Головна статті
Смолоскип України №6(95), червень 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Богдан Стороха. Літературна естетична парадигма Заходу і Сходу: вибір України" />

Богдан Стороха. Літературна естетична парадигма Заходу і Сходу: вибір України

Темою круглого столу першого дня стала «Літературна естетична парадигма Сходу і Заходу: вибір України». Ще до початку круглого столу та по ньому звучали дещо незадоволені чи просто розгублені репліки стосовно термінологічної розмитості формулювання теми, затемненості тлумачень категорій «Захід» та «Схід» etc. Враховуючи те, що пояснювальна записка стосовно круглого столу з’явилася вже потому, як скінчився строк надсилання тез потенційних учасників, перед ведучим стояло доволі складне питання відбору людей, тези яких: а) варті уваги; б) хоч вузькоаспектно, але стосуються теми; в) не викликають відвертого обурення недолугістю; г) намагаються як мінімум симулювати потуги на науковість.

За темою були подані тези від 41 людини; регіони були представлені достатньо широко, але не відбулося прориву нових міст: Харків, Київ, Запоріжжя, Миколаїв, Ніжин, Львів, Донецьк, Полтава, Дрогобич, Луганськ. Як і на попередніх семінарах беззаперечним лідером по кількості робіт став Харків, чий корпоративний дух
виявляється не тільки в кількості, але в у якості; кількісний розподіл між іншими містами рівномірний (3-4 чоловіки), за винятком Дрогобича (1 людина) та Луганська (1 людина).

Наступним доповідачем став Тарас Шмігер, чий виступ «Парадигми Заходу і Сходу в Україні» відзначався конкретністю як стилю, так і тривалості: доповідач оцінив належною мірою необхідність збереження часу для дискусії. Заявлена ним тема була розглянута крізь призму мови як культуротворчого елемента на трьох рівнях: мовомислення, літератури та ідеології.

Концепцією даного круглого столу було передбачено певне звуження теми та перехід від питань загальних до більш часткових – це відбулося шляхом визначення та обговорення доповіді Володимира Хізниченка «Літературна естетична парадигма Сходу і Заходу: вибір України». Виступ скоріше мав загальнокультурологічний відтінок, проте заторкнув питання співвідношення культурних ареалів у протиставленні Україна-Росія, а також співвідношення активності у культуротворенні всередині самої України. Певні спірні фрагменти виступу знайшли відображення у численних питаннях до доповідача, проте консолідація аудиторії стала миттєво помітна, коли безапеляційно з уст доповідача прозвучала теза про «культурну слабкість Києва» та його занепад у функції центруючого пункту на культурній мапі України та про перехід на позиції лідерства регіонів, достатньо віддалених від столиці.

На жаль, була відсутня на семінарі Ольга Шевченко, котра власними тезами під заголовком «Україна – між» поставила під питання правомірність уміщення України в диспозицію «Захід – Схід» та закцентувала увагу на зумисній відмові від «Півночі» і «Півдня». На жаль, за відсутності Ольги це питання не стало предметом обговорення семінарського загалу. Так само, як і вищезгадана доповідь Анни Білої, котра мала бути поворотним моментом у обговоренні й одночасно викликала б значне зацікавлення.

Наступною стала доповідь і виступ Олександри Григоренко про два твори «жіночої літератури»: багато раз всує і не тільки згаданий роман Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» та роман «Піаністка» австрійської письменниці Ельфріди Єлінек. Досліджуючи на матеріалі двох романів – двох історій особливості екзистенції жінки як носія культури, Олександра виявила розлогу відмінність «східного» і «західного» писання жіночих текстів: свобода у користуванні мовою та вокабуляром, приступна для Заходу та табуйована для Сходу. Кульмінацією стала майже хрестоматійна (для фахівців) фраза Е.Єлінек: «Я не люблю чоловіків, але сексуально від них залежна», після чого доповідачка поставила логічне питання про реакцію чоловіків-письменників та чоловіків-критиків у випадку, коли б якась з українських жінок-авторів дозволила собі повторити хоча б: «Я не люблю чоловіків».

Останньою виголошеною доповіддю стала «Апологія антиплатонізму» Марини Бесарабової; доповідач спробувала поглянути на питання написання текстів та критики під нетривіальним кутом зору, коли будь-який текст сприймається лише релятивно та концептуально як свідчення епохи та як частковий об’єкт у відношенні до загальнокультурної тенденції. Виступ викликав неабиякий інтерес та неоднозначну реакцію, спонукаючи до необхідності обмізковування та обговорення, а також, окрім власної суто наукової цінності, допоміг перейти до другої частини круглого столу.

Кожна культура як присутність «другої природи» у контексті природи першої визначає свої власні стосунки з Ніщо у свій специфічний спосіб: ставлення до смерті є однією з характеристик тої чи іншої культури. Діапазон надзвичайно широкий: від страху, проклинання чи сприйняття її так, як це знайшло відображення у чайній церемонії туарегів, коли «перша чашка чаю гірка, як життя, друга – солодка, ніби кохання, а третя – ніжна, як смерть».

Друга частина круглого столу тривала дві години, але не було доповідачів, бо єдиним свідченням, а потім і предметом обговорення став фільм німецького режисера Dorris Dorie «Keiner liebt mich» («Ніхто не любить мене»), 1994 року, у головних ролях Maria Schrader (у ролі Фанні Фінк) та Pierre Sanoussi-Bliss (у ролі Орфея де Альтамара). Фільм-кліп, фільм-притча, фільм-кітч, в котрому обігрується міф про Орфея, п’єса Ж. Кокто «Орфей сходить у пекло», проблеми сучасної Німеччини, штампи поп-культури та кіно-культури, знову і знову піднімає питання життя і смерті, кохання і його відсутності: легко, ненав’язливо, у ритмі «сміх-плач». Фільм балансує на межі розуміння і повної нісенітниці: життя є смерть, смерть є життя і кохання, кохання можливе тільки в смерті, котра і є справжнім життям. Це кружляння навколо одного й того самого, яскраво відображене у фільмі, стало гарним приводом для обговорення та для визначення орієнтованості такого тлумачення смерті чи на Схід, чи на іншу сторону світу.

Як можна було передбачити, на самому початку робота учасників ІХ Ірпінського семінару творчої молоді стала (протягом даного круглого столу) певною мірою інтродукцією до теми співвідношення Заходу і Сходу у плані естетики, що може бути розвинутим далі чи забутим з причин неактуальності чи нецікавості теми



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.