих рис був катастрофічний розрив між владою і народом, їхня взаємна недовіра і ворожість, що проявлялася у намаганні відмежуватися від свого візаві усіма можливими методами. Влада відмежувалася від народу бюрократією, корупцією, силовими структурами і виборчими технологіями. Народ відмежувався від влади тіньовими доходами, трудовою міграцією, криміналом, блатняцькою культурою, побутовим алкоголізмом і молодіжним нігілізмом.
Подолати ці невидимі вуличні барикади новій владі буде дуже непросто. Кожен завал треба буде розгрібати окремо, але взятися за цю справу доведеться всім гуртом. Багато що зробив революційний ентузіазм, він змінив саму суспільну атмосферу. Але тепер необхідно буде з новим баченням, з новими принципами і уявленнями підходити до кожної справи, яких накопичилось у нас чимало.
Починати все ж таки доведеться з політики. Політиці в Україні треба повернути її первісну і природну сутність: це – організація життя спільноти відповідно до її інтересів, спільних прагнень та індивідуальних потреб її членів, здійснювана через правове регулювання і професійне управління. У цьому сенсі політика – мистецтво. Тому вона потребує натхнення і майстерності, доброго смаку і здорового глузду.
Власне, з таким поглядом на речі й підійшло Наукове товариство «Гуманітарна Колегія» до реалізації свого чергового проекту «Громадянське суспільство та законодавчий процес в Україні». Його назва і коло розглядуваних проблем були затверджені ще на далеких підступах до виборчої кульмінації. Але йшлося в них про ті речі, які сьогодні стають винятково важливими і актуальними.
Роль парламенту в оновленій політичній системі України різко зростає. На це спрямовані зміни до Конституції, прийняті під тиском команди колишнього Президента Л. Кучми. До цього ж закономірно приводять політичні реалії останніх місяців, коли в умовах кризи Верховна Рада виступила єдиним реальним центром влади, навколо якого склався політичний консенсус і яким, в першу чергу, були прийняті необхідні рішення.
Втім є й інша небезпечна тенденція – концентрація владних повноважень в руках нової, тепер вже парламентської номенклатури.
Власне, цей задум чітко простежується в діях колишньої влади, яка через прямий шантаж протягнула зміни до Конституції. Їхній зміст передбачає перетворення Верховної Ради на політичну біржу, на якій між провідними клановими угрупованнями безкінечно перерозподіляються посади, ресурси, зовнішньополітичні преференції. Самовідтворення цієї правлячої верстви забезпечується професійною розкруткою партійних брендів і відсутністю адміністративно-фінансового забезпечення у потенційних конкурентів.
Ця небезпека для новонародженого громадянського суспільства ще належним чином не оцінена і не осмислена. Але вона стала однією з центральних тем дискусій на круглих столах, які були проведені в межах проекту «ГК» в двох регіонах держави. Місця зустрічей були обрані невипадково – Львів і Харків. Час проведення теж мав свою символіку – 15 листопада (перші дебати В.Ю. і В.Я.) і 21 грудня (одразу після других дебатів).
Скажемо одразу, що з вуст претендентів на булаву жодних послань на означену вище тему не прозвучало. Це й не дивно, їм у той час було не до того. Зрештою, не варто вимагати, щоб навіть найкращий президент усе знав і все нам розклав по поличках. Буде дуже добре, якщо він не заважатиме робити цього нам самим, а створить для цього сприятливі умови. Дивно, але виборча тематика зникала з поля дискусії практично одразу, як тільки ведучим вдавалося означити проблему, винесену на обговорення. Революція таки була для українців не метою, а єдино можливим шляхом до нормальних стосунків і нормального розв’язання проблем, на який і нація, і її новий Президент стали тільки після того, як усі інші шляхи були перекриті.
Серед пропозицій, які прозвучали за круглим столом експертів і представників громадськості у Львові й Харкові багато що повторювалося. Лобіювання тих чи інших законопроектів, у яких зацікавлені певні групи населення чи організації, слід зробити прозорим, цивілізованим і врегульованим відповідним законом. Базовими осередками громадянського суспільства мають стати територіальні громади, товариства споживачів, роботодавців, квартиронаймачів, землевласників і т.п. Їхні права й повноваження потребують законодавчого захисту, а їхня ресурсна база суттєво розшириться при переході від виробничого принципу збору податків до територіального – за місцем проживання суб’єкта оподаткування. Розширення місцевого самоврядування і запровадження елементів парламентської республіки в жодному разі не повинно здійснюватись шляхом створення паралельних виконавчих структур, або розширення поля правової неврегульованості й різнотлумачень.
Для учасників круглих столів та конференцій, що проходили за їхніми підсумками в університетських аудиторіях, експерти «Гуманітарної Колегії» підготували збірник аналітичних матеріалів, у яких висвітлюється нинішній стан взаємодії громадських організацій України з Верховною Радою, її правові засади і механізми реалізації. Висловлені ідеї, пропозиції, а також фаховий коментар спеціалістів увійдуть до збірника, вихід якого планується в лютому ц.р. На цій солідній основі «ГК» планує налагодити конструктивний діалог з профільним комітетом Верховної Ради, який, до того ж, очолює один з чільних провідників суспільно-політичного реформізму в державі Анатолій Матвієнко. Втім, весь наш досвід постперебудовчих років волає про одне: політика – це справа кожного!
Не даймо приспати пробуджене громадянське суспільство, заколисати його байками про хороше керівництво і про те, що «питання вирішується». Хіба ще не ясно, що без нас нічого не вирішиться? Організовувати варту і чергування треба вже не на Майдані і не на Хрещатику. Громадянське суспільство повинно прийти в кабінет до кожного чиновника, депутата і Президента й сказати йому фахово й аргументовано: виконуй свої обов’язки, шануй наші права, звітуй про здобутки і недоліки.
Для цього ми повинні налагодити значно активнішу, професійнішу й цілеспрямованішу горизонтальну комунікацію – між регіонами, між організаціями, між ідеями.
Надсилайте свої міркування і пропозиції. Стежте за нашими повідомленнями. Матеріали проекту «Громадянське суспільство та законодавчий процес в Україні», що підтриманий Українським фондом підтримки реформ, Лабораторією законодавчих ініціатив, Програмою сприяння парламенту України університету Індіани та Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип», оприлюднюються на аналітичному сайті НТ «Гуманітарна Колегія» http://varianty.org.ua

 


Леся Павленко. Приємна зустріч" />

Леся Павленко. Приємна зустріч

Минулого літа нам із сестрою Наталею випала приємна нагода зустрітися із дочкою мого спонсора п. Омеляна Татунчака – п. Вірою Андрейчик, що саме перебувала в той час у Києві.
Пані Віра – Президент Асоціації українців Америки, була зайнята виборами в Україні, палкий прихильник В. Ющенка. Навіть із нас узяла слово, що кожна загітує не менше 20-ти чоловік на його підтримку. Її чоловік, пан Роман – менеджер двох дивізій комунікаційних систем США.
Юрій Перфецький, друг родини Андрейчиків, що також завітав до Києва, – викладач, професор слов’янської філології. Його дружина, п. Христина вчителює, навчає американських дітей мов.
Ми мали нагоду познайомитися також і з п. Володимиром – давнім другом Андрейчиків, пілотом «Мрії» – найбільшого літака, яким діаспора передавала ліки чорнобильським дітям.
…Не з добра покидали українці батьківщину в повоєнні роки. Та й чужа держава не чекала їх з відкритими обіймами. На початку всім довелося відсидіти в таборах для біженців. Але й там українські інтелігенти не занепадали духом: вивчали мови, обмінювалися досвідом та знаннями, виконували найчорнішу роботу, аж поки не були оцінені їхні таланти і розум. Жили й працювали заради дітей, заради їхнього майбутнього. Нема такої роботи, якої злякались би золоті руки п. Омеляна. А ще п. Омелян має чудовий тенор (у свої «далеко за 80» іще співає в церкві). Спершу був солістом у ним же організованому чоловічому гурті «Ватра». Пізніше гурт розділився і пан Омелян став головою двох хорів: мішаного та чоловічого «Прометея» (цей хор недавно відзначив своє 40-річчя).

П. Омелян дуже добрий і по-українському гостинний. Мав уже багатьох стипендіатів, які з часом стали йому як рідні: пишуть Татунчакам листи, розповідають про своє життя, запрошують на весілля.
Завжди поруч вірна дружина Наталка. Маленька, весела, вродлива, ідеальна господиня, чудово проявила себе і в бізнесі, справжня патріотка України. Якось, ще за тих часів, коли інші мови не були бажаними в Америці, п. Наталя, їдучи в поїзді, почула зауваження щодо своєї мови. Ну, то вона спитала опонента, скільки мов знає він сам. Ах, одну? А вона – і стала перелічувати, загинаючи пальці. Претензій більше не було. Нині ж представляти власну культуру в Америці модно. А для Татунчаків рідна мова завжди була головною. Син п. Віри Марко в першому класі перед Інтернаціональним днем у Філадельфії оголосив себе українцем. Більше того: діти з українських родин мали власну футбольну команду і під час гри перемовлялись тільки по-своєму, щоби противник не зрозумів їхніх планів... Згодом Марко одружився зі львів’янкою Яриною Якуб’як і нині має в Україні чи не більше друзів, ніж в Америці. Недавно закінчив аспірантуру в Торонто (Канада), зараз пише дисертацію на тему «Українська сучасна проза».
Усі діти й онуки Татунчаків володіють українською мовою, були активними членами молодіжної організації «Пласт», вже по кілька разів відвідували Україну.
Коли п. Омелян після 1991 року нарешті зміг провідати свою Івано-Франківщину, від хвилювання навіть дістав серцевий удар. Бо ж стільки пережито: не бачити найближчих родичів, не бути на похоронах батьків, не ступати рідною землею.
Спершу переселенці жили компактно, згодом порозселялися, але спілкуються між собою, бережуть свою культуру, навіть поширюють її в Америці. Дотримуються своїх обрядів, наприклад, весільних. А оскільки американці навіть уявлення не мають про батьківське благословення, то п. Віра зі своїми однодумцями випускає спеціальні книжечки із поясненнями «що є що».
Сучасні українці Америки є двох категорій: патріоти і заробітчани. П. Віра дуже радіє, коли їй вдається заробітчанина зробити патріотом. Утім, такі чудеса вона творить не лише з українцями. У неї очі сяяли, коли розказувала, як люди інших націй починають перейматися Україною, іноді навіть навчаються мови. «Коли в сім’ї дружина українка, велика ймовірність, що чоловік-американець стане українським патріотом. Якщо ж навпаки… Жінки наполегливіші», – підсумовує п. Віра.
Програма відвідин України у наших нових знайомих була дуже насиченою. Побувавши в Михайлівському соборі, з усмішкою відзначили, що половина його меценатів – їхні добрі друзі. Були біля моєї рідної Могилянки, знайомилися з умовами вступу, розпитували про систему освіти в Україні. Придбали сувеніри на Андріївському узвозі. Планували поїздку до Канева – «поклонитися Тарасові»…
Згадуємо раз у раз ту зустріч і життєствердний оптимізм, і надзвичайну освіченість, ерудицію наших нових знайомих. А скільки ще не розпитано! Скільки ще хотілося би почути від них!..
І пригадуються слова мого англійського земляка, вихідця з Уманщини, Олександра Де (Барчука). Він казав, що на прикладі закордонних українців можна побачити, яких вершин досягнув би увесь наш народ, якби йому правда була.
Але хто ж має зробити цю «правду» тут, в Україні, якщо не самі українці?..

 

 


Конкурс на мистецьке оформлення Музею українського самвидаву " />

Конкурс на мистецьке оформлення Музею українського самвидаву

при українському незалежному видавництві
«Смолоскип»

Українське незалежне видавництво «Смолоскип» та
дирекція Музею-архіву українського самвидаву оголошують
всеукраїнський Конкурс на мистецьке оформлення
виставкової зали (40 кв. метрів) Музею в будинку «Смолоскипа».

Головним завданням перед митцями з оформлення виставкової площі є створення музею-образу самвидаву, як одвічної опозиційної категорії та суспільно-політичного явища ХХ століття.
Художня якість, інноваційність, сучасність, гуманістична та ідейна спрямованість мистецького оформлення Музею українського самвидаву повинні стверджувати його актуальне значення в контексті сучасної української культури й історії.
У Музеї планується розміщення оригіналів самвидаву (рукописи, машинописи, фотоплівки, передруки, аудіо- та відеоматеріали), портретів українських шістдесятників, дисидентів і правозахисників 1960–1980-х років – творців та співтворців самвидаву, а також фотознімки з їхнього життя і діяльності, історична кіно- та фотохроніка зазначеного періоду, преса та художні картини, документи і матеріали про репресії, публікації, книги українською та іноземними мовами тощо.
В оформленні Музею та виготовленні художніх ескізів повинно бути мистецьке вирішення виставкової площі Музею, а також пропозиції щодо використання сучасних аудіо-, відео- та мультимедійних технологій.
Конкурс оголошується з 1 лютого по 30 квітня 2005 року. У Конкурсі можуть брати участь громадяни України й українці, які живуть поза межами України віком до 35 років. Всі учасники конкурсу подають заявку, яка повинна бути складена українською мовою у довільній формі із обов’язковим поданням Curriculum vitae автора.
Всі надіслані на Конкурс проекти розглядає Жюрі, створене засновником з колишніх шістдесятників, дисидентів і політв’язнів. Після завершення Конкурсу, у визначений час відбудеться виставка всіх надісланих проектів, оголошення переможців та вручення премій, дипломів і пам’ятних відзнак.
Розмір премії – 2000 грн. У разі неможливості визначення переможця першої премії, можуть бути запроваджені також премії для 2-го і 3-го місця.

Консультації у справі Конкурсу та пояснення щодо значення і ролі самвидаву в українській історії надає Олесь Обертас, директор Музею-архіву українського самвидаву тел. (044) 425-23-93; Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Всі проекти та запитання просимо надсилати на адресу Музею-архіву українського самвидаву: Україна, 04071, м. Київ-71, вул. Межигірська, 21.

P.S. Повне положення про Конкурс та деяка інформація про роль та значення самвидаву в українській історії розміщені на сайті Музею-архіву українського самвидаву www.smoloskyp.kiev.ua

 


XІ СЕМІНАР ТВОРЧОЇ МОЛОДІ України" />

XІ СЕМІНАР ТВОРЧОЇ МОЛОДІ України

«Революція, еволюція, постволюція»
Ірпінь, 4–12 травня 2005 року
Програма

Голова оргкомітету ХІ семінару творчої молоді – Андрій Раднюк, заступник – Оксана Дащаківська 

Частина перша: політологічна (4–8 травня)

Середа, 4 травня
Збір та реєстрація учасників біля пам’ятника М. Грушевському
Відкриття Семінару
Вечір знайомств (початок політичної гри)

Четвер, 5 травня
Круглий стіл «Революції ХХ–ХХІ ст.»
Круглий стіл «Помаранчева революція і ЗМІ. Міти революції»
Круглий стіл «Опозиційні рухи другої половини ХХ – початку ХХІ ст.»
Політична гра (агітація)

П’ятниця, 6 травня
Круглий стіл «Еволюція, стабільність, соціальна структура»
Круглий стіл «Партійна мозаїка України»
Круглий стіл «Перспективи виборів–2006»
Круглий стіл «Демократія як даність (конституційна реформа, адміністративний устрій, місцеве самоврядування України)»
Політична гра «Вибори» (голосування)

Субота, 7 травня
Круглий стіл «Україна і світ»
Круглий стіл «Тероризм як виклик еволюції»
Круглий стіл «Постволюція...»
Ватра

Неділя, 8 травня
Закриття політологічної частини Семінару.
Від’їзд учасників до Києва.

Частина друга: мистецька (8–12 травня)

Неділя, 8 травня
Збір та реєстрація учасників біля пам’ятника М. Грушевському
Від’їзд до Ірпеня
Вручення нагород видавництва «Смолоскип»

Понеділок, 9 травня
Урочисте відкриття мистецької частини Семінару
Круглий стіл «Помаранчева революція: тексти на один день чи на життя»
Круглий стіл «Революція, епос та їх розчинення в міфі»
Круглий стіл «Постволюція автора після революції»
Поетичний вечір знайомств. Частина перша. Ladies first

Вівторок, 10 травня
Круглий стіл «Еволюція мас-медіа й інтернету: мутації vs природній відбір»
Круглий стіл «Революція і авангардне мистецтво»
Круглий стіл «Інтерактивне мистецтво як революція?»
Поетичний вечір знайомств. Частина друга. Друга стать.

Середа, 11 травня
Круглий стіл «Морфологія художнього образу: влада»
Круглий стіл «Мистецький тероризм і тероризм як мистецтво»
Музичний вечір
Ватра (вечір лауреатів)

Четвер, 12 травня
Урочисте закриття мистецької частини Семінару
Від’їзд до Києва

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.