Головна статті
Смолоскип України №11(112), листопад 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Богдана Матіяш. «Свободу не спинити!»" />

Богдана Матіяш. «Свободу не спинити!»

В останній передвиборний тиждень світ довкола став помаранчевим: Україна почала особливо реаґувати на цей колір, і він, а не якийсь інший, став своєрідним кольором свободи, ствердженням того, що не хочемо й більше не боятимемося бути такими, якими ми є. Не боятимемося сказати, що ми обрали свободу, й нікому не дозволимо її в нас відібрати. Не боятимемося виборювати своє право на неї, ставати на захист цінностей, які для нас є незаперечними. Що нам до того, що в цій країні декому ці слова цілком чужі й незрозумілі?
27 жовтня студенти «Києво-Могилянської академії» провели акцію, якою вирішили захистити свій університет від нахабних і безцеремонних втручань тієї таки влади, яка, нагадаю, руками київських ментів у неділю 17 жовтня мала намір провести в Могилянці обшук, не маючи на те ні документів, ні, зрештою, підстав. Влада просто черговий раз показала, що боїться нас – молодих і чесних людей, які прийшли в цей навчальний заклад здобути освіту, сформуватися як сильні особистості, висококласні фахівці, серйозні науковці. У студентах Могилянки влада відчула загрозу для самої себе, бо чесність рано чи пізно – а таки перемагає; і, очевидно, бачачи в самісінькому центрі столиці потужний культурний і науковий осередок, влада врешті вирішила спробувати вдатися до такої традиційної стратегії залякування, яку десятиліттями вивіряла на наших батьках.
Іншого слова, як «гидко», щодо цієї тактики вживати не хочеться. Гидко, що влада вдається до найпідліших і протизаконних вчинків у намаганні захистити себе й знищити тих, хто не боїться ні мислити, ні аналізувати те, що відбувається довкола. Але студенти одного з найліпших українських вищих навчальних закладів показали владі, що, по-перше, нітрохи її не бояться, а по-друге, що вони вміють бути разом. Зібратися, коли це буде дійсно потрібно й стояти плечем до плеча, стаючи стократ сильнішими, ніж кожен поодинці. Це чи не єдине, за що таки дійсно можна подякувати владі: в цій передвиборній кампанії Україна вперше від початків 90-х згадала, як це – бути разом, як це – простягати руку тим, хто поруч.
Тож 27 жовтня студенти та викладачі Могилянки вийшли на великій перерві на вулицю та утворили живий ланцюг довкола першого академічного містечка. У ньому взяли участь майже з півтисячі студентів, до нього долучилися друзі та прихильники Могилянської громади. Зокрема, потреба бути поруч виникла й у Ліни Костенко, котра приїхала підтримати студентство; стояла в живому ланцюзі й львівська поетка Маріанна Кіяновська. Акцію, що відбувалась, називали по-різному: попереджувальним страйком (одним із гасел, які до нього спонукали, став вислів: «Учора вони прийшли в Академію, завтра прийдуть до тебе додому»); живим ланцюгом і навіть Хризантемовою революцією – саме жовтогарячі хризантеми найчастіше тримали в руках учасники заходу. «Захистимо Академію квітами,» – ось що означали ці квітки в руках молодих і певних себе людей. До цього можна б тільки додати: а ще захищатимемо її нашим спокоєм, цілком законними діями та розумними вчинками; не піддамося на жодні провокації й вистоїмо. «Геть руки від студентства!», «Разом, багато, нас не подолати!», «Свободу не спинити!» – ось що оптимістично скандували студенти.
Живий ланцюг тривав півгодини. Щойно закінчилася велика перерва, як усі розійшлися на пари, і повірте, нікому не було шкода свого часу, нез’їденої канапки чи невипитої кави. Ніхто не намагався зривати навчальний процес і затягнути акцію надовше. Могилянка як вчилася, так і вчиться, і не тому, що студентів тут до цього змушують, а тому що їм направду цікаво це робити. Нікого на акцію не виганяли й не тягнули: участь у живому ланцюзі була виявом доброї волі. До речі, нікому зі студентів ані викладачі, ані адміністрація Академії не давали вказівок, за кого голосувати на виборах. У цих жовтих стінах можна почуватися по-справжньому вільним у своєму виборі, тут вчать цінувати свободу й не лише власну, але й свободу тих, хто поруч, – не дивно, що влада цього боїться. Проте їй нас не залякати: нас багато, ми поруч і знаємо, як захистити свою Alma Mater, а разом з нею – і нашу свободу.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.