Головна статті
Смолоскип України №10(111), жовтень 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки
Олесь Обертас. Нотатки українського Ротшільда" />

Олесь Обертас. Нотатки українського Ротшільда

Для мене, як і для більшості українців,телевізор став не лише другом, порадником, юристом, фінансовим чи пенсійним радником, а й головним джерелом свіжих оперативних новин. Однак, перемикаючи канали у вечірній час, я не міг іноді зрозуміти однієї простої речі: чи це новини скрізь однакові, чи в мене лише один канал показує. Деякої правди можна було знайти лише на «5 каналі», який, однак, теж не може цілковито заповнити інформаційний вакуум.
Здається очевидним, що чим ближче до виборів, тим сильніше постає проблема, яка для мене особисто стала чи не найбільш дратуючою останнім часом – гвалтування свідомості. Як не дивно, найсильнішим гвалтівником в Україні є рідне українське телебачення. От і постала переді мною проблема на початку ХХІ століття: де вона – правда? Чим довше грався в «щелкунчика», перемикаючи українські канали, тим все більше ставав революційно налаштованим – а може забути про українське ТБ і метнутися до росіян в пошуках правди? Однак, їхня вузька путінська правда з ОРТ–РТР–НТВ і т. д. і т. п. мені знову нагадала українське телебачення. Довелося йти на останні можливі кроки в незалежній Україні в пошуках правди: ставити супутникове телебачення. До речі, як виявилось, це не така вже і дорога штука: якихось 220–260$ і в тебе вдома починає пахнути Європою та Азією.
Безумовно, 350–1000 телеканалів – завелика кількість, які можна переглядати залежно від можливостей тюнера та вправності хакерів по розкодуванню деяких каналів, але все ж дозволяє хоч трошки відчути себе Ротшільдом і помандрувати по цілому світу за 80 секунд. Як я і очікував, найцікавішим виявилось телебачення Азії, а конкретніше Іраку, Ірану, Індії, Кувейту, Саудівської Аравії, Катару, Оману, Палестини, Узбекистану, Казахстану, Туркменістану... Уявіть собі ведучу якогось гострого політичного ток-шоу в національному одязі і з ніг до голови закутану в паранджу. Або такого собі вусатого індійського красеня 40–45 років, який дуже нагадує чомусь Павла Зіброва, що співає собі в полі чи на лузі пісні типу «Шикидим, Шикидим» про просту азіатську дівчину. Зрозуміло, що жодного слова незрозуміло, але все ж цікавіше за Піховшека.
Про фільми-войнушки забуваєш, коли переглядаєш новини ізраїльських та палестинських телеканалів. Уявіть собі картинку: хоробрі та мужні ізраїльські танкісти безстрашно руйнують палестинські хібарки, поміж якими бігають дітки, які між собою граються в войнушки. А на палестинському каналі така картинка: хоробрі та мужні палестинські дядьки і тітки з камінням чи дубинками в руках, безстрашно проганяють ізраїльські танки. На деяких каналах, наприклад сумновідомому Аль-Джазіра, зранку до вечора показують войовничих дітей, дядьків з тітками та дідів з бабами з «калашниковими» в руках, які або когось ховають, або мітингують, або просто зустрілись і таким чином розважаються. Часом показують новітніх іракських бранців (італійців, американців) та розправу над ними в прямому ефірі – шокує. Надзвичайно цікавими є репортажі про Європу й Америку та їхню зовнішню політику. Часом мерехтять кадри про Україну і переважно в іронічному ключі. Наприклад, майже всі азіатські канали дуже детально показували побоїще Януковича «тупо-гострими» предметами – яйцями в Івано-Франківську, даючи дуже дотепні коментарі.
Картинки ж побуту та обличчя простих людей на телебаченні пострадянських Узбекистану, Казахстану, Туркменістану часом лякають своєю подібністю до української дійсності: здається, що всі події відбуваються в нас на Троєщині чи на Оболоні. До речі, тяга цих телеканалів до показу провладної верхівки насторожує – десь я вже таке бачив. А от білоруських каналів, як і УТ-1, в ефірі просто не існує. А для чого? І так все ясно! Особливо варто сказати про розважальні шоу та світові кінопрем’єри на азіатських телеканалах. Як би довго ви не намагалися знайти щось подібне, не марнуйте часу – не знайдете. А якщо навіть знайдете, то це буде «зовсім інше кіно».
Про європейське телебачення, напевно, не варто багато говорити, але все ж варто визнати: воно в 100 разів цікавіше за наше. Не тільки тому, що всі українські розваж-шоу та ток-шоу крадені; не тільки тому, що тут немає російських телесеріалів-телесміття; не тільки тому, що на нас не дивляться весь вечір лагідно-ніжні очі «Я», а тому, що тут знову починає пахнути правдою. І хай вона буде французькою, іспанською, англійською, німецькою, польською etc., але незважаючи ні на що, я зможу тут віднайти і шматочок української правди.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.