Головна статті
Смолоскип України №7(108), липень 2004
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки


Ганна Яновська Еліта, доцільності та равлики" />


Ганна Яновська Еліта, доцільності та равлики

 ведуча круглого
столу «Культурні молодіжні організації: доцільність існування»

Останній круглий стіл цьогорічного ірпінського семінару мав назву «Молодіжні культурні організації (доцільність існування)». Культурні організації вирізняються з-поміж інших організацій тим, що метоє іхньої діяльності є творчість. Творчість, у свою чергу, часто є непередбачуваним процесом, і це може налаштовувати учасників обговорення на дещо містичний лад. Можна пригадати роман Курта Воннеґута «Котяча колиска», у якому йдеться про релігійне вчення з дуже простою й універсальною концепцією структури людства: усіх людей, незалежно від будь-яких їхніх ознак, Бог поділив на так звані караси, кожен із яких виконує певну Його волю. Життя людей, які належать до одного карасу, тісно пов’язані певною спільною справою, і люди злагоджено її роблять, попри те, що можуть ніколи одне одного не бачити (хоча взагалі люди одного карасу тягнуться одне до одного). З іншого боку, люди схильні створювати й просто бачити у світі штучні групи, які називаються гранфалонами. Тих, хто належить до якого-небудь гранфалону, об’єднують лише зовнішні ознаки, це такий собі ерзац карасу. Гранфалоном можна назвати, наприклад, клас у школі, мешканців одного міста, політичну партію тощо. Якщо виходити з такого бачення світу, культурна організація вимагає певного карасного підґрунтя, яке й визначає доцільність спільної справи.
Доповідь Юлії Гончар з Умані, присвячена проблемам національної еліти, викликала жваве обговорення. Зокрема, основна дискусія розгорталася навколо тези про те, що в Україні є, наприклад, мистецька, наукова, військова еліта тощо, а національної еліти як однієї великої верстви немає. Суперечки точилися навколо того, чи нормальний такий стан речей.
У трьох наступних доповідях ішлося про літературні угруповання. Олег Коцарев (учасник харківського літконгломерату «Весло слова») у своїй чималій доповіді, присмаченій характерним гумором, виклав «деякі доцільності» існування літературних угруповань, паралельно перелічивши найбільш відомі українські літгурти, і поділився з учасниками круглого столу своїми міркуваннями про перспективи діяльності таких об’єднань. Сашко Ушкалов (представник також харківського літгурту «Zacharpolis MM») виступив із доповіддю про молодіжні літературні організації Харкова. Такі об’єднання класифікувалися передусім за наявністю чи відсутністю в них старшого керівника («професійного письменника»), навколо якого гуртується молодь. Відмінності між студією і власне літературним угрупованням доповідач ілюстрував повчальними й не дуже випадками з життя, переймаючись насамперед психологічною самостійністю й самодостатністю молодих авторів. Про досвід існування літературних угруповань ішлося й у наступній доповіді ніжинської поетки Софії Киричок. Потім зал притих і послухав невелике повідомлення Павла Нечитайла (Кам’янець-Подільський) про клуби історичної реконструкції (велику частину яких частіше називають клубами рольових ігор). Останньому доповідачеві, крім питань про лицарів у справжніх кольчугах і з несправжньою зброєю, дісталося ще й питання про… Малу академію наук, до якої, він, як виявилося, теж був прямо причетним. Митці зі смаком займалися улюбленою справою казкових героїв — людей подивитися й себе показати.
У межах цього круглого столу було також презентовано поетичну збірку Юлії Ємець-Доброносової з ілюстраціями авторки. Назва книжки «Равлики тиші» виявилася дуже доречною саме в цьому місці й цієї пори, адже дощі, якими поливало територію Ірпеня, викликали підвищену активність місцевих равликів, яких можна було бачити буквально всюди.
Круглий стіл справив добре враження зокрема тому, що його учасники жваво обговорювали конкретні питання. А до вельми загальної теми круглого столу (доцільність існування молодіжних культурних організацій) народ поставився, сказати б, із певною мудрою зваженістю. Ті, хто сидів у залі, з радістю хвалилися своїми досягненнями, обмінювалися контактами, будували спільні плани – знаходили тих, хто належить до їхнього карасу. Адже єдиний висновок, який напрошувався,– доцільність будь-чого вимірюється його результатами.

 


Обличчя пересічного молодого українця на Х Ірпінському семінарі
" />


Обличчя пересічного молодого українця на Х Ірпінському семінарі

Протягом 1—8 травня 2004 р. в Ірпені на політологічній та мистецькій частинах було проведено соціологічне опитування.
Серед опитаних учасників стипендіатами «Смолоскипа» виявилося по 40%.
Серед митців 40% є власниками мобільних телефонів та 54% – комп’ютерів, серед політологів 70% та 48% відповідно.
88% митців та 78% політологів не мають бажання виїхати з України на проживання до іншої країни. 82% митців та 89% політологів будуть брати участь у виборах Президента України в 2004 році.
Серед присутніх учасників семінару переважну більшість складали особи віком від 17 до 20 років (30% митців, 33% політологів) та 21–25 років (52% і 61% відповідно).
Політологам та митцям були запропоновані наступні запитання.
Котра ідеологія Вам найбільше сприйнятна: консервативна (І), націоналістична (ІІ), ліберальна (ІІІ), комуністична (IV), жодна (V).

Яка Ваша звичайна мова у спілкуванні: українська (І), російська(ІІ), суржик (ІІІ), HTML (IV), будь-яка (V), поетична (VI).

Що для Вас є Ірпінські семінари творчої молоді: місце гарного відпочинку і розваг (І), місце зустрічі з однодумцями та ідейними спільниками (ІІ), місце для реалізації амбіцій і налагодження потрібних зв’язків (ІІІ), місце, де Ви розвиваєте свої здібності і здобуваєте знання (IV).

Р.S. Ми віримо, що це дослідження дозволить вибудовувати грамотні стратегії нових Ірпінських семінарів. Ми з радістю готові надрукувати ваші коментарі щодо наведених вище даних, а також готові до співпраці в наступних опитуваннях. Творімо майбутні Ірпінські семінари разом!

 


Олег Соловей. Солодке ґетто (суб’єктивні нотатки з приводу мистецької частини Х Ірпінського семінару)" />

 

Олег Соловей. Солодке ґетто (суб’єктивні нотатки з приводу мистецької частини Х Ірпінського семінару)

Я упeрше дописую до редакції з приводу Семінару, тому дозволю почати з якихось рефлексій, можливо, не надто притомних, але актуальних особисто для мене. Ніколи не був присутнім на політологічній частині Семінару, але зі слів своїх друзів знаю, що там також буває цікаво. Водночас, не зовсім розумію подібну конотацію «політолог» – «творча людина». Бо свого часу в Донецьку чимало спілкувався із політологами, але нічого творчого в них не відчув. Вони існують переважно у двох варіантах: це теоретики і практики-технологи, творчість яких прямо пропорційно залежить від кинутих у їх діяльність грошей. Але менше з тим, поготів, якщо пам’ятати про чудесне перевтілення політика О. Донія в редактори літературного журналу (на який, щоправда, не надто елегантно наїжджають у газетці Грабовича саме за політику). Щодо мене, то я вшосте був присутній саме на мистецькій частині Семінару, про яку надалі ще кілька слів.
... Ювілейний (десятий!) Ірпінський семінар творчої молоді, на мою думку, був помітно цікавішим, ніж року минулого (незважаючи навіть на те, що минулого року у Ірпені можна було побачити, почути і навіть поспілкуватися (випити, зокрема) з Андрієм Середою; між іншим, саме таких гостей традиційно бракує на Семінарі, особливо ввечері). Пов’язую цей втішний факт, по-перше, з тим, що «молода команда» Семінару на чолі з Андрієм Раднюком потрохи набуває досвід, а по-друге, з досить активною участю в роботі сьогорічного Семінару команди «старих», які року минулого були фактично усунені від керування засіданнями, вечорами тощо. Цілком зрозуміло, що на зміну Дністровому, Нозі, Пантюку, Андрусяку мають прийти інші й молодші люди. Але навряд чи доцільно аж так різко усувати старих і досвідчених від активної участі у Семінарі.
Я пригадую вечори поезії зразка 1999 – 2001 років, які проводили Пантюк, Маринка Брацило або Андрусяк... З тих вечорів народ доводилося виганяти в ґвалтовний спосіб, але ні перші, ні другі залишати залу засідань не поспішали, незважаючи на пізню (власне, нічну) годину. Поетичні тексти наймолодших учасників самі по собі здатні навіювати лише розчарування й нудьгу (у кращому разі). Коли ж вони розведені, хоча б мінімально, читанням тих, кого називають «старими», тоді направду буває цікаво. Можу лише поспівчувати тим теперішнім учасникам Семінару, які ніколи не чули (і вже не почують?), як читають поезію І. Андрусяк чи С. Пантюк... Бо то було, друзі, не просто читання. То була поезія у її чистій субстанції, енергетика й патос, які уносиш з собою назавше і які ніколи уже не забудеш. Але досить, мабуть, мемуарів, – їх час іще не прийшов.
Х Семінар проходив під загальним гаслом «Молодь як вимір культурної та історіотворчої діяльності». Подібне гасло спровокувало оргкомітет на утворення круглих столів: «День попередньої команди Ірпеня» (з наступним «жорстким» брифінгом «Молоді проти молодих»); «Молодіжна культура: офіційна, суб- та контркультура» (з наступною зустріччю із представниками колишньої контркультури – шістдесятниками); «Образ молодої людини: стереотипи і моделювання»; «Культурні молодіжні організації (доцільність існування)». Перший з круглих столів виглядав певним продовженням Вступу до Семінару та відзначався відвертим сумбуром та імпровізаціями на задану тему. Але, попри це, саме він і запам’ятався передусім. Виступи Івана Андрусяка, Анатолія Дністрового, Максима Розумного, Сергія Пантюка, Юрія В. Ноги – мали на меті підвести певну риску під попередніми семінарами і задати якийсь імпульс ювілейному Х Семінару. Як на мене, в тих виступах прозвучало невиправдано багато суперлятивів на адресу так званих молодих. Я не знаю, про що саме це має свідчити. Чи мої друзі таки вже направду старіють і стають сантиментальними, чи навпаки, – залишаються на диво молодими? У будь-якому разі, – вони були кращими і на цьому Семінарі. Ну а молодим слід би негайно впорядкувати і запропонувати пану Осипу Зінкевичу до видання свою – для початку – поетичну антологію. Аби якимось чином репрезентувати себе «старим» і всій іншій Україні. Як це зробили свого часу дев’яностники, видавши аж три таких антології, і про яких заговорили всерйоз літературні критики та професори від літератури саме після виходу в світ підсумкової антології «Іменник».
«Жорсткого» брифінгу між «молодими» та «старими», ведучими якого були Сергій Пантюк і Сашко Ушкалов, як і слід було очікувати, не вийшло. То для чого він був запланований оргкомітетом, дозвольте спитати? Власне, треба було конкретніше окреслити проблематику такого брифінгу, тоді, можливо, була б, хай не жорстка, але хоч якась розмова. І справа не в тому, що Сашко Ушкалов має неабиякий пієтет до С. Пантюка та інших «старих», а в тому, що жорстко брифінгувати не було про що. Бо Семінар, в ідеалі, – одна велика родина, об’єднана на чотири дні межами солодкого ґетта. Думка про Семінар, як про приємне ґетто, прийшла до мене ще року, мабуть, 2000-го. На семінарах (як і сього року) традиційно вистачає випадкових і зайвих людей (які, навіть чавкаючи на шару в їдальні, ботають при тому москальською); які невідомо про що втикають (скажімо, про російських військових російською-таки мовою); ставлять тупі питання, що не мають жодного сенсу, доповідачам; ті, в свою чергу, невідомо про що говорять (скажімо, про субкультури, ніби це сьогодні направду актуально або хоча би цікаво), наганяючи на присутніх нудьгу і бажання вийти покурити або взагалі звалити до місцевого супермаркету за пивом і чіпсами.
І все-таки, попри часто непродуманий темаріюм круглих столів і їх непритомних ведучих (які, щонайменше, дратують), наголошую, що Ірпінський Семінар від МБФ «Смолоскип» для мене особисто – солодке короткочасне ґетто, в якому буду з’являтися стільки, скільки мене там будуть терпіти. Бо це ґетто направду солодке. І для мене подібне слововживання не є, власне, оксюмороном, як на будь-чиє стороннє вухо. Воно солодке зовсім не своєю україномовністю (хоча, й це приємно, коли упродовж цілої доби або й трьох не чуєш, скажімо, мови Філіпа Кіркорова); воно солодке своїм духом, атмосферою, яку створюють деякі яскраві непересічні учасники – причому – як з числа «старих», так і «молодих». Не випадково, найяскравіші представники останньої літературної генерації майже всі пройшли крізь, говорячи патосно, гарт «Смолоскипу», а коли говорити просто й по-людськи, – крізь дні, вечори та незабутні ночі Семінару. Шкода, між іншим, що на Семінарі так і не з’явилися заплановані оргкомітетом

Жадан, Кокотюха, Баран, Галета... Як на мене, подібна розбіжність між програмою заходів і їх реальним перебігом є суттєвим проколом у праці оргкомітету. Життя, звичайно, вносить свої корективи, але не настільки ж! Те саме стосується й ватри, яку лише анонсують у програмі. Вже кілька років поспіль їй заважає дощ, який неодмінно пускається в останню добу семінару. То, можливо, краще влаштувати ватру якогось іншого вечора, не чекаючи вперто на вечір останній, коли неодмінно знову випаде дощ?
Підбиваючи певні підсумки сьогорічного Семінару, зауважу, що помітна криза, яка була спричинена минулого року зміною генерацій, мабуть, не така вже й страшна, як здається. І вона має тенденцію до проминання. Єдине, про що хотілося б просити теперішніх і майбутніх смолоскипівців – не нехтувати досвідом колишніх семінарів. Це зрозуміло, що час і країна (відповідно – й люди) змінилися, але щось має лишатись незмінним у своїй ірраціонально - метафізичній привабливості. Те щось,

що й перетворює Семінар творчої молоді ув Ірпені на неможливо солодке ґетто, на яке, без перебільшення (займаючись чимось іншим, роблячи свою роботу і проживаючи якось своє життя), чекаєш кожного нового року.

 


Лауреати видавництва" />

Лауреати видавництва

Калитко К. Портретування асфальту. – К.: Смолоскип, 2004. – 98 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-05-0

«Портретування асфальту» – це четверта книга віршів поетеси, переможниці й лауреатки багатьох літературних конкурсів і фестивалів. В автопередмові до збірки «Посібник зі створення світу» Катерина порівняла свою книжку з нотатником вражень «після відвідування портретної галереї». У четвертій збірці майстерність спостерігати і відтворювати побачене значно вдосконалилася, адже цього разу вона пропонує індивідуалізоване бачення найбільш знеосібленого об’єкту – асфальту.

Леонович М. Окремі вірші важкі блюзи. – К.: Смолоскип, 2004. – 84 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-03-4

Єдиний простір, куди б можна було вписати химерію слів Миколи Леоновича яко автора – це стиль Бароко. Танок навколо Бароко не припиняється ні на мить, навіть у явно дисонансних щодо загального строю збірки речах. Фантазм М. Леоновича у просторі словесності знаходить для себе найвигадливіші форми, почасти скуті, а інколи й уважно-розлогі, проте пейзаж, інтер’єр та антураж зникають у майже некерованому прориві вербальності, бо саме у найбільш класичних за формою віршах відчутні міць і шаленство мови, підведеної до межі її ж власної приреченості здоровому глуздові та розумності.

 

Байдаченко А. День перед вічністю. – К.: Смолоскип, 2004. – 136 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-04-2

У центрі повісті Анастасії Байдаченко «День перед вічністю» стоїть національна трагедія під Кругами в січні 1918 року. Але твір має й інші часові пласти: не менш драматичні події розвиваються у XVII столітті, в 1978 й 2002 роках. Конкретні людські долі з їхніми здобутками і втратами, кохання, зради і смерть тісно переплітаються тут з національною історією і є ніби її дзеркальним відображенням.

Романенко О. Абстиненція. – К.: Смолоскип, 2004. – 72 с. (Лауреати «Смолоскипа»)
ISBN 966-8499-02-6

Вірші Олега Романенка про любов і життя. Він пише іронічно, місцями меланхолійно, а інколи – лірично. Ліричний суб’єкт ходить по землі, вдихає випари міста, думає, спить, згадує, знову ходить. У нього лишається незрима насолода від спостерігання за світом, у нього жевріє надія на цей величезний і перенасичений світ, хоч який він грандіозний, він не зможе обійтися без такої «маленької сумної людини», як він.

 


ДОПОВІДІ, виголошені на Х СЕМІНАРІ ТВОРЧОЇ МОЛОДІ УКРАЇНИ" />

ДОПОВІДІ, виголошені на Х СЕМІНАРІ ТВОРЧОЇ МОЛОДІ УКРАЇНИ

Політологічна частина семінару
1—4 травня 2004 року

Круглі столи:

«День попередньої команди Ірпеня»
Ведучі: Олесь Доній (Київ), Максим Розумний (Київ), Юрій Нога (Київ)

«Молодіжні покоління у світовій та українській історії»
Ведучі: Олександр Сорба (Львів),
Ян Чайковський (Львів)

«Шістдесятники: виклик молодих?»
Ведуча: Оксана Дащаківська (Львів)

«Молодь як об’єкт політтехнологів»
Ведучі: Олег Коляса (Львів), Мар’яна П’єцух (Львів), Віталій Мороз (Київ)

«Молодь як суб’єкт політики. Молодь та ідеологія»
Ведучі: Оксана Дащаківська (Львів),
Ян Чайковський
(Львів)

«Ірпінь для молодих»
Ведучий: Андрій Раднюк (Кам’янець-Подільський)


Виголошені доповіді:

1. Олександр Акунін (Миколаїв) – «Молодь як об’єкт політтехнологів».
2. Всеволод Гордієнко (Харків) – «Молодь та принцип українського вибору».
3. Тетяна Давидченко (Запоріжжя) – «Молодіжні покоління у світовій та українській історії».
4. Володимир Дубина (Чернігів) – «Чому український бунт є політичним та мистецьким явищем».
5. Лариса Жербцова (Дніпропетровськ) – «Молодіжне покоління 90-их років ХХ ст. – початку ХХІ ст.».
6. Микола Леонович (Полтава) – «Шістдесятники: вчора і сьогодні».
7. Мар’яна П’єцух (Львів) – «Молодь як об’єкт політтехнологів».
8. Олександр Портнов (Миколаїв) – «Молодіжне покоління у світі й Україні».
9. Ольга Простова (Миколаїв) – «Явище політичної самосвідомості та його передумови».
10. Максим Розумний (Київ) – «Покоління “Оксамитової революції”».
11. Юлія Раднюк (Кам’янець-Подільський) – «Письменники попередніх років Ірпеня».
12. Олег Савченко (Севастополь) – «Молодь і націоналізм».
13. Михайло Сапон (Чернігів) – «Політична активність молоді та PR-технології».
14. Олександр Сорба (Львів) – «Політичне поле: спроба екзистенційного аналізу».
15. Ольга Типило (Буськ) – «Молодь: погляд зсередини».
16. Остап Туркевич (Львів) – «Молодь як суб’єкт політики».
17. Катерина Тягло (Харків) – «Подвійна ідентичність української молоді як соціально-політична проблема».
18. Станіслав Федорук (Донецьк) – «Революція та молодь».
19. Євген Чабак (Чернігів) – «Чи цікавиться українська молодь політикою».
20. Ян Чайковський (Львів) – «Державна молодіжна політика в Україні».
21. Антоніна Шаблій (Кривий Ріг) – «Блокування роботи парламенту та ставлення до цього молоді».


На круглому столі «Шістдесятники: виклик молодих?» виступали запрошені гості – колишні шістдесятники, дисиденти, політв’язні – Євген Сверстюк, Михайло Горинь, Юрій Бадзьо, Микола Плахотнюк, Василь Овсієнко.

Мистецька частина семінару
4—8 травня 2004 року

Круглі столи:

«День попередньої команди Ірпеня»
Ведучі: Максим Розумний (Київ), Юрій Нога (Київ)

«Молоді проти молодих: автори перших років Ірпеня та нинішні (розвиток, деградація, нудьга, чи жевріння надії?)»
Ведучі: Олександр Ушкалов (Харків), Сергій Пантюк (Хмельницький)

«Молодіжна культура: офіційна, суб- та контркультура»
Ведучий: Богдан Стороха (Полтава)

«Форма існування контркультури (самвидав)»
Ведучий: Олесь Обертас (Київ)

«Образ молодої людини: стереотипи і моделювання»
Ведучий: Микола Леонович (Полтава)

«Культурні молодіжні організації: доцільність існування»
Ведучі: Ганна Яновська (Харків), Богдан Стороха (Полтава)

Виголошені доповіді:

1. Анатолій Астаф’єв (Київ) – «Десять років Ірпеня».
2. Анатолій Астаф’єв (Київ) – «Феномен поколінь».
3. Сергій Буланий (Полтава) – «Молодіжні культури».
4. Юлія Гончар (Умань) – «Культурні організації: їхні перспективи і їхня залежність».
5. Олександра Григоренко (Полтава) – «Культура і масовість у поезії».
6. Софія Киричок (Ніжин) – «Літературне товариство: особливості сучасного буття».
7. Олександр Козлов (Полтава) – «Образ молодої людини: стереотипи, статистика».
8. Олег Коцарев (Харків) – «Молодіжні літорганізації та деякі їхні доцільності».
9. Павло Нечитайло (Кам’янець-Подільський) – «Клуби історичної реконструкції».
10. Марина Нога (Київ) – «Як все воно починалося».
11. Сергій Пантюк (Хмельницький) – «Наше покоління: видавничий аспект».
12. Надія Перевізник (Хмельницький) – «Молоді проти молодих».
13. Володимир Пилипенко (Чернігів) – «Поняття субкультури».
14. Денис Потапов (Харків) – «Сучасний лицар».
15. Людмила Семиног (Чернігів) – «Феномен молодіжної культури».
16. Дмитро Стус (Київ) – «Життя і творчість Василя Стуса».
17. Ігор Угриновський (Івано-Франківськ) – «Образ молодої людини: стереотипи та моделювання».
18. Олександр Ушкалов (Харків) – «Молодіжне життя літературного Харкова початку ХХІ ст.».
19. Станіслав Федорук (Донецьк) – «Міф про “проти” (старі vs молоді)».
20. Ксенія Харченко (Київ) – «Час нового самвидаву».
21. Ірина Цапліна (Запоріжжя) – «Питання існування компромісу між поколіннями».
22. Ірина Цапліна (Запоріжжя) – «Культурні молодіжні організації і доцільність їхнього існування».
23. Юрій Шеляженко (Київ) – «Молоді проти молодих».
24. Тарас Шмігер (Львів) – «Один суб’єктивний приклад стереотипів».
25. Ганна Яновська (Харків) – «Молодіжні культурні організації: доцільність існування».
26. Ганна Яновська (Харків) – «Символіка джинсів в українській поезії».

На круглому столі «Форма існування контркультури (самвидав)» виступали колишні шістдесятники, дисиденти, політв’язні – Михайлина Коцюбинська, Людмила Семикіна, народний депутат України, голова Комісії з питань культури та духовності Лесь Танюк, Микола Горбаль, Василь Овсієнко, Дмитро Стус (син Василя Стуса), Олесь Зарецький (син Алли Горської); відбулася презентація книги Василя Стуса «Палімпсест».

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.