Головна статті
Смолоскип України №8(97), серпень 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Олесь Обертас. Українські Соловки" />

Олесь Обертас. Українські Соловки 

Вже стало доброю традицією щороку на Соловках вшановувати пам’ять жертв політичних репресій

1920–30–х років. Вже стало нормою, що на Соловках під час Днів пам’яті з 5 по 9 серпня чути більше української мови, ніж російської, оскільки щороку все більше і більше українців приїздить вшанувати пам’ять тисяч відомих і невідомих земляків.

Цього року завдяки сприянню блоку ВІктора Ющенка «Наша Україна», завдяки титанічній організаційній роботі колишнього політв’язня Василя Овсієнка, Соловки на декілька днів знову стали українськими: в кожному кутку острова, як і в Петербурзі, Петрозаводську, Сандормосі, Медвєжегорську, Кємі і загалом по Карелії було чути українську молитву і українську пісню, скрізь майорів український прапор.

З-поміж росіян, фінів, естонців, латишів, литовців, поляків українська делегація з 47 осіб була наймасовіша і найкраще організована. Серед нас були внуки і правнуки загиблих на Соловках і в Сандормосі; колишні політв’язні Надія Світлична, Богдан Чорномаз, Микола Матусевич, Василь Овсієнко; біля 20 теле- і радіожурналістів; представники «Меморіалу», «Смолоскипу» та інших організацій. Також з нами були отець Володимир Черпак, настоятель Покровської церкви м. Києва, архітектор і син відомого художника-шістдесятника Іван Кушнір, який розробив проект каплички на місці загибелі українців, а також кобзар з молодшої генерації Тарас Компаніченко.

Під час соловецької прощі за 9 діб з 2 по 11 серпня ми проїхали автобусом біля 5000 км, побувавши і в Петербурзі, де мали зустріч в українському консульстві з дипломатами, і в місті Петрозаводську на березі Онезького озера, де знайомилися з українською громадою Карелїї.

Але безумовно найбільш пам’ятними була спільна молитва і трагічний мітинг в урочищі Сандормох, що поблизу міста Медвєжегорськ, на півдні Кареліїї, де протягом 1–4 листопада 1937 р. було розстріляно 1111 в’язнів Соловецького табору особливого призначення (СТОН–СЛОН), серед яких біля трьохсот з України: поет-неокласик Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, письменники Мирослав Ірчан, Олекса Слісаренко, Валер’ян Поліщук, Павло Филипович, Григорій Епік, Михайло Яловий, Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний та багато інших кращих представників української нації, багато з яких могли б дожити і до сьогодні…

Незабутніми були також жалобні процесії і на Соловецьких островах… Одним з перших українців, що знайшов тут своє останнє пристанище, був останній кошовий Січі Запорозької Петро Калнишевський, що відбув тут 27 років у напівпідземній келії розміром два на два метри, і який виходив на світ Божий лише двічі-тричі на рік на великі свята. На жаль, цього року під час офіційної екскурсії музейні працівники українській делегації так і не показали келії Калнишевського, тому декому з нас довелося шукати це стражденне і святе місце для кожного українця за допомогою ліхтариків і свічок. І все ж знайшли, помолилися, поставили іконку і калину, заспівали козацьких пісень… Цього ж дня 7 серпня молебнем вшанували всіх жертв Соловків на місці розстрілу 200 в’язнів у 1929 році біля дерев’яного хреста із надписом «Соловецким узникам». Далі – екскурсії у Музеї-заповіднику, на Секірну гору, на острів Муксальма, до Свято-Вознесенського скиту, на Заяцькі острови, на Біломорканал. Найсміливіші з нас спробували скупатися в Білому морі при температурі повітря + 10, а води + 6–8О.

На жаль, під час нашої прощі траплялися і не дуже приємні зустрічі і розмови, переважно з представниками російської влади і власне росіянами. Чого тільки варте 7-годинне очікування на кордоні Україна-Росія, арешт 6 представників (зокрема і автора цього нарису) нашої делегації в Петербурзі під час огляду Літнього саду, заборону відправити панахиду українською мовою під час офіційних жалобних подій, постійні дражливі претензії росіян стосовно українських прапорів і української мови…

Але нас це лише духовно зміцнювало і єднало, нам це було на користь. Кожен з нас віз додому якісь потаємні символи: чи то земля з могил українців в Петербурзі, Сандормосі, чи на Соловках, чи камінчики або каменюки з Білого моря та Онезького озера. Подібного «подарунка» на завершення нашої подорожі ми вручили вже в Києві представнику Віктора Ющенка – соловецького каменя як символа всіх загиблих українців в тому далекому краї.




Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.