Головна статті
Смолоскип України №10(111), жовтень 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Всі сторінки


Петро Вознюк. РЕАЛЬНИЙ ВИБІР" />

Петро Вознюк. РЕАЛЬНИЙ ВИБІР

Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що президентські вибори-2004 є особливими й визначними з огляду на низку обставин. Однак при спробі виявлення головної їх особливості думки політиків і фахівців здебільшого розходяться. Хтось називає цьогорічні перегони «найбруднішими», хтось – «найбільш керованими з-за кордону», ну а дехто проголошує вибір, що його мають зробити українці, найбільш складним за всі роки незалежності. Остання думка, напевне, найближча до правди, якщо взяти до уваги попередній досвід обрання президентів України.
Згадаймо три минулі кампанії – 1991, 1994 та 1999 років. 1991-го вибір також був принциповим, адже Леонід Кравчук і Вячеслав Чорновіл уособлювали дійсно різні шляхи майбутнього розвитку держави. Втім, тоді інерція суспільної свідомості, природний острах перед радикальними змінами поруч із розпорошеністю самих реформаторських сил робили шанси Чорновола (насправді теж дуже поміркованого політика) меншими від шансів «звичного» вже Кравчука. Десять років тому шанси Кравчука й екс-прем’єра Кучми були приблизно рівними, проте два представники колишньої совпартеліти навряд чи могли запропонувати країні докорінно відмінні сценарії поступу, а відтак не становили один одному реальної альтернативи. Нарешті, у 1999-му таку важливу процедуру, як вибори глави держави, було взагалі перетворено на звичайнісінький фарс. Мало того, що вирішальний, другий, тур голосування тоді було зведено до відпрацьованої російськими політтехнологами у себе на батьківщині схеми «гарант стабільності» проти «червоного ретрограда», так ще й останній, на відміну від свого московського прототипа, зовсім не прагнув перемогти…
Натомість сьогодні все нарешті інакше. Два фаворити перегонів репрезентують дійсно різні програми й шляхи їх втілення і при цьому мають наразі відносно рівну ймовірність успіху. Тепер у нас є принаймні реальний вибір. І не скористатися ним буде не просто виявом громадянської безвідповідальності, а байдужістю до свого власного майбуття. Байдужістю, наслідки якої спостерігатимуть не тільки абстрактні «нащадки» – ми цілком можемо відчути їх на власній шкурі вже у найближчі тижні й місяці по виборах. Тож скористаймося правом на вибір, який нині справді у наших руках.

 


Студентське Віче висловило підтримку Віктору Ющенку
" />


Студентське Віче висловило підтримку Віктору Ющенку

Сьогодні українські студенти висловили недовіру уряду України.
Всеукраїнське Студентське Віче прийняло резолюцію, в якій молодь вимагає відновити у вузах студентів, відрахованих за політичні погляди. Учасники Віча висловили підтримку кандидату в Президенти Віктору Ющенку і заявили, що студенти у змозі захистити свій вибір. Резолюцію зачитала студентка Київського національного університету Марина Чернікова.

РЕЗОЛЮЦІЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО СТУДЕНТСЬКОГО ВІЧА
Київ, 16 жовтня 2004 року

Ми, студенти всіх вищих навчальних закладів України, зібралися на Віче у Києві, щоб засвідчити своє прагнення до свободи і волю до змін.
Нам набридло бути безправними кріпаками у власних університетах та інститутах, бачити зневіру і страх в очах співвітчизників, чути брехню з телеекранів і з вуст найвищих посадовців.
Ми прагнемо змін на краще, як прагнуть їх мільйони наших співвітчизників.
Упродовж багатьох років українські студенти у різний спосіб намагалися привернути увагу влади до своїх соціальних та гуманітарних проблем – корупції у вищій школі, жахливих умов проживання в гуртожитках, адміністративного тиску на студентів та викладачів, невирішеності проблем працевлаштування та житлового забезпечення.
Однак влада не лише не вирішує цих проблем, але й створює нові. Все частіше уряд втручається в самоврядування вузів, нав’язуючи слухняних ректорів, заважаючи вільному розвитку освіти й науки, а то й намагаючись ліквідувати цілі університети. Водночас не знаходять підтримки ініціативи, спрямовані на розвиток освіти та захист студентських прав.
Замість того, щоб прислухатися до розумних пропозицій студентства, влада стала на шлях грубого тиску й залякування. Нас намагаються позбавити права на власну громадянську позицію, перетворити на слухняну масовку для підтримки колишнього кримінального злочинця, а зараз – кандидата на найвищу державну посаду від Кучми та його оточення.
Уряд кинув усі сили на створення незаконних перешкод у проведенні Студентського Віча. Прем’єр-міністр Янукович, віце-прем’єр Табачник, міністр освіти Кремінь та інші урядовці особисто працювали на зрив нашого зібрання. Нас викликали до ректорів і деканів. Нас переслідували бандити. З наших автобусів знімали номери чи зупиняли в дорозі, а водіям погрожували. Нас виловлювали по вокзалах. Нам призначили позапланові заняття та суботники. З нас вимагали розписок про неучасть у Вічі. Багатьох студентів затримувала міліція, а деяких навіть виключили з вузів.
Але ми сьогодні тут. Нас тисячі й тисячі. Ми – єдині.
Ми висловлюємо недовіру нинішньому уряду і вимагаємо припинення політичного терору у вузах, поновлення всіх виключених з політичних мотивів студентів, покарання посадовців, винних у вчиненні кримінальних злочинів.
Ми заявляємо про підтримку народного кандидата в Президенти Віктора Ющенка і докладемо всіх зусиль для його перемоги, який би тиск на нас не чинився.
Владі не вдасться обдурити людей, купити їх передвиборними подачками чи сфальшувати вибори. Ми зможемо захистити свій вибір і відкрити нашій Батьківщині шлях до свободи і процвітання.

СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ!


Оксана Вєліт. Молоді – культуру, культурі – молоді таланти" />

Оксана Вєліт. Молоді – культуру, культурі – молоді таланти

Чому сьогодні, коли зовнішніх перешкод для розвитку української культури не існує, наша молодь не поспішає користатися її надбаннями і навіть має за звичку зневажливо ставитись до цих самих надбань, надаючи перевагу «успішнішим» західним та східним аналогам?

Звісно, можна багато говорити про бездуховність молоді, про генетичну заангажованість в російську культуру, висувати різноманітні гіпотези і намагатися доводити якісь теорії, але мені здається, що причина полягає просто у відсутності якісних зразків вітчизняної культури. Маємо той самий «Океан Ельзи», «ВВ», ще кілька якісних музичних гуртів, кілька першокласних письменників. Але чи можемо ми сказати, що ця кількість творців національної культури є достатньою для європейської країни, яку вже стало традицією порівнювати з Францією, принаймні, за кількістю населення? Таке питання поставили собі в Українській Всесвітній Координаціній Раді. Результатом стало рішення про проведення семінару, метою якого було визначено розробку спільної програми дій українських громадських організацій, мистецьких об’єднань, продюсерських центрів України та українського зарубіжжя з поширення і популяризації кращих зразків сучасної і класичної національної культури в молодіжному середовищі.
Сказано – зроблено. 6 жовтня в Інституті післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка відкрився семінар, на якому були представлені три категорії суб’єктів культурного процесу: загальноукраїнські молодіжні патріотичні організації, регіональні мистецькі осередки та гості з українського зарубіжжя, в даному випадку – з Москви й Волгограду. Зокрема, це були Максим Розумний від УВКР, Олександр Задорожний від СУМу, Віталій Мороз від «Молодої Просвіти», Андрій Раднюк від фестивалю «Чайка», Сергій П’ятаченко з Сум, Ірина Цапліна із Запоріжжя, Олег Савченко з Севастополя, Орест Смішко зі Львова, Ігор Кравців з Чернівців та ще десятка два представників сучасної, креативної і патріотичної української молоді, які вже встигли створити власні організації, фестивалі, мистецькі об’єднання.
Протягом трьох днів гостям семінару пропонувалося презентувати свої організації та проекти, обговорити можливі шляхи і механізми поширення сучасних зразків української культури серед молоді, а також практично попрацювати над проектом Програми УВКР «Українській молоді – українську культуру» на 2005 рік. З напутнім словом звернувся до присутніх Голова УВКР Михайло Горинь, привітання надіслав голова комітету Верховної Ради з питань духовності та культури Лесь Танюк. Тих, хто з різних причин не зміг взяти участь у семінарі, хоч був у списку запрошених, поіменно ми тут згадувати не будемо.
Найактивнішими учасники семінару були першого дня, адже кожен мав можливість презентувати перед аудиторією вдячних слухачів свою організацію, свої проекти. Дискусія й обговорення, що прикметно, пройшли значно млявіше. Мабуть, часу на суперечки вже нема, а очевидною стала потреба працювати. Це й підтвердив третій, заключний, день семінару. До фіналу прийшли з головним – практичним результатом. Труднощі в його досягненні були значні, адже одне діло – займатися мистецькою та інформаційною діяльністю на місцевому рівні, і зовсім інше – координувати свої дії з представниками інших регіонів, чимось жертвуючи, відмовляючись від своїх геніальних ідей і щораз наштовхуючись на певні непорозуміння та відсутність коштів.
Отож, заключного дня семінару учасники та організаційний комітет, зібравшись з силами, виробили й затвердили Програму УВКР «Українській молоді – українську культуру» на 2005 рік. Було прийнято рішення про оголошення конкурсу проектів на краще проведення фестивалів, днів культури, виставок, ювілейних і святкових заходів, на підготовку педагогів і керівників художньої самодіяльності, на створення найбільш ефективної системи поширення літератури, касет, компакт-дисків, організацію зустрічей молоді з відомими письменниками, митцями. Усе це планується робити в співдружності з профільним комітетом Верховної Ради, Міністерством культури та мистецтв, посольствами України, творчими об’єднаннями, інформаційно-культурними та мистецькими центрами, самодіяльними та професійними художніми колективами, а також громадськими організаціями.
Гості роз’їхалися задоволені та сповнені нових планів і сил, потрібних їм для того, аби творити національну культуру й просувати її в маси. Організаційний комітет також залишився задоволеним, оскільки УВКР доклала усіх можливих зусиль для того, щоб об’єднати острівці української культури, розкидані по всій країні, та згуртувати регіональні організації в потужну силу, перейняту українською ідеєю, щоби кожен українець міг пишатися вітчизняною культурою та обирати українське.
Наразі чекаємо результатів – затвердження програми дій Зборами УВКР, які заплановані на грудень, а там уже й фінансування. Теж не зайва річ.

 


Акція: Подзвони в ОБСЄ" />

Акція: Подзвони в ОБСЄ

Організація з Безпеки та Співробітництва у Європі (ОБСЄ), є міжурядовою організацією, куди входить Україна і яка займається питаннями розвитку законодавчого, структурного і процесуального розвитку сучасної демократії. Навесні цього року ОБСЄ було вирішено надіслати в Україну 670 міжнародних спостерігачів, щоб дослідити, чи майбутні президентські вибори відповідають нормам і практикам сучасної виборної демократії.
Однак, нещодавно у деяких засобах інформації з’явилися повідомлення, що місія ОБСЄ збирається надіслати не 670, а набагато менше міжнародних спостерігачів. Кореспондент «Майдану» не зміг отримати ні підтвердження, ні спростування цієї інформації.
Тож, зважаючи на важливість виборів Президента України у жовтні (і, можливо, у листопаді) 2004 року, кореспонденти «Майдану» закликають громадян подзвонити у місію ОБСЄ в Києві і вимагати від представників ОБСЄ надіслання більшої кількості спостерігачів та дотримання попередніх планів щодо надіслання 670 спостерігачів на період біля 31 жовтня і 21 листопада 2004 року.

Контакти ОБСЄ у Києві:

OSCE Project Coordinator in Ukraine
16 Striletska Street, Office 53
01034, Kyiv
Ukraine

Tel: 380 44 238 0406/07
Fax: 380 44 238 0409

Marten Ehnberg
Elections Officer

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

За даними Майдан-ІНФОРМ (www.maidan.org.ua)

 


Нові видання „Смолоскипа”" />

Нові видання „Смолоскипа”

Марина Павленко. Півтора бажання (Казки з Ялосоветиної скрині). – К.: Смолоскип, 2004. – 88 с. – (Лауреати «Смолоскипа»).

ISBN 966-8499-11-5

«Недбала», «необережна», «неймовірна», «забудькувата», «вередлива», «ощадлива», «сміхотлива», «терпляча», «полохлива» й «моторошна» казки – збірка дванадцяти цікавих казок для маленького й дорослого читача.
Захоплюючі казки Марини Павленко стануть у пригоді не лише для батьків, але й для вихователів дитячих садків та вчителів молодших класів.

 


Відкритий лист дванадцяти аполітичних літераторів про вибір і вибори НЕ ТІЛЬКИ ДО НАШИХ ЧИТАЧІВ" />

Відкритий лист дванадцяти аполітичних літераторів про вибір і вибори НЕ ТІЛЬКИ ДО НАШИХ ЧИТАЧІВ

Ми, українські літератори, що підписалися нижче, не належимо до жодної політичної партії, не беремо участі в партійно-ідеологічному протистоянні і в цьому сенсі є цілком аполітичними. Понад усе кожен із нас цінує людське індивідуальне, тобто самодостатність і свободу кожної людської особистості. І оскільки саме ці вартості нині в нас як ніколи під загрозою, ми використовуємо своє право висловитися вголос.

СЬОГОДНІ український (?) «прємьер-міністр» Янукович погодився на атипове злягання криміналізованої української влади з новочекістським режимом Росії, а вже ЗАВТРА від української демократії не залишиться й сліду, як це вже відбулося з демократією російською.
СЬОГОДНІ український (?) «прємьер-міністр» Янукович відмовляється від європейського майбутнього України, а вже ЗАВТРА кожне українське місто може стати військовою базою Збройних сил Росії. Від України ж залишиться тільки назва, гімн і герб (хоч і з останніми двома атрибутами немає жодної певності, якщо згадати приклад історичної батьківщини Януковича – Білорусі).
СЬОГОДНІ український (?) «прємьер-міністр» Янукович погрожує нам подвійним громадянством, а вже ЗАВТРА українці знову безглуздо віддаватимуть свої життя заради «великої імперії», вже ЗАВТРА українські школи та лікарні безперешкодно захоплюватимуть бойовики, вже ЗАВТРА мирних українських людей тероризуватимуть відморожені московські генерали.
СЬОГОДНІ український (?) «прємьер-міністр» Янукович роздає своїм братанам і шісткам найкращі заповідні угіддя, історичні палаци й вілли, шматки узбереж і водоймищ, лісів і гір, а вже ЗАВТРА всім нам для виживання (чи вимирання?) буде відведено щось на кшталт останньої резервації зі знищеним депресивним ландшафтом.
СЬОГОДНІ український (?) «прємьер-міністр» Янукович обіцяє надати мові попси та блатняку абсурдний статус «другої державної», а вже ЗАВТРА вона остаточно витіснить «першу державну» на всі можливі узбіччя та марґінеси, вже ЗАВТРА мова малописьменного «проффесора» та його братви безальтернативно запанує на всій «калиново-солов’їній» території.
СЬОГОДНІ кремлівські політтехнологи, ці неперевершені в цинізмі менеджери кандидата Віктора Януковича, визначають наше з вами майбутнє і, вдаючись до найчорнішого піару та примітивної антизахідної риторики, безперешкодно провадять свої геостратегічні експерименти над «страной, которой не жалко», а вже ЗАВТРА Україна перетвориться на чорну діру в центрі Європи, де безкарно труять кандидатів у Президенти, вбивають журналістів і тримають у покорі, апатії та безнадії цілий народ.
Так, ми справді в небезпеці – і Україна, і її незалежність, і незалежність кожного з нас. І тому ми, українські літератори, що підписалися нижче, закликаємо українських виборців віддати свої голоси на виборах Президента України за Віктора ЮЩЕНКА.
Янукович – це незворотність маріонеткової диктатури, Ющенко – це незворотність демократії.
Янукович – це корумпована, криміналізована і шансонізована влада, Ющенко – це громадянські права і свободи.
Янукович – це совок і блатняк, Ющенко – це шанс для культурного різноголосся.
Янукович – це ізоляція від Європи і світу, Ющенко – це долання кордонів, це порозуміння.
Вибір Віктора Ющенка – це вибір європейський, а не єепнутий.
Вибір Віктора Ющенка – це вибір вільних особистостей, а не заляканих зомбі.
І якщо ЦЯ влада ТАК ненавидить ЦЮ людину, то наш вибір правильний.
Вибираймо СЬОГОДНІ, тому що ЗАВТРА в нас можуть забрати саму можливість вибору!

Юрій АНДРУХОВИЧ
Олександр БОЙЧЕНКО
Андрій БОНДАР
Микола РЯБЧУК
Юрій ВИННИЧУК
Наталка БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ
Тарас ПРОХАСЬКО
Юрко ІЗДРИК
Олександр ІРВАНЕЦЬ
Ірена КАРПА
Іван АНДРУСЯК
Василь КОЖЕЛЯНКО


Олесь Обертас. Нотатки українського Ротшільда" />

Олесь Обертас. Нотатки українського Ротшільда

Для мене, як і для більшості українців,телевізор став не лише другом, порадником, юристом, фінансовим чи пенсійним радником, а й головним джерелом свіжих оперативних новин. Однак, перемикаючи канали у вечірній час, я не міг іноді зрозуміти однієї простої речі: чи це новини скрізь однакові, чи в мене лише один канал показує. Деякої правди можна було знайти лише на «5 каналі», який, однак, теж не може цілковито заповнити інформаційний вакуум.
Здається очевидним, що чим ближче до виборів, тим сильніше постає проблема, яка для мене особисто стала чи не найбільш дратуючою останнім часом – гвалтування свідомості. Як не дивно, найсильнішим гвалтівником в Україні є рідне українське телебачення. От і постала переді мною проблема на початку ХХІ століття: де вона – правда? Чим довше грався в «щелкунчика», перемикаючи українські канали, тим все більше ставав революційно налаштованим – а може забути про українське ТБ і метнутися до росіян в пошуках правди? Однак, їхня вузька путінська правда з ОРТ–РТР–НТВ і т. д. і т. п. мені знову нагадала українське телебачення. Довелося йти на останні можливі кроки в незалежній Україні в пошуках правди: ставити супутникове телебачення. До речі, як виявилось, це не така вже і дорога штука: якихось 220–260$ і в тебе вдома починає пахнути Європою та Азією.
Безумовно, 350–1000 телеканалів – завелика кількість, які можна переглядати залежно від можливостей тюнера та вправності хакерів по розкодуванню деяких каналів, але все ж дозволяє хоч трошки відчути себе Ротшільдом і помандрувати по цілому світу за 80 секунд. Як я і очікував, найцікавішим виявилось телебачення Азії, а конкретніше Іраку, Ірану, Індії, Кувейту, Саудівської Аравії, Катару, Оману, Палестини, Узбекистану, Казахстану, Туркменістану... Уявіть собі ведучу якогось гострого політичного ток-шоу в національному одязі і з ніг до голови закутану в паранджу. Або такого собі вусатого індійського красеня 40–45 років, який дуже нагадує чомусь Павла Зіброва, що співає собі в полі чи на лузі пісні типу «Шикидим, Шикидим» про просту азіатську дівчину. Зрозуміло, що жодного слова незрозуміло, але все ж цікавіше за Піховшека.
Про фільми-войнушки забуваєш, коли переглядаєш новини ізраїльських та палестинських телеканалів. Уявіть собі картинку: хоробрі та мужні ізраїльські танкісти безстрашно руйнують палестинські хібарки, поміж якими бігають дітки, які між собою граються в войнушки. А на палестинському каналі така картинка: хоробрі та мужні палестинські дядьки і тітки з камінням чи дубинками в руках, безстрашно проганяють ізраїльські танки. На деяких каналах, наприклад сумновідомому Аль-Джазіра, зранку до вечора показують войовничих дітей, дядьків з тітками та дідів з бабами з «калашниковими» в руках, які або когось ховають, або мітингують, або просто зустрілись і таким чином розважаються. Часом показують новітніх іракських бранців (італійців, американців) та розправу над ними в прямому ефірі – шокує. Надзвичайно цікавими є репортажі про Європу й Америку та їхню зовнішню політику. Часом мерехтять кадри про Україну і переважно в іронічному ключі. Наприклад, майже всі азіатські канали дуже детально показували побоїще Януковича «тупо-гострими» предметами – яйцями в Івано-Франківську, даючи дуже дотепні коментарі.
Картинки ж побуту та обличчя простих людей на телебаченні пострадянських Узбекистану, Казахстану, Туркменістану часом лякають своєю подібністю до української дійсності: здається, що всі події відбуваються в нас на Троєщині чи на Оболоні. До речі, тяга цих телеканалів до показу провладної верхівки насторожує – десь я вже таке бачив. А от білоруських каналів, як і УТ-1, в ефірі просто не існує. А для чого? І так все ясно! Особливо варто сказати про розважальні шоу та світові кінопрем’єри на азіатських телеканалах. Як би довго ви не намагалися знайти щось подібне, не марнуйте часу – не знайдете. А якщо навіть знайдете, то це буде «зовсім інше кіно».
Про європейське телебачення, напевно, не варто багато говорити, але все ж варто визнати: воно в 100 разів цікавіше за наше. Не тільки тому, що всі українські розваж-шоу та ток-шоу крадені; не тільки тому, що тут немає російських телесеріалів-телесміття; не тільки тому, що на нас не дивляться весь вечір лагідно-ніжні очі «Я», а тому, що тут знову починає пахнути правдою. І хай вона буде французькою, іспанською, англійською, німецькою, польською etc., але незважаючи ні на що, я зможу тут віднайти і шматочок української правди.

 


Роксоляна Свято. Як спудеї День Києво-Могилянської Академії святкували" />

Роксоляна Свято. Як спудеї День Києво-Могилянської Академії святкували

«Час плинний –
Києво-Могилянська Академія вічна...»
(одне з університетських «гасел»)
 

Кожен поважний університет у світі, як відомо, має свої традиції. Їх ревно оберігають, показують поважним гостям, передають новим і новим генераціям «фрешменів» (себто новоспеченим студентам), до них апелюють на всіляких університетських зборах і т. д.
Хтось може вважати це вимушеною формальністю, хтось узагалі фарсом, грою в бісер, та мало чим ще. Але є й ті, для кого все це – не порожній звук. І якщо традиції культивуються не лише у викладацько-ректорському середовищі, є всі шанси, що вони оживуть і для студентів, перетворившись на щось живе й природне. Зрештою, ритуальність також творить історію. Історію певного університету, окремого середовища, держави врешті-решт.
Здається, що для Національного Університету «Києво-Могилянська Академія» (надалі – просто КМА, Академія або Могилянка) питання історичної тяглості таки актуальне. На сьогодні це чи не єдиний вищий навчальний заклад, який думає не лише про свою подальшу розбудову (так би мовити, про щасливе майбутнє), а й намагається всіма силами відродити цінності тих спудеїв, ректорів та викладачів, які жили ще в XVII ст.
Могилянці певні – вони не один із тих численних «національних університетів», які виникли за останні років десять. Сучасні могилянці вважають себе нащадками Григорія Сковороди, Петра Могили і багатьох інших Людей, іменами яких згадуваних фрешменів «залякують» на перших заняттях.
Відтак День Академії, який цього року святкували втринадцяте, – це справжній Doppel-Fest. З одного боку, тринадцять років – це час існування Могилянки як нового університету в незалежній українській державі. З іншого ж, – час існування відродженої Академії, тієї, що існувала ще в добу Мазепи і розквіту козацького бароко. Тож і не дивно, що тішаться спудеї з подвійною силою.
«Візитною карткою» могилянських святкувань вже віддавна стала акція «Чистий Сковорода», яку щоразу організовує Спудейське Братство Академії й до якої може приєднатися кожен небайдужий. Суть її надзвичайно проста: до пам’ятника мандрівному філософу на Контрактовій площі (так, саме того, біля якого всі призначають побачення) приносять міцну драбину й велике відро з водою та шматою. Що діється далі, сподіваюся, не важко здогадатися.
Відмити частинку потилиці або плечей від знаків пташиного перебування, «відшурувати» черевики (архітектора просто-таки змусили «взути» босого Сковороду) приходить чимало людей, і викладачів у тому числі. Останнє доводить, що потяг до чистоти – той несподіваний фактор, який може поєднати багатьох і водночас принести користь міському пейзажеві.
Подальше святкування відбувається в двох напрямках – формально-офіційному та, відповідно, неформальному (студентсько-молодіжному).
Не подумайте, прошу, що перше – себто офіційне – може бути тільки нудним і нецікавим. Таке трапляється часто, але на щастя – не завжди. Переважно пафосність «вручень», «нагороджень», «відзнак» знімає сам Президент КМА, В’ячеслав Брюховецький, в якого на кожну ситуацію є в «загашнику» весела бувальщина.
Паралельно відбуваються всілякі презентації, виставки, що в інший день здатні зацікавити багатьох студентів (скажімо, виставка «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» чи презентація видань «Школи соціальної роботи ім. В. І. Полтавця»). Але так вже історично склалося, що свої «професійні» свята студенти люблять проводити «несерйозно». Тож у той час, як керівництво підбиває підсумки останнього року (всі здобутки, студентські та викладацькі перемоги), коли говорять про дуже мудрі, та не надто захопливі речі, спудеї вже починають підготовку до головної частини дійства, що починається по заході сонця.
Отож «цвяшок» (точніше, справжнісінький величезний ЦВЯХ) Дня Академії – поїдання куліша та випивання пива. Мій шестирічний студентський досвід показує, що саме ця частина приваблює найбільшу кількість людей. І справа не тільки в тому, що студент – істота вічно голодна (й спрагла?). Головне тут – сам ритуал. Довжелезні черги в їдальні нагадують роки дефіциту, хоча атмосфера тут, звісно, цілком інакша.
Щось придбати в стінах КМА 15 жовтня можна тільки за брюхи – могилянську національну валюту, яку щороку трошки змінюють. Незмінним залишається тільки зображуваний на купюрах Президент – звісно, могилянський, – цінність якого в цей день має не лише метафізичний, але й дуже реальний, навіть матеріальний, вимір.
Коли вже всі наїлися і напилися (в гарному розумінні слова, звісно), на одному з плаців (так у Могилянці називають площі перед корпусами Академії) починається музичне «шоу», під яке з радістю «гоцають» всі покоління спудеїв і випускників.
А те, що день цей особливий, засвідчує той факт, що для спудеїв організовують не звичайну дискотеку (хоча вони, завдяки студентському радіо «Сміт», також дуже популярні), а живі концерти. Наприклад, кілька років тому тут виступали «Воплі Відоплясова», а цього року – не менш популярні у вузьких колах «Гайдамаки».
Повірте, адреналіну вистачало!

P.S. За певною іронією долі (а може, й зумисне), плакат на головних воротах до університету, з написом «Зі святом, Києво-Могилянська Академіє», продовжував висіти й вихідними. Та якщо 16 жовтня, в день студентського віча на Контрактовій площі, це ще звучало доволі оптимістично, то після спроб обшуку представниками МВС 17 числа, можна говорити хіба про чорний гумор...


Оголошення" />

Оголошення

Нова адреса Міжнародного благодійного фонду «Смолоскип»,
Музею-архіву українського самвидаву та видавництва «Смолоскип»

Адреса: 04071, Київ, вул. Межигірська, 21.

Тел.: (044) 425-23-93.
Тел./факс: (044) 425-45-09.

Адреса для листування:

01001, Київ-1, а/с № 25, «Смолоскип України»

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.