Головна статті
Смолоскип України №11(88), листопад 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Олег Коляса. «Perpetuum Studiens»" />

Олег Коляса. «Perpetuum Studiens»

Щ е донедавна слова «політолог», «політологія» для нашого суспільства були фактично невідомими, навіть ті, хто тою чи іншою мірою були знайомі з фактом існування такої науки, виключно асоціювали її з чимось закордонним, не притаманним його державі. Однак часи змінюються, змінюємося ми і світ навколо нас. На сьогоднішній день спеціальність політологія є чи не в кожному вузі, чи не кожен вечір ми з уважністю прислухаємося до коментарів людей, які себе називають політологами, читаємо в газетах статті під якими часто-густо окрім ініціалів автора гордовито стоїть «хвостик» – політолог. Здається все свідчить про динамічний розвиток такої науки як політологія.

Але насправді так тільки здається. Радше можна говорити про динамічне зростання кількості тих, хто іменує себе політологами. Можу сказати більш-менш впевнено, що серед таких людей я міг би порахувати ледь не на пальцях тих, які сприймають політологію як науку й відповідно мають на це теоретичні і практичні підстави. На жаль, хибні уявлення щодо політології як науки побутують й в академічних колах. Для прикладу, спілкуючись з студентами політологами з різних міст України, я з подивом дізнавався, що політологію в деяких університетах вважають то одним з підрозділів історії, то соціології, чув я одного разу й зовсім фантастичну історію, як політичні науки намагались зробити галуззю міжнародних відносин, їм це не вдалось, благо гроші ще не все вирішують... Що тут вже казати про пересічних громадян, для яких слово «політолог» є чимось на кшталт означення – сусід, пасажир і т. д. і аж ніяк не професія.

Однак, як казав один з визначних грецьких філософів, усе тече, усе змінюється... Саме змінити, змінити на краще описану ситуацію спробували студенти-політологи Львівського Національного Університету ім. І. Франка. Окрім проекту «Політологічний вимір очима молодих науковців» (ініціаторами якого, окрім ЛНУ, є Національний університет «Києво-Могилянська академія», і в межах якого з лютого 2001 року проводяться конференції), вони заснували в травні цього року Асоціацію молодих політологів «Perpetuum Studiens». Хоча, відверто кажучи, цим зараз нікого не здивуєш. Особливо це стосується нашого міста, де, як то кажуть, кожен порядний галичанин має якусь свою, хай навіть на всі сто відсотків віртуальну організацію. Основна мета новоутворення – згуртувати тих людей, а точніше студентів, для яких політолог це перш за все професія. Однак, як кажуть, плодами діл своїх пізнається людина, те саме ми можемо сказати і про організації. Першим, так би мовити, плодом новоспеченої організації став пілотний номер журналу з досить таки промовистою назвою «Perpetuum Studiens», що в перекладі означає вічний студент. Нема куди правди діти – усі ми вічні студенти й хто так не вважає, тому я особисто не позаздрю.

Але не будемо про сумне, перейдемо безпосередньо до справи, а точніше до того, що відбулось 16 жовтня 2002 року. Окрім вже традиційного святкування дня політолога на організованій тими ж політологами дискотеці (от тільки цього року це було зроблено разом з цілим філософським факультетом, десять років як не як!) відбулась презентація журналу «Perpetuum Studiens». Не зважаючи на певні організаційні труднощі, все відбулось як належиться. Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип» люб’язно допоміг з проїздом і проживанням авторів статей з інших міст України, за що їм велике спасибі, бо, відверто кажучи, ми були приємно шоковані наскільки швидко і оперативно керівництво «Смолоскипу» відгукнулось на наше прохання, що ще раз довело: є хтось таки в Україні, хто опікується справами студентства.

Приємно здивувала активна підтримка керівництва нашого деканату і кафедри, які щиро допомагали чим могли.

За такої всесторонньої підтримки презентація була просто приречена на успіх. Незважаючи на відчутну в наш час апатичність студентів до такого роду заходів в залі не було де яблуку впасти, хоча ніхто не застосовував методів адміністративного «зганяння» студентів, як це часто полюбляють робити в нашому славному університеті, й це не може не тішити. Як і те, що журнал не зважаючи на свій перший вихід у світ, як на мій погляд, вдався.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.