Головна статті
Смолоскип України №12(89), грудень 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Всі сторінки


Юлія ВОДОП’ЯН. «Молоде вино»: від урожаю до урожаю" />

Юлія ВОДОП’ЯН. «Молоде вино»: від урожаю до урожаю

Цього року Фестиваль поезії «Молоде вино» не лише став загальноукраїнським і перейшов на двоступінчату систему визначення лауреатів, але й зафіксував значно вищий рівень молодих обдарувань. У цьому зійшлися практично всі, хто був присутнім на фінальному турі конкурсу і на заключному концерті в Києво-Могилянській академії.

Конкурс проходив у традиціях «турніру поетів», на якому учасникам надавалося по 5-7 хвилин для виступу. А це були переможці відбіркових турів з Сум, Луцька, Запоріжжя, Миколаєва, Житомира, Чернівців, Умані, Чернігова, Кіровограда та з двох київських конкурсів, які відбулися у «могилянці» й Інституті журналістики. Всього на зібранні 14 листопада виступили 34 конкурсанти, і майже кожний зумів привернути до себе увагу й запам’ятався чимось неповторним. «Не дай себе перетворити в брухт, зрівняти з небом...» – наголосив один з конкурсантів – Артем Захарченко. Життєве кредо Богдана Горобчука: «Злих людей не буває, злими їх роблять обставини».

Цього року журі (І. Андрусяк, В. Даниленко, Б. Жолдак, Р. Мельників, С. Пантюк,
О. Степаненко) визначили п’ятьох переможців. Героями свята поезії стали харків’янка Тетяна Дерюга (об’єднання «Захарполіс»), Микола Антофійчук з Чернівців, Олег Кочевих (Львів – Київ – Санкт-Петербург – транзит), Олег Романенко з сумського літературного об’єднання «Паркан» і Тарас Волинець, аспірант Інституту журналістики. Вони й отримали символічні призи – глиняні жаби-свистульки роботи харківського майстра Петра Мося. Творча Асоціація 500 вручила цього разу й свій спеціальний приз – Олегу Коцареву. А МБФ «Смолоскип» – як організатор акції – призначив всім переможцям і дипломантам фестивалю стипендії на 2003 р.

Цікаво, що серед лауреатів лише одна дівчина, на відміну від попередніх років, коли жіночі голоси звучали значно гучніше. Чоловіча поезія більше приваблює незвичними акцентами, простотою та ексцентричним, навіть бунтарським баченням світу.

Натомість серед дипломантів фестивалю пропорція зворотня – Дарина Березіна (Миколаїв), Ольга Остапчук (Дунаївці), Олена Пашук (Луцьк) та Аліна Стрижак (Київ) проти одного харків’янина О. Коцарева.

Поетичні добірки лауреатів та інші геніальні твори учасників фестивалю, і не лише їх, буде надруковано у черговому номері альманаху поезії «Колекція», та в інших літературних виданнях. У всякому разі, організатор фестивалю – Творча Асоціація 500 – обіцяє про це потурбуватися.

Тим часом стартували відбіркові тури нового, вже сьомого фестивалю поезії «Молоде вино» в регіонах. Перший конкурс пройшов у Луганську 27 листопада. Його переможці – кочегар Микола Байдюк і студентка української філології місцевого педагогічного університету Богдана Гайворонська.


Форум творчої молоді" />

Форум творчої молоді

Нещодавно в Києві пройшов Форум творчої молоді, який заснував всеукраїнську громадську організацію зі статусом творчої спілки і схвалив проект Державної програми підтримки творчої молоді. Літературна секція форуму обрала трьох членів Правління новоствореної спілки – Юрія Ногу, Максима Розумного й Олену Степаненко. Особливої ваги учасники секційного засідання надали проблемі формування громадських мистецьких рад, які покликані стати основою конкурсної системи підтримки молодих митців і їхніх проектів. Для того, щоб діяльність рад була гранично прозорою, літератори й журналісти проголосували за своїх представників у цьому органі мистецького самоврядування. Серед тих, кому була висловлена довіра, – Ростислав Мельників (Харків), Ірина Барановська (Київ), Роман Кухарук (Київ), Сергій Пантюк (Хмельницький), Олексій Півень (Луганськ).

Секція літератури Форуму творчої молоді звернулася до керівництва НСПУ з проханням надати приміщення для постійної роботи секретаріату секції й відповідної експертної ради Форуму. Сьогодні ми друкуємо статтю керівника секції, члена Ради НСПУ Максима Розумного.

Форуму потрібен кворум
Максим РОЗУМНИЙ

П ерші відгуки на Форум не можна назвати дуже схвальними й оптимістичними. Надто очевидною була розбіжність між задумом і його реалізацією, далися взнаки конструктивні прорахунки й організаційні прогалини. Але вже цей, не надто сприятливий розголос, по-перше, засвідчив інтерес мистецької спільноти до ідеї Форуму, а по-друге – дає надію на те, що в нашому тихому болоті завелися нарешті небайдужі суб’єкти, готові радикально й енергійно діяти.

Найголовніших уроків Форуму бачу два. Сформулюю їх одразу.

1. Часи ловіння рибки в мутній водичці невизначеності й корпоративності закінчилися. У творчої одиниці виробився стійкий імунітет проти будь-якого натяку на спробу її використати в корисливих цілях. Тому Форум буде або публічним і відкритим, або ніяким.

2. Діалог з владою для мистецького середовища буде природним і результативним лише у тому разі, коли воно зуміє виробити для себе внутрішні правила і принципи, обов’язкові для всіх. Влада потребує «дорослого» партнера, а не капризного прохача.

Симптоматичним був момент перебрання ініціативи. Не секрет, що задум Форуму походив з високих кабінетів на Печерську, а проведення його здійснювалося «на виконання розпорядження Президента України». Однак, виявилося, що реалізувати цей задум під силу тільки самоорганізованій і самоусвідомленій мистецькій спільноті, і що звичайним чиновницьким штибом вже не створиш навіть видимість, навіть фікцію.

Спільнота почала формуватися стихійно. І коли Сергій Проскурня говорить про існування «команди», то хочеться вірити в це, попри очевидні недоліки в діяльності т.зв. робочої групи. Принаймні, можна зробити таке припущення, що на певному етапі задум став ідеєю, при чому ідеєю вже далеко не новою, але такою, що вперше отримала механізм для свого проникнення в живе творче середовище.

Насправді бажання об’єднати мистців навколо спільних інтересів – це один з тих «добрих намірів», якими рясніє наша історія взаємної недовіри і відчуженості. В результаті утворилося замкнуте коло: поки не буде представницького органу, не буде й коштів у загальному користуванні, але поки не буде коштів, ніхто не поспішає комусь делегувати повноваження. Розірвати це коло можна тільки енергійним жестом якоїсь доброчинності або самопожертви. І те, й інше наявне в поточному моменті: бюджет Форуму на паритетних началах висловили намір фінансувати Міністерство культури і Фонд інтелектуальної співпраці «Україна – ХХІ століття». В якості застави під цей кредит маємо репутацію, час, дипломатичні й організаційні здібності С. Проскурні. Поки що це – все. Довго на цьому, звичайно, не протягнеш. І якщо нова організація не здобуде власний колективний авторитет, експеримент буде визнаний невдалим. Хто від цього виграє?

Значна частина тих, хто був у Національній філармонії 15 листопада, заздалегідь були орієнтовані на програш. За агресією і деструкцією відчувалося одне – психологія поразки. Ті, хто не повірив в ідею, по суті, не мали чого запропонувати. Вони протестували проти об’єднання і, користуючись моментом, виголошували петиції до державних чиновників.

Ясно, що в організації Форуму було поставлено воза попереду коня: замість того, щоб зібрати в залі однодумців, ініціативних і діяльних представників творчих спільнот, до Києва були відряджені кандидатури обласних управлінь культури, вчасно не поінформовані про захід, не ознайомлені з метою і документами.

Цей Форум повинен бути останній, який проводився «за рознарядкою». І саме тому нам потрібна організація, – для того, щоб не бути настільки залежними від рішення чиновника, і не лише у питанні визначення квот.

Своє право на існування Форум повинен довести своїми справами, своєю відкритістю, активністю. І це – не абстарктні поняття, адже попереду формування обласних осередків Форуму, створення системи експертного оцінювання мистецьких проектів, налагодження механізмів взаємодії як із владними структурами, так і з творчою стихією, в якій традиційно перебувають значна частина істинних митців.

Право представляти творчу молодь України у взаєминах з державою, серйозними спонсорами, міжнародними організаціями не надається законодавчо і не розподіляється за заслугами. Воно належить за правом ініціативи і підтверджується щоденною працею. Сьогодні для кожного, хто почуває в собі для цього сили і натхнення, існує реальна можливість змінити світ. Форум – це поки що не структура, не гроші, не рада старійшин (це не натяк на вік деяких членів Правління). Форум – це крапка, яка може стати точкою опори, це – один із тих шансів, більшість із яких ми вже змарнували.


Наталія РУДНІЧЕНКО. Не будь як всі, слухай справжню музику" />

Наталія РУДНІЧЕНКО. Не будь як всі, слухай справжню музику

В столичному Палаці КПІ 16-17 листопа-
да київську молодь вже вкотре порадував фестиваль української рок- та альтернативної музики «Рок-Екзистенція-2002», організований мистецькою агенцією «Арт-Велес». Гаслом фестивалю, котрий за рішенням організаторів тепер проводитиметься раз на два роки, стало «Не будь як всі, слухай справжню музику», яку й було представлено на суд глядачів. Поряд з визнаними метрами жанру – «ВВ», «Плач Єремії» «Мандри», «Мертвий Півень»,
«Скрябін», «Вій» дуже класно «злабали» молодші гурти – «Крихітка Цахес», «Дат», «Перкалабо», «Чорний вересень», «Гуцул Каліпсо» та інші, які, щоб потрапити на сцену пройшли суворий конкурсний відбір серед 80 бажаючих. Усі присутні в залі переконались – якісна потужна рок- та альтернативна молодіжна музика в Україні існує. От тільки за дверима палацу майже на кожному кроці на них чекала зовсім інша – музика чужих країн, часто неякісна і нецікава. На прес-конференції, що передувала концерту, багато говорилося про те, чому на нашій рідній українській землі мас-медійні «законодавці» вітчизняної музичної моди нахабно блокують класну українську музику, називаючи її призирливо «нєформат». Один із учасників фестивалю, лідер гурту «Мандри» Фома люб’язно поділився своїм поглядом на цю ситуацію.

столичному Палаці КПІ 16-17 листопа-да київську молодь вже вкотре порадував фестиваль української рок- та альтернативної музики «Рок-Екзистенція-2002», організований мистецькою агенцією «Арт-Велес». Гаслом фестивалю, котрий за рішенням організаторів тепер проводитиметься раз на два роки, стало «Не будь як всі, слухай справжню музику», яку й було представлено на суд глядачів. Поряд з визнаними метрами жанру – «ВВ», «Плач Єремії» «Мандри», «Мертвий Півень»,«Скрябін», «Вій» дуже класно «злабали» молодші гурти – «Крихітка Цахес», «Дат», «Перкалабо», «Чорний вересень», «Гуцул Каліпсо» та інші, які, щоб потрапити на сцену пройшли суворий конкурсний відбір серед 80 бажаючих. Усі присутні в залі переконались – якісна потужна рок- та альтернативна молодіжна музика в Україні існує. От тільки за дверима палацу майже на кожному кроці на них чекала зовсім інша – музика чужих країн, часто неякісна і нецікава. На прес-конференції, що передувала концерту, багато говорилося про те, чому на нашій рідній українській землі мас-медійні «законодавці» вітчизняної музичної моди нахабно блокують класну українську музику, називаючи її призирливо «нєформат». Один із учасників фестивалю, лідер гурту «Мандри» Фома люб’язно поділився своїм поглядом на цю ситуацію.

Фома, як тобі сподобався цей фестиваль?

– «Рок-Екзистенція» – це, по-перше, – українське, а, по-друге, – неупереджене. Мені приємно, що цей фестиваль підтримує молодих українських виконавців, справді гарних музикантів, які мають рівень, мають свою публіку і грають для своєї країни. «РЕ» варта того, щоб повезти її закордон і представити тамтешній аудиторії. Це, безперечно, сприятиме підвищенню іміджу України закордоном.

А ти переконаний у тому, що на нас там чекають?

– Не маю жодного сумніву. Українська музика, яка потрапляє на захід чи схід, користується великою популярністю. Наприклад, гурт «Мандри» побував у багатьох країнах – Білорусії, Угорщині, Польщі, Великій Британії – і скрізь наші концерти проходили з аншлагом. Те ж саме можу сказати про багатьох своїх колег.

Що ж тоді – нема пророків у своїй Вітчизні? Достатньо увімкнути першу ліпшу FM-станцію, щоб пересвідчитись – українську музику там крутять, як-то кажуть, раз у п’ятирічку…

– Справа у тому, що, переважно власниками ЗМІ в Україні є, на жаль, зовсім не патріоти нашої держави. Вони не дбають про розвиток української музики, а навпаки, чомусь пропагують музику другорядну, музику інших країн. Чому так – я думаю, що це упереджене ставлення до всього українського, а, потім, можливо, за цим стоять великі гроші.

Це якось можна змінити?

– На щастя, це вже починає змінюватися. Наприклад, з’явився всеукраїнський музичний канал М1, який дуже тісно співпрацює з українськими музикантами. Чекаємо також сприяння держави – а саме законів на підтримку вітчизняної культури, музики, зокрема, встановлення квоти української музики для приватних радіостанцій не менше 50% (у Франції – 70%). Ну, а ми музиканти, з свого боку, повинні грати якісну цікаву музику.

Що ви й робите?

– Гадаю, так. Нещодавно ми представили наш новий альбом «Легенда про Іванка і Одарку» і зараз активно виступаємо з концертами, беремо участь у записах телевізійних передач, готуємо наш диск до випуску у Франції. Дуже б хотілося побувати з гастролями у Голандії, Франції та Америці та інших країнах. Ми ж «Мандри» – тому нам цікаво подорожувати і виступати з концертами, щоб тісніше спілкуватися зі своїми слухачами. У цьому ми вбачаємо сенс нашої творчості.


Валентина КОСТИРІНА. «Політичний туризм»: польські вибори до місцевих органів влади очима українського спостерігача" />

Валентина КОСТИРІНА. «Політичний туризм»: польські вибори до місцевих органів влади очима українського спостерігача

Роль спостерігача під час виборів у місцеві органи влади Польщі викликала у мене багато сподівань. Адже польський досвід реформування системи місцевого самоврядування вже давно ставиться у приклад Україні. Та й розмірковування про сильну громадську позицію поляків викликали сподівання про їх активну участь у місцевих виборах. Відверто кажучи, не всі мої припущення були виправдані.

В першу чергу на роздуми наводить той факт, напередодні виборів громадська активність була невисокою, що дозволяло прогнозувати низьку явку виборців на дільниці. Так, 11,9% населення не збиралися голосувати, тільки 8,3% громадян були готові віддати свій голос за кандидата у місцеві органи влади. І майже половина громадян (43,7%) була не впевнена у своєму рішенні прийти на дільниці, але схилялася до позитивної відповіді.

Так, найбільший рейтинг підтримки напередодні виборів мала СЛД (29,2%), друге місце посідала коаліція «Права і Справедливості» з «Правом і Обороною», проте її підтримувало значно менше громадян – 17,3%. Тому недивно, що основна боротьба проходила саме між ними. Проте, на голос більшості виборців стосовно кандидатур до сеймиків вирішальний вплив справляла не партійна приналежність останніх, а їх особисті якості, діяльність та досягення на місцях.

Отже, на локальні вибори прийшло лише 35-40% виборців. Відверто кажучи, цей показник не можна назвати високим. Щоправда, місцеві вибори проходили окремо від парламентських, які могли б привернути більшу увагу виборців (як, зокрема, в Україні). Однією з причин низької явки населення на дільниці називають несприятливі погодні умови. Проте, можу заявити як свідок, що ніяких природних «катаклізмів» в цей час не відбулося. Цікаво, що самі ж працівники комісій не буди здивовані відсутністю ажіотажу на виборчих дільницях, а сприймали її як норму польського політичного життя.

Але з цього зарано робити висновки про те, що поляки не цікавляться виборами. Зокрема, до органів місцевого самоврядування балотувалося багато представників молоді, решта ж працювали на кандидатів (що показово) на волонтерських засадах. Такий факт викликав у мене найбільше здивування, адже як відомо, на Україні вибори асоціюються у молоді з можливістю добре підзаробити.

Загалом робота польських передвиборчих штабів мало відрідняється від українських, принаймні робота з електоратом ведеться майже така сама: зустрічі з виборцями, поширення роздаткових матеріалів про кандидата, його діяльність та програму тощо. Основним засобом агітації за кандидатів були рекламні плакати, які просто заполонили Польшу. Так, на поліграфію поляки виявилися аж занадто щедрими. Як говорять пересічні виборці, на них така навала агітматеріалів вплинула скоріше негативно – адже їх величезна кількість та повселюдне розташування не могли не викликати роздратування.

Високий розвиток системи місцевого самоврядування в Польщі дійсно викликає захоплення. Ще після адміністративної реформи Леха Валенси було ліквідовано державні адміністрації на рівні повітів та створено понад 2000 ґмін, які стали базовим рівнем місцевого самоврядування. Перший заступник бурмістра міста Новий Тарґ Евґеніуш Зайончковський відзначив те, що держава має право втручатися у справи ґміни лише у крайніх випадках. У спірних ситуаціях ґміна може судитися з державними органами. І, що найважливіше – більшість таких позовів суд вирішує на користь ґміни. Всі права ґміни зафіксовано в її статуті. Також у Польщі, за словами заступника директора Малопольського інституту місцевого самоврядування та управління (місто Краків) Ґражини Правельської, у місцевому самоврядуванні зосереджено майже 40% суспільних фінансів. У той же час у нашій державі цей показник ледве сягає 10%. Крім того, представник польського уряду є тільки на рівні воєводства (за українськими мірками це область), а на рівні ґмін та повятів функціонують лише органи місцевого самоврядування.

Проте самі поляки не так оптимістично оцінюють рівень розвитку свого місцевого самоврядування. Зокрема, одним з основних незадовільних моментів є наявність представника уряду на рівні воєводства, функції якого у багатьох випадках перетинаються із функціями відповідного органу місцевого самоврядування. Крім того, у багатьох представників правиці спротив викликає кількість воєводств, яку вони ладні були б скоротити до 12 (зараз вона становить 16).

Не все гаразд у поляків також із технічною роботою під час проведення виборів. Зокрема, наступного дня після виборів, 29 жовтня, Державна Комісія Виборча припинила свою роботу через несправності у комп’ютерній системі, котра коштує приблизно 6 мільйонів доларів. Це стало однією з причин повільного підрахунку голосів.

Отже, правляча коаліція Союзу Лівих Демократів та Унії Праці (SLD-UP) отримала більшість голосів виборців. Проте чи варто вбачати у цьому їх перемогу? Адже 24,5% голосів, порівняно з їх 41,04% у вересні минулого року, ілюструють втрату майже третини прихильників за один рік.

У такому сенсі «переможцями» можна назвати популістську партію «Самооборона» Анжея Лепера та Лігу Польських Родин, які отримали 16% та 14,5% відповідно. Звичайно, це прогрес порівняно із тим, що ще рік тому вони отримали 10,2% та 7,87%.

Отже трактування результатів місцевих виборів стало віддзеркаленням польської політичної ситуації, коли правляча коаліція не може вирішити низку соціальних проблем, знизити рівень безробіття тощо, а популісти на чолі з А. Лепером сіють скепсис стосовно вступу Польщі до ЄС. Що ж, варто далі поспостерігати, як це вплине на внутрішню політику держави.


Нові видання "Смолоскипа"" />

Нові видання "Смолоскипа"

Вячеслав Чорновіл. Зібрання творів у 10-ти томах
Видання Міжнародного благодійного фонду Вячеслава Чорновола

Чорновіл В. Твори: У 10-ти тт. – Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Василя Яременка, Михайлини Коцюбинської. – К.: Смолоскип, 2002. – 640 с.: іл.

До першого тому ввійшли літературознавчі праці Вячеслава Чорновола, рецензії, критичні начерки, ранні журналістські спроби, статті. В основному – це праці з архіву В. Чорновола, які раніше не друкувалися: про Т. Шевченка, Б. Грінченка, В. Самійленка, матеріали про П. Грабовського, опрацьовані автором в Якутському архіві.

Володимир Посельський. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції. – К.: Смолоскип, 2002. – 168 с. – (Лауреати «Смолоскипа»).

Книга є стислою версією класичного посібника із загального або інституційного права Європейського Союзу, яку доповнює аналіз європейського будівництва з цивілізаційної, історичної та політологічної перспектив. При цьому в ній детально аналізуються ті зміни, які внесла до Установчих угод Ніццька міжурядова конференція 2000 р. При написанні посібника взято за основу відповідні курси магістерської спеціалізації «Європейська спільнота», що читаються в Паризькому інституті політичних наук (IEP de Paris), а також використано низку сучасних франкомовних та англомовних підручників.

Книгу складають 8 розділів. Два найбільші розділи «Євроустанови» та «Правовий устрій Співтовариств» присвячено, відповідно, аналізу складу, повноважень та діяльності десяти європейських установ (Європейської Ради, Ради міністрів, Комісії, Парламенту, Суду, Рахункової палати, Соціально-економічного комітету, Комітету регіонів, Європейського центрального банку та Європейського інвестиційного банку) та розгляду джерел, принципів європейського права й судових інструментів його захисту (прямих позовів та процедури попереднього судового звернення). Окремо розглянуто процес ухвалення рішень в межах ЄС та систему фінансування Євросоюзу. Крім того, у двох вступних розділах висвітлено цивілізаційні витоки, тобто історичні, політичні, культурні, економічні та соціальні передумови об’єднання Європи й хід самого післявоєнного євробудівництва в історичній перспективі. В окремому розділі досліджується самобутній політичний устрій Євросоюзу, який не уподібнюється ані до конфедерації, ані до федерації, а з іншого боку, ані до парламентської, ані до президентської моделей. Зрештою, заключний розділ розглядає перспективи майбутньої інституційної реформи на обрії 2004 року, запровадження ймовірного розрізнення чи диференціації європейського будівництва (йдеться про моделі різношвидкісної, вибіркової, багаторівневої інтеграції та механізми тіснішого співробітництва) і питання остаточних кордонів Євросоюзу.

Таким чином, читач має змогу ознайомитись з політичною, інституційною, правовою, судовою та фінансовою системою Європейського Союзу, витоками, ходом і перспективами євроінтеграції. Книгу доповнюють таблиця основних термінів із їхніми англійськими та французькими відповідниками, список спеціалізованої літератури та джерел у мережі Інтернет, історична хронологія євроінтеграції, інші таблиці й схеми. У документальному додатку вміщено декларацію міністра закордонних справ Франції Робера Шумана від 9 травня 1950 р. та Лаекенську декларацію щодо майбутнього Європейського Союзу від 15 грудня 2001 р.

Видання розраховане передовсім на студентів-міжнародників, але воно буде також корисне державним службовцям, політикам, журналістам, широкому загалу читачів, хто цікавиться проблематикою європейського будівництва.

Книга Володимира Посельського звернена передусім до студентів та молодих дослідників, які цікавляться історією та перебігом сучасних процесів у Європейському Союзі. Дана читацька аудиторія є дуже важлива, оскільки молодь представляє майбутніх ухвалювачів рішень, котрі житимуть, працюватимуть, споживатимуть та робитимуть свій внесок в економічне та політичне життя Європи.

Норбер Жустен

Посол, Голова Представництва Європейської Комісії в Україні


Відбулися Молодіжні конференції" />

Відбулися Молодіжні конференції

зорганізовані Міжнародним благодійним фондом «Смолоскип» та
науковим товариством «Гуманітарна колегія»

1–2 листопада ц. р., м. Дніпропетровськ
«Свої та чужі в українському інтелектуальному просторі
ХІХ–ХХ ст.»

1. Федорчук Станіслав (Донецький національний університет [ДНУ]) – «Кирило-Мефодіївське товариство: традиції та модерн».

2. Розумний Максим (Інститут журналістики, Київ) – «Комунікативні передумови становлення української ідеї».

3. Рева Ірина (Дніпропетровський національний університет [ДпНУ]) – «Опозиція “свій”–“чужий” у сновидіннях Т. Шевченка».

4. Дерев’янка Галина (ДпНУ) – «“Жіночі” поеми Шевченка через призму постфрейдистських підходів».

5. Доброгорська Наталія (ДпНУ) – «“Вихід” в місто».

6. Двуреченська Олександра (ДпНУ) – «Скільки коштує сир у мишоловці».

7. Наріжна Вікторія (ДпНУ) – «Свій серед чужих: мат в українській літературі».

8. Колпакова Олена (ДпНУ) – «Маргіналізація інтелігенції у період кризових ситуацій».

9. Жеребцова Лариса (ДпНУ) – «Неминучість інформаційного суспільства».

10. Колісник Дмитро (ДпНУ) – «Великодержавна ідея в Україні: чи варто?».

11. Булавка Євген (журналіст, Київ) – «“Чужі” серед своїх: чи буде світло в кінці тонелю?».

1–2 листопада ц. р., м. Дніпропетровськ“”“”

4–5 листопада ц. р., м. Кіровоград
«Культурна спадщина та її роль
у формуванні творчої особистості»

1. Михида Сергій (Кіровоградський державний педагогічний університет [КДПУ]) – «Якому Богу служити, або Хто відвертіший?».

2. Розумний Максим (Інститут журналістики, Київ) – «Лірика дев’яностих».

3. Хмара Олексій (Кіровоградський державний технічний університет) – «Провідництво як запорука виживання феномену української нації».

4. Фещенко Анастасія (КДПУ) – «Пошук нової людини: соціальний та психологічний аспекти (драматургія В. Винниченка)».

5. Розумна Оксана (Національний аграрний університет, Київ) – «Аскетичний ідеал у традиціях української культури».

6. Бутко Тамара (КДПУ) – «Вплив культурної спадщини на формування молодої самодостатньої особистості».

7. Корнєєв Віталій (КДПУ) – «Культурна спадщина: функціонування в інформаційному просторі».

8. Колпакова Олена (ДпНУ) – «Маргіналізація інтелігенції у період кризових ситуацій».

9. Булавка Євген (журналіст, Київ) – «Українство перед викликами сучасності».

10. Федорчук Станіслав (ДНУ) – «культурна спадщина і творчість».

26–27 листопада ц. р., м. Луганськ
«Зовнішні орієнтири української політики і культури»

1. Раднюк Андрій (НаУКМА, Київ) – «Діалектика музично-мистецького потенціалу молодіжного авангарду України».

2. Розумний Максим (Інститут журналістики, Київ) – «Проблема соціальної некомпетентності та перспективи її розв’язання».

3. Кураєва Алла (НаУКМА, Київ) – «Інтеграція у “Європу регіонів” як орієнтир української зовнішньої політики».

4. Коляса Олег (Львівський національний університет ім. І. Франка) – «Зовнішня політика України: антропологічний зріз».

5. Білонога Тетяна (ДНУ) – «Ставлення до НАТО: партії, громадяни, еліти».

6. Вербовський Вадим (Луганський державний педагогічний університет [ЛДПУ]) – «США, Україна, Росія: “любовний трикутник”».

7. Гоптарєва Оксана (ЛДПУ) – «Субкультурні процеси як продуктивний механізм розвитку масової культури».

8. Грицьких Ігор (ЛДПУ) – «До проблеми геостратегічної орієнтації українського суспільства».

9. Нікішкіна Катерина (Східноукраїнський національний університет, Луганськ) – «Проблеми безпеки особистості в інформаційному суспільстві».

10. Бондаренко Богдан (Східноукраїнський національний університет, Луганськ) – «Проблемні питання впровадження електронного урядування та стандартів електронної демократії в Україні».

11. Демченко Вероніка (ЛДПУ) – «Україна та Китай: перспективи співробітництва».

            12. Щербаченко Володимир (ЛДПУ) – «Підтримка та розвиток українських  громад   в Росії».

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.