Головна статті
Смолоскип України №11(88), листопад 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки
Нана Куликова. Чубай FOREVER, або нова рецепція Грицька Чубая" />

Нана Куликова. Чубай FOREVER, або нова рецепція Грицька Чубая

Під таким немовленим, але відчутним «у повітрі» гаслом 5 листопада 2002 р. Студентське наукове товариство Києво-Могилянської академії провело круглий стіл, присвячений поетові.

Хотілося чогось не надто наукового, але й не надто вільного, хотілося відтворити атмосферу тогочасного інтелектуального Львова, зануритися в неї на якихось дві-три години. Для того запросили родину, друзів, сучасників. На превеликий жаль, з об’єктивних причин не змогли приїхати п. Галина і Соломія, але все-таки атмосфера ожила сама собою: із В. Морозовим, В. Онищенком, В. Яворським, і, звичайно, Т. Чубаєм. Отже, на три години аудиторія перетворилася на «Світ Грицька Чубая: розгадане й нерозгадане».

В. Онищенко, яко художник, закинув об’ємний, майже зоровий образ поета у його матеріальному оточенні. «Грицько ввірвався, – розповідав він, – у квітник старого Савки, батька Галини. У квітнику були, здебільшого, троянди». Власне, в атмосфері цих ідилічних троянд і ще сходів, які вели на гору в будинку Савок, і почався наш круглий стіл, який, до слова, модерував Р. Семків, викладач кафедри філології НаУКМА.

«Якось на “Молодому вині”, – згадав він, Наталка Білоцерківець сказала про сповідальність як опозицію до метафоричності поезії. З її подачі і виникла перша проблема, якою ми дещо обмежили поле дискусій: “Поезія Грицька Чубая: метафоричність чи сповідальність?”». Другим питанням, покликаним провокувати, було «Грицько Чубай: в традиції чи поза нею?»

Сучасники автора і його інтерпретатори з молодого покоління, яке виновило своє бачення на розсуд «метрів» одразу розійшлися в опініях. Роксоляна Свято (НаУКМА) заперечувала доцільність опозиції «метафоричність – сповідальність», адже поезія Чубая не вписується в рамки цих означень.

Суперечив поглядам метрів і поділ творчості Чубая на творчість «до себе» (себто юнацькі вірші), власне «чубаївську» поезію і поезію «після себе». В. Морозова обурила теза про те, що вірші Грицька після «Говорити, мовчати і говорити знову» були повторенням самого себе, адже «Чубай ніколи б не дозволив собі повторитися, ні-ко-ли». Домислюю собі, що в доповіді малося на увазі ховання в самого себе (пейзажно-філософська лірика), зумисне незачіпання провокаційних у (будь-якому розумінні) тем, як це робили багато попередників і сучасників Чубая, щоб не конфліктувати з режимом, – і цим вписування в «радянську» традицію. Втім, це лише одна інтерпретація. Н. Семащук (Тернопіль) інтерпретувала пізню творчість Чубая значно м’якше: «Автор раптово відходить від очікуваної вже від нього метафоричності та кодування як способу вислову і видає тексти, що, будучи мистецьки цінними, втрачають заплутаність сенсів і пропонують досить обмежені можливості до їх інтерпретування». Так покоління іноді знаходять консенсус.

Втім, не змусила себе довго чекати наступна провокація: Н. Куликова (НаУКМА) заявила про риси постмодерної поетики у «Відшукуванні причетного». У Чубая поняття цілісності, сутності, до якої треба прийти повністю нівельоване. В його творчості, як зазначає
К. Москалець, у дусі Дерріди, зовнішнє стає нутром, і сутність зникає невідомо куди. Зникає центр, який нависає над структурою. Відсутні будь-які ідеологеми. Візія часто замінюється ілюзією. До того ж, Г. Чубая порівняли з М. Павичем. В. Яворський темпераментно заперечив: «Не дуже уявляю собі, що таке постмодернізм, але основою чубаївської поетики є естетична настанова», – а її доповідачка якраз заперечувала в даній поемі. Думки «молодих» розділилися, хтось обстоював рафінований модернізм, посилаючись на те, що в Чубая відсутні відсторонене ставлення до художньої реальності, іронія та естетичний релятивізм, хтось допускав риси постмодерну.

У муках, зрештою, народжується істина. Колись Гі де Мопассан описав Флобера у творчому процесі: обличчя стає червоним, на чолі виступають жили... Від такого учасників порятував В. Морозов. Він приєднався до тих, хто був за риси постмодерну та іронію і розповів про італійську комуністичну газету, яку повісив був у своєму туалеті Грицько. Газета називалася «Unita». Грицько дописав велике «Z».

Круглий стіл завершувався двома доповідями студенток з Тернополя, які обстоювали своє право на рецепцію та інтерпретацію. Вони дещо згладили кути між позиціями покоління сучасників і молодшого покоління. «Інтерпретація робить для одиниці власним те, що спочатку було чужим», – запитувала Ізера Н. Семащук.

Ми зробили власним світ Грицька Чубая, прийняли його по-новому. І нехай у цьому трохи розійшлися в думках із «старшими» – в тому немає нічого страшного. Це лише свідчить, що Г. Чубай – неординарний, загадковий поет – і сьогодні серед нас.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.