Головна статті
Смолоскип України №4(93), квітень 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Павло Щириця. Література підземелля, або як очистити свідомість від біо-туалетів" />

Павло Щириця. Література підземелля, або як очистити свідомість від біо-туалетів

Відповідь проста. Час читати. Але і час змінювати доморощені стереотипи. Яким робом? Та хоч би й читанням у «підземці» в години пік. А що, запитаєте ви, коли під тиском юрби почуваєшся оселедцем, притиснутим до скла? Тоді вихід один – рекламні постери. Але ж нудить, знаєте, адже читацьке травлення – теж не безмежне. У такому разі – насолоджуйтесь поезією. І то неабиякою, а винятково добірною українською класикою. І відсутність книги – не перешкода. Ви можете вбирати поетичні вітаміни на «звичних» стінах вагонів метрополітену.

Щоправда сам культзахід «Поезія в метро» презентувався чомусь не на станції метро, а у кав’ярні «Бабуїн» – не продумали. Ініційований Програмою «Культура» Міжнародного фонду «Відродження» та підтриманий Мінкультури, цей проект має на меті поєднати високий літературний жанр і популярний транспортний засіб великих міст. І виник він не на порожньому місці, адже спирається на успішний досвід проведення схожих культурних ініціатив у таких європейських країнах як Англія, Франція, Швеція… От і ми, нарешті. І як тут не пригадати корисну «господарську» пораду: хочете змінити домашню атмосферу – замініть ваші шпалери.

Власне, класика мусить бути «добірною» – зрозуміло. Цікаво хто був прискіпливим селекціонером. Обирали 1000 експертів: представники красного письменства, критики та літературознавці, від яких було отримано понад 600 відповідей-пропозицій з іменами і творами найдостойніших. Як результат: визначено 50 творів 20 авторів кінця ХІХ – початку ХХ ст., котрі стали або мають стати частиною нашої читацької свідомості.

«Ідея народилася зі світлих заздрощів, а зарубіжний досвід підштовхнув нас до її реалізації, – зауважує член ради Програми «Культура» Олександр Войтенко (до якої входять Анна Бернацька, Оксана Забужко, Сергій Васильєв і Оксана Чепелик). – Це зовсім не нав’язування певних вимог, радше – перший крок до творення певного естетичного середовища». Декому й досі невтямки, що «афішується наша ідентичність», – констатує Володимир Цибулько. І годі вже, мовляв, свідомісних маніпуляцій – не цураймося власної вартості.

Тож наразі маємо три обрані «метрошні» міста: Київ, Дніпропетровськ і Харків. Містам, котрі не мають підземного транспорту, рекомендовано метро хутенько викопати. А взагалі, «підземка» – річ багатофункціональна: хтось стомився розповсюджувати «пресу», хтось – її купувати, а хтось просто натомлений пісенним талантом жебраків і рекламною піснятиною. То кого ж вони гуртом читатимуть? За рейтингом експертів, беззаперечним лідером став Тарас Шевченко (230 пропозицій), Іван Франко отримав 186, чоловікам поступилася Леся Українка, а за нею в чергу вишикувались Плужник, Драй-Хмара та решта
авторів.

Певна річ, не обійшлося і без курйозів, за словами координатора проекту Олександри Коваль, траплялися листи на кшталт: «Надсилаю вам 4 вірші: 1 класичний і 3 мої – вибачте, більше не влізло». Доходило навіть до «серйозних» баталій довкола імен та їх можливої репрезентації: «Звісно ж “битва” велася за те, аби були присутні нехрестоматійні тексти, – зазначає Сергій Васильєв. – Крім того експерти наполягали на оприлюдненні поезії 20-х – 30-х років: передовсім – Плужника, Семенка і Богдана-Ігора Антонича». А Олесь, той взагалі ніби під замовлення проекту писав: «Лови летючу мить життя / Чаруйсь, хмелій впивайся». Решта – стане сюрпризом, як і те, що акція для Фонду «Відродження» коштувала біля «15 тисяч у. о.» (цитата Цибулька) – і це з благородними знижками метрополітену. Але, певно, почуття прекрасного таки дорожче.

Хтозна, можливо, деякі із пропонованих творів, що складуть тимчасову конкуренцію рекламі, відкриють новий погляд на знайомі імена, а деякі – взагалі зроблять «метрівців», які користатимуться послугами «підземки» у квітні – травні, спраглими першовідкривачами.

Проте це лише початок задуму. Позаяк за наявності коштів ІІ етапом має стати зарубіжна поезія в українських перекладах,
а ІІІ – сучасна українська поезія. І хоч «свобідний» поет Андрій Охрімович порівняв «Поезію в метро» з японською церемонією чаювання у привокзальному сортирі, та, погодьтеся, це незмірно ліпше, аніж біо-туалети у метрі і в свідомості.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.