Головна статті
Смолоскип України №1(90), січень 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки
Нана Куликова. Вертеп із тисячею облич" />

Нана Куликова. Вертеп із тисячею облич

Хто ніколи не бачив вертепу, той і не знає, чим цікавий вертеп відрізняється від нецікавого. Нецікавий вертеп – це вертеп без родзинки. З «легкої» руки класної керівнички збираються зразкові учні і виступають на сцені рідної школи. Або, не приведи, Господи, без жодної легкої руки збираються сиві самодіяльні дядечки у вишиванках і заводять «Нову радість» з безкорисною метою вхопити слухача за печінки, даруйте, за саме серце. Не ходіть на такий вертеп! 

Корені справжнього вертепу не в пласкій радянщині. Корені глибше. Київськоруські скоморохи ще в ХІ–ХІІ ст. створили сильну карнавальну культуру – з масками, з ролями. В Західній Європі, для порівняння, карнавал пішов із літургійної драми, яка вийшла на вулицю і стала яскравим дійством у XIII–XIV ст. Далі була традиція київських
(і не лише) напівголодних спудеїв, що читали різдвяні вірші на вакаціях і ставили драми в період навчання. Додати до цього ще культ померлих предків, що наклався на дійство у народному середовищі, особливо в Карпатах, – і маємо уже доволі цікаву, хоч ще не надто актуальну суміш. Почекайте. Ще є зовсім сучасні політичні проблеми і сучасний (добряче карнавальний!) гумор. Інтригує? Тоді запрошую до різдвяного Львова на вертеп. 

Як і попередні роки, того року мудрі галичани знали, чого йдуть на проспект Свободи. Новий вертеп дев’яностих бавив глядачів, розгулюючи у центрі, скільки хотів сам і скільки того хотіла публіка, а вже на публіку скаржитися не доводилось. Принаймні, театрові «Нова мета», що між інших вертепів виступав на проспекті. 

«Ой, бабо, як прийшов Ірод до влади, наша Коза зовсім доїтися перестала, а тепер він ще й на третій термін збирається. Що то буде?»– нарікав увечері 7 січня Дід у червоних шароварах під пам’ятником Шевченкові. Нарікав під невмирущу «Аїшу», що линула з динаміка навпроти. Інколи круту музичку змінювали радянські, а вряди-годи навіть пострадянські колядки. Голос діда пробивався слабо, але люди обступали вертеп колом і дослухалися.  

«То нічо, то такий час, то терпіти треба, – казала Баба. – Як тій Козі доїтися, як таке надворі? Ти б доївся у таку погоду?! От оберуть Ірода на третій термін, і все піде на краще. Послухай лиш, шо у телевізорі говориться – мудро говориться!». 

З телевізора пнулися Ірод з Піарщиком. «Урядова реформа нашої політичної системи з парламентсько-президентської в президентсько-парламентську, – репетував Жид-Піарщик, – неодмінно призведе до того, що надої вашої Кози збільшаться в два рази! В три рази! В чотири!» – «О! Всьо поняв?» – питала Баба. 

«Ага! Ото що вона давала, – витягував Дід дулю з кишені, – а ото що вона давати буде», – складав він другу. Із динаміка полинув милозвучний голос Брайана Адамса. «Та нє, Бабо, то вже нічого нам не поможе, от лиш берімо Козу та й тікаємо куди за кордон, у Зімбабве, чи що. Нагодуємо її бананами, буде нам доїтися кокосовим молоком». Коза під тужливе «Unbreak my heart» втрачала свідомість.  

«Вклєкла!» – не своїм голосом кричала Баба, поки Тоні Брекстон плакалася на долю, а глядачі весело реготали. «То ти винен!» – «А, я? То бери Козу і неси до Ірода, нехай полікує!» – «Ой, полікує!» 

Галичани – веселий народ, великий любитель вставити п’ять новеньких копійок. Глядачі «розкачуються» вже на п’ятій хвилині вистави і починають втручатися у хід вертепу, закидають часом фразочки гірші, як ті славнозвісні копійки, а часом навіть силують акторів, тому актор мусить ще напередодні вертепу сісти собі вдома перед дзеркалом і усвідомити жертовність своєї професії. Кілька сцен, як правило, задумуються спеціально власне для інтеракції з глядачами.. 

«А зараз зустріч нашого шановного претендента в кандидати пана Ірода з виборцями!» – репетував Жид-Піарщик, виходячи з Іродом в народ просто з картонного телевізора. «Здравствуйте, шановні грамадяни, з празнічком вас, з празнічком», – потискав руки глядачам Ірод. В натовпі, до речі, знайшовся вусатий дядько напідпитку, який навідріз відмовився подати йому руку.  

«Стабільно все у моїм, тоєсть нашім, царстві, грашей нема, але й війни нема, щадня зрастає вміст жирів у маслі, то ж, грамадяни, ви хвилюєтесь дарма!» «Кажіть, які у вас проблеми, все запишемо, все вирішимо!» – заходився Піарщик. Баба енергійно відсувала його клюкою: «Пане Ірод, як то є? Наша Коза була така стабільна, стабільна, вже навчилася була зовсім не їсти. Аж тут їй настала повна деструкція!» 

«Спакійно, грамадяни! В світі бували ще й гірші трагедії, що там ваша Каза!» Баба уважно слухала, Дід не витримував: «То що ж нам з нею робити?» «Та-ак! Шкіру здерти й приватизувати, м’ясо в Росію продати, а роги... роги віддати пану Іроду за мудре і чуйне керівництво!» Коза слухала-слухала, а відтак підривалася і втікала від чуйного керівництва у співчутливий народ, який тут же заступав її своїми широкими народними плечима, пробиратися з-за яких назад в коло було не так уже й просто. 

Дід голосно прирікався з Іродом, Піарщик фальцетом пояснював народу, що їхня Коза здохла тому, що вони «забагато кричали», а «будете багато кричати, самі здохнете». 

Коза, яка раптом виявлялася національно свідомою, прибічницею Дідових поглядів, виривалася з-за широких народних плечей і кидалася в бій, вертеп співав, глядачі підтупували, дійство продовжувалося: Коза гнала Ірода, щоб не сказати, під три чорти.  

Того року львів’яни вкотре мали нагоду розпружитися за цілий рік, сміючися до неможу, втім, не забуваючи, що за все треба платити: 

«Я маленький хлопчик, виліз на стовпчик, каляду співаю, падатки збираю...» – сказав Ірод, обходячи свій народ із шапкою. 

Сусідній вертеп, проходячи повз, співав «Добрий вечір тобі», динамік розводився з черговим хітиком «Tatoo», в небі бив по-справжньому красивий різдвяний фейєрверк, головним проспектом Львова світилися жовтогарячі гірлянди, а люди розходилися не скоро: розпитували новометівців, фотографувалися з ними (от уже зробили ж конкуренцію заморським цяцькам перед Оперним), колядували... 

Свято продовжувалося по-справжньому... 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.