Головна статті
Смолоскип України №11(100), листопад 2003
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Сторінка 13
Сторінка 14
Сторінка 15
Всі сторінки
Петро Вознюк. ПЕРЕЯСЛАВ: ЗВОРОТНІЙ ВІДЛІК?" />

Петро Вознюк. ПЕРЕЯСЛАВ: ЗВОРОТНІЙ ВІДЛІК?

Прив’язаність до різного роду ювілеїв, «круглих дат» і вшанувань є питомою й дуже характерною рисою радянської масової свідомості. Якщо на Заході загальновживаним штампом стали хіба що «сто днів» (за тривалістю повторного правління Наполеона І у 1815 році), причому це суто ділова, а не урочиста дата, то у нас ладні святкувати все – від чергових роковин заснування якого-небудь КСП до річниць укладення окремих міжнародних договорів. Інакше, впевнений, навіть далеко не кожен інтелектуал мусив би згадати про наближення 350-ліття Переяславської ради 1654 року. Одначе наші керманичі настільки завчасно заворушилися з цього приводу, щосили намагаючись потрафити «стратегічному партнерові», що, самі того не бажаючи, започаткували активну суспільну дискусію щодо наслідків згаданої історичної події для України.

Звісно, детальний аналіз нехай проводять фахівці, у межах же редакційної колонки варто зосередитися на найочевидніших речах. Отже, за останні майже три з половиною століття (термін фактичної чинності Переяславських домовленостей з усіма пізнішими додатками) ми втратили політичну державність, національну державницьку еліту, десятки (а потенційно, можливо, сотні) мільйонів населення, а також, значною мірою, національну духовність та зв’язок із європейською культурно-політичною традицією. Натомість отримали Валуєвський та Емський укази, репресії, голодомори, чужі війни, «залізну заслону» та Чорнобиль. І це лише поверхово-емоційний перелік. Чи не єдиним позитивом є об’єднання більшості українських етнічних земель, яке дійсно відбулося в рамках Російської імперії та СРСР. Дехто з сучасних москвофілів використовує цей факт як останній аргумент виправдання постпереяславських подій. Не слід, утім, забувати, що спочатку Москва зробила все для дезінтеграції українських земель, розділивши їх по Дніпру із Польщею (Андрусівська угода 1667 р.). Хто тепер скаже, наскільки той поділ уповільнив національну консолідацію? Адже колишні московські кордони, як ми бачимо, навіть в єдиній державі продовжують розмежовувати українців – і по Дніпру, і по Збручу…

А між тим назріває новий Переяслав – той самий «ЄЕП», що його вже самі російські політики встигли охрестити «ліберальною імперією». Дефініція, до речі, не нова і вочевидь запозичена в іншого імперського загарбника – Британії. Тамтешній прем’єр А. Розбері ще наприкінці позаминулого століття сформулював п’ять засад «ліберального» (або «раціонального») імперіалізму, серед яких насамперед розвиток колоніальної торгівлі (дуже нагадує зовнішньоекономічну політику Кремля) та місіонерської ініціативи (згадаймо діяльність Московського патріархату в Україні і взагалі російську культурну експансію). Тож будьмо пильніші! Двічі потрапляти в ту саму пастку – привілей, м’яко кажучи, недалекоглядних людей.


 


Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.