Головна статті
Смолоскип України №11(100), листопад 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Сторінка 13
Сторінка 14
Сторінка 15
Всі сторінки
Тетяна Печончик. «Хліб» тридцять третього" />

Тетяна Печончик. «Хліб» тридцять третього

Що значить хвилина в житті людини?.. Коротка мить, яка збігає і непомітно стає минулим. А чи знаємо, чи пам’ятаємо ми про те, що за одну хвилину в 1933-му помирало 17 громадян України?

29 листопада позначене чорним кольором на календарі нашої країни. В останню суботу листопада виповнюється сімдесята річниця найбільшої трагедії українського народу – штучного голодомору тридцять третього.

Тривалі роки замовчувань масштабів цього лиха притуплюють його належну оцінку: адже у 1933 році Україна зазнала найбільших втрат за свою історію – загинув кожен четвертий. Від голоду люди були доведені до крайнощів: документально зафіксовані десятки випадків людожерства.

Перша кількісна оцінка полеглих від голоду в Україні з’явилася в зарубіжній пресі у серпні 1933 року. Одна з нью-йоркських газет опублікувала матеріал, у якому йшлося про те, що від голоду в Україні померло близько мільйона осіб. У двох наступних матеріалах цієї газети йшла мова вже про 2, потім про 4 мільйони. У сучасних підручниках з історії фігурують цифри від 8 до 10 мільйонів загиблих. Та хіба справа в цифрах?

У ці дні скорботи українській громадськості, журналістам була надана можливість скуштувати «хліб», випечений за точними «рецептами» тридцять третього, і хоча б на тисячну долю відчути, як тоді люди рятувалися від голодної смерті. «Хліб» із лободи, щавлю та просових висівок спекла Пелагея Яківна Карацюба, яка пережила голодомор і зараз мешкає в селі Базалієвка Чугуївського району Харківської області. Пелагея Яківна говорить, що тоді їй було 8 років, проте «рецепт» «голодного хліба» вона запам’ятала на все життя.

Символічна акція скорботи «Хліб тридцять третього» була проведена учасниками Об’єднання гуманістів України одночасно у Києві, Львові, Харкові, Миколаєві, Івано-Франківську.

Яким бачать голодомор 1933-го сучасники? За результатами соціологічного опитування, проведеного інформаційним агентством УНІАН, основною причиною трагедії кияни вважають зумисне нищення українського народу (27,5% опитаних), грубу помилку сталінської адміністрації (21,1%), помилки місцевих чиновників, які перевиконували план (9,8% респондентів), те, що Сталін був маніяком-людиноненависником (5,5%), бажання налякати селян і загнати їх до колгоспів (4,8%), природній неврожай (2,5%), простий збіг обставин (2,2%). Вражає те, що кожен десятий опитуваний не має певної думки з цього приводу.

Дві третини опитаних вважають, що сімдесяту річницю голодомору треба відзначати жалобними службами у всіх храмах всіх конфесій (27,6% опитаних), хвилиною мовчання на всіх робочих місцях (18,8%), науково-історичними конференціями, виданнями книг (12%), показовим судом над Сталіним та його ідеологією (4,3%), спеціальним засіданням Верховної Ради і місцевих рад (0,5%). 16,6% киян вважають, що потрібно встановити щорічний загальнонаціональний день жалоби. Такої думки притримується і голова Об’єднання України Валерій Нечипоренко. Він вважає, що таким днем має бути не остання субота листопада (як це є зараз), а конкретно визначена дата. А от яка? – це вже запитання до істориків. Хоча кожен четвертий киянин, як свідчить опитування, не вважає за потрібне встановлювати такий день взагалі.

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.