Головна статті
Смолоскип України №3(92), березень 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Ірпінський семінар-2003. Богдан Стороха. Загальна методологічна стаття" />Ірпінський семінар-2003. Богдан Стороха. Загальна методологічна стаття

Заявлена як загальна тема мистецької частини Ірпінського семінару тема «Іно- та самоідентичність: пошук естетичної домінанти», а також напрямки роботи круглих столів передбачають певну специфіку та до певної міри відмінність роботи, хоча й зі збереженням загальної структури. Вищезаявлена специфіка може бути конкретизованою у декількох пунктах.
1. Естетична домінанта
Відмовляючись від тверджень загального характеру, котрі почасти є судженнями, оформленими у моральні категорії, хочемо зробити крок до виходу у площину мислення не характеристиками «добре» – «погано», а «досконало» – «не досконало». Художній твір (не лише літературний) може практикувати будь-які теми, не забуваймо фразу О. Вайлда про те, що «художнику дозволено зображувати все», і не теми, власне, повинні визначати лінії аналізу, а те, яка механіка присутня у тому чи іншому мистецькому творі, наскільки його форма відповідає змістові, наскільки інструментарій творення зреалізовує задум та зміст. Досконалість – це, можливо, та відсутність дисонансу між змістом та формою, коли логічне мислення стає можливим після другого, третього прочитання (чи бачення, чи прослуховування), поступаючись місцем естетичному захопленню майстерністю, художністю.
2. Розподібнення
Цей принцип коротко можемо з’ясувати як відмову від бачення твору у контексті. Будь-який культурний факт не вписується у систему (різні системи: стильові, хронологічні, топографічні etc.), залучення до неї здійснюється лише апостеріорно задля зручності у користуванні. Як наслідок ми маємо оперування блоками уподібнених характеристик, в яких втрачається власне те, що в основі кожного художнього явища – індивідуальність. Читання прози другої половини ХІХ століття цікаве не тому, що це – період реалізму, точності зображень, період формування великої прози чи щось інше, а тому, що роман А. Свидницького «Люборацькі» не схожий на інші самим письмом, самою постановкою питання про естетичний світ як креативний мімезис світу реального, і те, як цей мімезис зреалізовано – індивідуальність та найвище надбання.
3. Компаративність
Компаративістика і як наука, і як методологія дає велику свободу для генеративної аналітичної творчості. Порівняння непорівняного (і непорівнюваного) – це шлях втілення індивідуальності критика, можливість вибору для нього власних пріоритетів та власного шляху. Кожен критик обирає свою царину, кожен має «свої» теми та «своїх» авторів, і аналітична творчість усіх разом має складати мозаїку життєвості культурних надбань, а не лише враження відтворюваності сталих формул. Варто розширити кордони та намагатися вмістити у власну систему координат якомога ширше коло різних творів-свідків культури, як збільшення фактажу веде до виникнення нових думок, гіпотез, хай і «ненормальних», але цінних своєю незвичністю, помічання до того непомітних закономірностей чи різноположних феноменів. Плюралістичність думок та безкінечна постановка нових та нових питань на недосяжному горизонті знання становить ту есенцію європейської культури, котра, за твердженням Едмунда Гуссерля, встановилася разом з виникненням філософії, сигналізуючи про зміну установки «doxa» (загальноприйнятої думки) на «episteme» (критичне і скептичне пізнання).
4. Логічність
Феноменологія, передусім у особі вищезгаданого Е. Гуссерля, стверджує «забрудненість» наук психологією. Психологізація перетворює науку з суто аналітичної діяльності, чистої незасміченої логіки на тривіальну логіку здорового глузду, bon sense, що, звичайно, не йде на користь науці. Психологізація шкодить логіці у сенсі того, що мисленнєві процеси перебудовуються на буденні механізми визначення того, що є «розумним», а що – ні, і це певною мірою відображається на об’єктивності. Говорячи про «об’єктивність», маємо на увазі не ту пресупозицію «істинності» тверджень, а власне правильність з огляду на обрану автором методологію; отже, логічність – це скоріше закономірність розмірковувань аналітика, той відбір методів, прийомів роботи та фактажу, котрі передують критичній роботі власне. Кожен текст мусить починатися з коментаря, хай він і залишається невербалізованим індексом для самого автора, але для нього ж у першу чергу пояснює, чому його мислення відбувається саме так, відображаючи факти та закономірності з тієї точки зору, котра автоматично встановлюється методологією, не зважаючи на інтереси та уподобання.
5. Термінологічна гомогенність
Не лише «як» та «чому» мають значення, але й питання знаку визначає роботу критика. Хай там як, але термін – це знак володіння, причетності до певної системи мислення та вибір стратегії. Не маємо на увазі обмеження термінологічного глосарію, проте хочемо звернути увагу на те, що логічність будується на «підігнаності» один до одного базисних елементів. Кожна з методологічних систем роботи з культурними явищами має свій словник, і вживання наукової лексики не повинне бути довільним тільки тому, що мені подобається фраза «деконструктивна нарація шизофренії»: особисті уподобання мають пройти випробування на «чистоту стилю» та правомірність, бо еклектика у використанні термінів веде до слабкості аналізу у сенсі занадто великої підданості критика власній психології, внаслідок чого він переносить власну індивідуальність на досліджуваний предмет.
6. Конкретика
Останній принцип, на який хотілося б звернути увагу. Широко критикований позитивізм залишив у науковому інструментарії дескрипцію об’єктів та явищ та заклав базу для подальшої класифікаційної роботи. Як наслідок маємо у традиції компаративної роботи правило порівнювати твори одного рівня та феномени культури, котрі типологічно дорівнюють один одному. У літературі – це твори одного роду, жанру; у зображувальному мистецтві – однієї тематики і техніки etc. Досліджувані, порівнювані об’єкти мусять мати щось спільне, єдину відправну точку, аби дослідник протягом роботи не був змушений здійснювати постійну самокорекцію.

* * *

І круглий стіл
Заявлені теми трьох круглих столів мистецької частини семінару скеровані саме на розкриття поняття естетичної домінанти у різних сферах реалізації креативного духу крізь призму різноманітних підходів, які вкладаються у компаративну формулу. Перший круглий стіл про естетичну домінантність у літературі має на меті констатацію шляхом виокремлення особливостей письма (якщо вони наявні), властивих саме українській літературі. Робота круглого столу мусить стати процесом визначення спецефічних естетичних фіксацій, властивим як родам, так жанрам і стилям. Констатація не мусить стати єдиною метою – вона, звичайно, потребує доказів і, що важливо, уникання мотивацій та виправдань на кшталт «літературна течія», оскільки характеристика певного періоду як «романтичного», «реалістичного» etc. є завжди постпозитивною до творів власне. Вона спирається на виокремлення своєрідних «сильних позицій» творів, але одночасно втрачається масив ознак суто письма та філософсько-естетичних установок, утілених у лінґвопоетиці.
ІІ круглий стіл
Другий круглий стіл з акцентом на артефактності культури має на меті роботу зі знаковими концептами та системами знаків як генеративних площин. Артефактність паралельно до словесності формує своєрідну епістему, якою діагностується культура, і динаміка якої (з виключеннями, провалами, несистематичностями) характеризує культуру не як мартиролог усталених площин, а як процесуальність та безкінечний горизонт людського пізнання та культуротворення. Знаки фіксують аспекти культури, від суто фізіологічного ставлення до людського тіла, як то осмислення жінки, статі, до соціальності як стосунків особи і контексту, контексту як Іншого. Артефакти увічнюють та конкретизують буття людини у даному культурному ареалі, але не можна сказати, що пов’язаність їх є однобічною, бо формоване поле артефактів так само здійснює вплив на особу, як і творча особистість, котра змінює та впливає на репрезентацію поля культурних знаків-предметів та їх розміщення та домінантність у культурі.
ІІІ круглий стіл
Оскільки музика (пісня) є до певної міри тонкою матерією, котра позначається як у словесній творчості, так і у площині артефактів та слугує знаком епохи та може стати підгрунтям для ідентифікації культурного періоду, вищезазначені завдання з тим же правом можуть бути перенесені і на третій круглий стіл.
Як вимоги до повідомлень на круглі столи можуть бути зазначені:
– дотримання шести вищезазначених принципів;
– обов’язкове посилання на існуючу літературу (якщо є);
– у разі відсутності – обґрунтування правомірності суджень;
– уникання аксіоматичних тверджень;
– методологічне резюме про обрані прийоми роботи з матеріалом, чому саме такі і закономірність їх у роботі саме з цим матеріалом.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.