Головна статті
Смолоскип України №8(109), серпень 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Нові видання „Смолоскипа”" />

Нові видання „Смолоскипа”

Кравченко В. Синьо-жовтиий прапор над Києвом 1 травня 1966 року/ Передмова В. Овсієнка. – К.: Смолоскип, 2004. – 56 с.
ISBN 966-8499-06-9

Автор книжки Валерій Кравченко розповідає про те, як в ніч на 1 травня 1966 року на будинку КІНГу (Київський інститут народного господарства, нині Київський національний економічний університет, КНЕУ) відважні кияни Георгій Москаленко та Віктор Кукса встановили український національний синьо-жовтий прапор, за що згодом були засуджені.

 

Наслідки Переяславської ради 1654 року. Збірник статей. – К.: Смолоскип, 2004. – 606 с.
ISBN 966-8499-08-5

Нещодавно у видавництві «Смолоскип» з’явилася друком збірка статей «Наслідки Переяславської ради 1654 року», до якої увійшли дослідження переможців Всеукраїнського молодіжного конкурсу імені Оксани і Ярослава Соколиків (Канада).
Перед молодими учасниками конкурсу не ставилося надзавдання з дослідження усіх перипетій укладання і наслідків угоди 1654 року. Журі конкурсу, до якого входили Ігор Гирич, Олег Проценко і Ярослав Федорук, хотіло одержати самостійно змальовану візію історичного процесу на українських землях від Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького до наших днів. Важливо було знати, як молодь сьогодні дивиться на подію, яка у багатьох моментах визначила не лише долю України на далеку перспективу, але й майбутнє східноєвропейського регіону від другої половини ХVII до початку ХХІ ст. Переяславський міф (нібито добровільне «возз’єднання» «молодшого брата» з росіянами в єдиній державі) слугував від царських часів до часів радянських ідеологічним засобом продукування малоросійської самосвідомості серед широкого українського загалу.
Приємно, що всі учасники конкурсу основну увагу в своїх працях якраз і приділили цьому важливому моментові одного з ментальнісних наслідків Переяслава. Усі показали вміння працювати з історичною літературою, друкованими джерелами, використали у своїх дослідженнях найкращі твори української історіографії.
До збірника увійшли статті Яніни Давиденко (м. Полтава), Віталія Паздрія (м. Тернопіль), Олександра Портнова (с. Петрівка Миколаївської обл.), Андрія Сидорчука (м. Краматорськ) та Олексія Сидорчука (м. Київ) (у співавторстві), Людмили Гузеватої (с. Кленове Харківська обл.), Леоніда Крадажана (с. Світле АРК), Надії Луців (м. Надвірна Івано-Франківської обл.), Неллі Холтобіної (м. Харків) та Миколи Холтобіна (м. Харків) (у співавторстві).

 

Одарченко П. Мені сто років. Автобіографія. Спогади. Листи. Ювілей / Передмова А. Дністрового. – К.: Смолоскип, 2004. – 176 с.
ISBN 966-7332-98-5

Всесвітньо відомому вченому-філологу Петрові Васильовичу Одарченку, який народився в с. Римарівці Гадяцького району на Полтавщині, 20 серпня 2003 p. виповнилося сто років.
У статтях, що ввійшли до цього ювілейного збірника, П. Одарченко оглядає свій нелегкий життєвий та творчий шлях (“Автобіографія”), розповідає про навчання та працю в Ніжинському інституті народної освіти в 1923–1929 pp., про період заслання (“Українізація в Казахстані”), поневіряння дорогами Другої світової війни, про діяльність у США.
В книжці вміщено листування, зокрема із родичами та земляками, промова Григорія Костюка з нагоди 90-річчя Петра Одарченка, а також ґрунтовні статті різних дослідників (Олександра Астаф’єва, Миколи Вірного та ін.), в яких мовиться про невтомну всебічну діяльність Ювіляра, передусім наукові дослідження

 

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.