Головна статті
Смолоскип України №9(86), вересень 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Всі сторінки


Михайло МУРИН. МЕЖА" />

Михайло МУРИН. МЕЖА

Сьогодні навряд чи хтось заперечуватиме, що ХХI століття по-справжньому почалося не 1 січня, а 11 вересня минулого року. Напад терористів-смертників на США мав далекосяжні наслідки й відмежував від усієї попередньої історії людства якісно нову добу. Хоча, якщо придивитися уважніше, стає цілком очевидно, що теперішні глобальні зміни є скоріше очікуваною закономірністю, аніж раптовим форс-мажором. Їх було підготовлено всією попередньою діяльністю головних акторів світової арени. Торішня ж трагедія виявилася лише тим «спусковим гачком», що надав процесові перетворень нечуваної швидкості.

Взяти, до прикладу, чи не найрезонансніший аспект «чорного вівторка» Америки – військово-політичний. Експерти в усьому світі невтомно коментують і прогнозують можливі зрушення у цій царині. Причому обговорення питання зводиться, як правило, до одного: хто виграв, а хто програв? Більшість прогнозів безумовним тріумфатором називають Вашинґтон, який зумів вдало скористатися моментом і на хвилі антитерористичної мобілізації встановити контроль за геостратегічно важливими районами Євразії. Інші переможцем вважають насамперед Москву, котрій надано чудовий шанс довести свою незамінність у справі забезпечення глобальної безпеки. Нарешті, треті кажуть про безсумнівну користь для уряду А. Шарона – у вигляді можливості значно активізувати боротьбу із повсталими палестинцями. Проте далеко не всі при цьому згадують, що національним інтересам США вже давно відповідала заміна окремих «миротворчих» операцій повномасштабним наступом в ряді регіонів. Що зусилля нового російського керівництва задовго до торішнього вересня були спрямовані на відновлення імперського статусу (про що свідчить, зокрема, остання військова доктрина РФ). Що Ізраїлю та Палестині просто фізично тісно і складно ділити землю (і воду) на далеко не найродючішому клаптику близькосхідного суходолу.

Звісно, наслідки 11 вересня не обмежуються банальною зміною міжнародної кон’юнктури. Передусім тому, що ця дата раз і назавжди означила перевагу «людського чинника» над усіма видами технічної досконалості. Несамовитий фанатик, який любить смерть більше за життя, переміг професіонала, озброєного суперсучасними технологіями. Ніж, нехай і на короткий час, узяв гору над ракетами. Воля та рішучість тих, хто всупереч інстинктові самозбереження спрямував літаки на намічені цілі перевершили бездушний професіоналізм… Бен Ладен в одному з своїх інтерв’ю недарма поділив світ на дві частини – ту, в котрій присутня віра, й ту, де її нема. Його слова не варто розуміти спрощено, тільки як протиставлення ісламу християнству та решті людства. Адже ще в минулому столітті відомий український геополітик Юрій Липа розглядав історію як боротьбу держав віри з державами сумніву – в ім’я перемоги віри. Переможе той, хто буде вірити, а отже, мати впевненість, волю та рішучість діяти, незалежно від того, мусульманин це, християнин чи буддист. І це справедливо, позаяк смертоносні ресурси цивілізації зросли так драматично, що вирішальними знову стають підзабуті людські якості. Д. Лукас у своїх «Зоряних війнах» виявився абсолютно правим: долю Всесвіту вирішує не лазерна міць, а духовна сила людини. Однак торжество «людського чинника» також не може вважатися одкровенням 11 вересня. Воно цілковито вписується в існуючі концепції так званого «постіндустріального суспільства». Кривава драма в США стала лише остаточним утвердженням доби постіндустріалізму.

«Чорний вівторок», схоже, може залишити слід й у мистецтві. Ось, наприклад, як оцінив ті події класик сучасної німецької музики Карл-Гайнц Штокгаузен: «Це був найвеличніший твір мистецтва з усіх можливих у Всесвіті. В одночасному акті досягнуто те, про що не можна навіть мріяти у музиці. Професіонали музики десятиріччями працюють як божевільні, щоб усього лише виступати на концертах, а потім, як і всі, помирають. А тут люди, зосередившись на одному-єдиному виконанні, в одну мить понесли з собою у вічність п’ять тисяч осіб. Я б не міг цього зробити. У порівнянні із цим ми, композитори, просто нікчеми». Щоправда, після цієї репліки фестиваль музики Штокгаузена в Гамбурзі було відмінено, а самого метра ганебно вигнали з міста. Однак слова було сказано. І якщо по суті пророкована ними «естетика терору» знайде собі місце у світовій культурі, то це, мабуть, послужить «гідним» підсумком усіх антигуманістичних пошуків постіндустріального декадансу.

Одним словом, суспільно-політичні трансформації, які за звичайних обставин навіть у нашому швидкоплинному світі розтяглися би, напевне, не на один десяток років, після 11 вересня відбуваються без перебільшення блискавично.


Петро ВОЗНЮК. Хід конем" />

Петро ВОЗНЮК. Хід конем

Запозичення із шахової термінології, винесене у заголовок цієї статті, давно стало широковживаним означенням якоїсь рішучої і вирішальної комбінації. І попри відносне серпневе затишшя відразу декілька значущих для України політиків можуть претендувати на почесне звання «гросмайстер оксамитового сезону».

Першим номінується, звісно ж, Президент України Леонід Кучма. Своєю несподіваною (відчувається «антикризовий менеджмент» нового керівника АП) заявою 24 серпня він досить успішно нейтралізував вимоги опозиції. Останній наразі лишається хіба що вигукувати «Геть Кучму!», що однозначно програшно на тлі конструктивних декларацій Гаранта. Втім, якщо владі вдасться-таки остаточно вибити ґрунт з-під УБК-2, то це стане закономірною розплатою за надмірну заполітизованість «опозиційних» гасел. Більшовики у 1917-му ні за що не перемогли б, якби послуговувалися малозрозумілими широкому загалу гаслами на кшталт «парламентської республіки» чи «коаліційного уряду». Тим паче зайве казати, що після цьогорічних виборів пропонована зміна системи влади уже не є неприйнятною для Президента: формування уряду на основі парламентської більшості означатиме лише закріплення перемоги його прибічників, а до перспективи «пропорціоналізації» обрання ВР ще буде час придивитися та, якщо треба, підготуватися.

Другим відзначимо київського голову
О. Омельченка. Звернувшись безпосередньо до Кучми з приводу відомого «наїзду» Генпрокуратури на столичне начальство, «Сан Санич» не тільки продемонстрував дива «витримки», але й якось суто по-єзуїтському (най перепрошують члени «Товариства Ісуса» данину традиційному штампові) висвітлив делікатну тему взаємозв’язків у владному середовищі. І, зокрема, ролі і місця ГПУ в українській політиці.

Нарешті, до нашого імпровізованого рейтингу великих політичних комбінаторів сезону відпусток не можна не включити президента Росії Володимира Путіна. Почесне третє місце «найпопулярніший лідер на теренах СНД» посів завдяки своїй візії майбутнього Союзної держави РФ та Білорусі. На спільній із О. Лукашенком прес-конференції ВВП прямим текстом запропонував «сябрам» варіант повного аншлюсу до складу «старшої сестри». Причому дата пропонованого кремлівським чинником об’єднавчого референдуму майже збігається із термінами концесіонування підприємства «Белтрансгаз», які вже давно обстоює Москва. Тобто або транзитна «труба», або державний суверенітет у цілому. Для Мінська подібна дилема насправді є набагато драматичнішою від класичного «гаманець або життя». Адже позбувшись контролю за транспортуванням енергоносіїв («гаманця»), Білорусь так чи так втратить і рештки державності («життя»). От тільки чи не надто передчасним був цей шантаж: «Батька» закономірно запручався, натомість колишні «братні республіки» отримали змогу оцінити апетити московських інтеграторів-прагматиків.

Отже, деякі діячі навіть у період загальної розслабленості й відпочинку не гаяли часу дарма, спробувавши кожен по-своєму зробити «хід конем». Тож сподіваємось на хід у відповідь з боку народу.


Нові видання "Смолоскипу"" />

Нові видання "Смолоскипу"

Софія Андрухович. Літо Мілени. Повість. – К.: Смолоскип, 2002. – 104 с. – (Лауреати «Смолоскипа»).

Герої повісті Софії Андрухович – це екзотичні квіти, які снять свої щасливі сни й живуть у своєрідному й дивовижному світі. Зло і цивілізація можуть тільки торкатися цього світу, але не можуть у нього проникнути. І водночас «Літо Мілени» не є цілковитою ідилією, це твір про ідилію, метаідилія, в якій іронічний підтекст резервує для авторки якісь додаткові змістові нашарування.

Здавалося б, іронія та гротеск повинні боротися з ідилією. Це справді так, але вони борються не з ідилією в собі, а з ідилією як жанром. Іронія покликана відвоювати для авторки певний резерв, дистанцію до самої себе, яка необхідна кожному письменникові для творчого зростання. Це дуже важливо для Софії Андрухович, адже її «літо» тільки починається.

Андрій Пехник. Хроніки. – К.: Смолоскип, 2002. – 268 с. – (Лауреати «Смолоскипа»).

Книга фантастичних оповідань «Хроніки» молодого львівського прозаїка Андрій Пехника є досить вдалою спробою поєднання міфологізованої давнини із захоплюючими мандрівками безмежним Всесвітом; авантюрно-романтичних пригод із реаліями сучасного життя.

До «Хронік» увійшли оповідання з циклів «Версії та інверсії», «Капітан Шторм», «Хроніки», «Порадник на всі випадки життя».

Хроніки (Роман в епіграфах): «Корпорація ‘Плутон’ сповістила, що нею здійснено перший суттєвий прорив на шляху до створення штучного інтелекту. <...> ‘2.1. Забороняється будь-яка дискримінація на підставі статі, віку, раси, планети походження, технології виготовлення та фірми-виробника’. 8163-тя поправка до Конституції Галактичного Союзу».


Дмитро Булах. Кіноклуб НаУКМА" />

Дмитро Булах. Кіноклуб НаУКМА

Після перерви поновив свою діяльність Кіноклуб Могилянки. Уявити собі наш час без кінематографа, мабуть, неможливо. Щороку з’являються тисячі і тисячі нових фільмів, і напевне вже не досить людського життя, аби передивитися бодай половину існуючих стрічок. Та й чи варто? Адже більшість з них – розважальний продукт, що заполонив телеефір, в той час коли шедеври світового кіно стають усе менш (доступними). Проте таке «інше» кіно теж має своїх глядачів і поціновувачів.

Відтепер, як зазначає Президент Кіноклубу Оля Брюховецька, Кіноклуб значно урізноманітнить свою діяльність. Відвідувачам представлять фільми, розподілені на рубрики: «кінокласика», «тема» – фільми, зібрані за певною тематикою, що обговорюватиметься після перегляду, «українське кіно», з творцями якого, режисерами та кінематорграфістами, глядачі зможуть зустрітися особисто. Також запропоновані будуть фільми мовою оригіналу, що зацікавить не лише любителів кіно, а й тих, хто вивчає мови. А ще Кіноклуб аж ніяк не обмежує своє існування «жанровими рамками», про що свідчить відкриття в Кіноклубі виставки молодого фотографа Олексія Радинського «Місто і містика». А це означає, що у клубу є всі підстави не просто об’єднати навколо себе прихильників кіномистецтва, а стати одним із культурних центрів для київського студентства.

Щоб відвідувати покази у кіноклубі, потрібно раз на два місяці придбати нове, або будь-яке інше число журналу «Кіно-театр». До журналу додається повна програма на два місяці, яка одночасно є і перепусткою до зали Кіноклубу. Знаходиться Кіноклуб за адресою вул. Набережно-Хрещатицька, 27 (корпус Могилянки, відомий під назвою Бурса), кімната 13.


Олександр МАСЛАК. РОЗДУМИ НА ТЛІ КРИЗИ" />

Олександр МАСЛАК. РОЗДУМИ НА ТЛІ КРИЗИ

Українська політична криза останніх тижнів здебільшого розглядається поверхово, в основному в ракурсі протистояння між владою і суспільством, між пропрезидентськими силами і опозицією. Між тим, якщо відволіктись від зовнішнього боку протистояння, варто звернути увагу на кілька ключових для нинішньої ситуації аспектів, наразі не озвучених політиками. Найбільш важливою тут є недолугість існуючої в Україні соціальної структури, спричинена функціональною невідповідністю або нелегітимністю більшості соціальних інститутів.

Візьмемо, для прикладу, інститут приватної власності. У більшості європейських країн він є основою стабільності розвитку та забезпечення добробуту і незалежності громадян. Рідко коли можна заперечити правомірність походження приватної власності, як в цілому, так і в окремих конкретних випадках. Саме це врятувало країни Європи з глибоко вкоріненими приватновласницькими традиціями від перемоги комуністичної бюрократії.

Натомість в Україні (як і в цілому на постсовєцькому просторі), цілком справедливим виглядає афоризм Жозефа Прудона: «Приватна власність – це крадіжка». Очевидним є те, що приватна власність «нових багатіїв» має здебільшого і нелегітимне, і нелегальне походження. Якщо оминути кримінальний бік цієї проблеми, то важко, наприклад, пояснити, яким чином керуючі (директори) державних підприємств стали раптом їх повноправними власниками та яким був критерій вибору власників тих чи тих приватизованих підприємств. І правомірність того чи того акту приватизації викликає шалені суперечки, коріння яких, лежить, головне, і не в правовій, і не в економічній площині. Це, в свою чергу, закладає основу для перманентних спроб перерозподілу власності, для нових конфліктів, як локального, так і загальнодержавного масштабу. Приватна власність в Україні, замість того, щоб стати чинником суспільної стабільності, перетворилась на одну з основних причин можливої державної катастрофи.

Адже нелегітимність походження капіталів більшої частини «нуворишів» може спричинити як деструктивні дії «низів», так і, навпаки, їхню тотальну апатію, викликану відчуттям неможливості впливати на події в країні без відповідного «фінансового багажу», який неможливо набути чесним (легітимним) шляхом. Тому надія на формування повноцінного громадянського суспільства виглядає доволі ілюзорною. Для України за таких умов ледь не єдино можливим залишається вибір між олігархократією і охлократією. Однак, чи можливо попри все сформувати в Україні нову соціальну структуру, надати соціальим інститутам відповідний їм зміст?

Наразі таке реально лише за умови поширення в суспільстві нового позитивного етосу, побудованого на розумінні суспільної ролі приватної власності. Повинна запанувати ідея використання інституту приватної власності насамперед для забезпечення суспільних, а не приватних потреб, як це не химерно звучить. Приватний власник повинен зрозуміти взаємозалежність між власним доборобутом і добробутом суспільства загалом, відчути свою відповідальність перед суспільством, народом і державою. Першим кроком до цього могло б стати впровадження ефективних механізмів громадського (саме громадського, а не державно-бюрократичного) контролю за використанням великих капіталів, та реквізиція власності, набутої відверто кримінальним шляхом. При тому слід відкинути варіанти типу «все отнять і поделить». Перерозподіл повинен бути не самоціллю, а лише засобом для припинення девальвації і дегуманізації природного права приватної власності.

Для цього в Україні до влади повинні прийти люди, зацікавлені не у використанні державних посад для накопичення і збереження власних набутків, а особистості, основною метою яких є створення справедливої суспільної структури, здатної надати перспективу для розвитку Української Держави.

P.S. Деякі висновки автора можуть виглядати утопічними, однак вони є цілком адекватними нинішньому стану української політичної свідомості. Бажаючі можуть звернутись до праці Карла Мангайма «Ідеологія і утопія».


Андрій РОДНЮК. Кворум на форумі" />

Андрій РОДНЮК. Кворум на форумі

Явище, коли на вулиці черга, що простягається на сотні метрів, наштовхує на думку, що людей зацікавило якесь нове шоу від сучасного співака або співачки або й презентація нової модної крамнички. Та все зовсім не так… Вулиця Коперника була заповнена не фанатами музики або «модного прикіду» – там зібралися справжні шанувальники української книги і видавничої справи.

Львів споконвіку відзначався не байдужим ставленням до всіляких свят і урочистостей, але такого резонансу, який вчиняє щороку Всеукраїнський форум видавців, принаймні з нових гостей, ніхто ніколи не очікує.

Десятки і сотні видавництв святкували своє свято, свято, де кожен міг презентувати невимірну глибину власної книги. Помірні ціни, необмежений попит і триденний ажіотаж були перманентними ознаками форуму.

Тарас Чубай, Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Олександр Ірванець – це лише поодинокі представники бомонду, які виявили свою неприховану прихильність та інтерес до українських видань.

Під час Форуму видавництво «Смолоскип» відбуло презентації антологій «Лібералізм» і «Розстріляне Відродження» – книг, які є надзвичайно актуальними в нинішніх українських умовах.


Молодіжні програми від «Смолоскипу»" />

Молодіжні програми від «Смолоскипу»}

11–12 вересня ц. р. у Херсоні відбулася конференція під назвою «Політика. Культура. Ідеологія. Проблеми засвоєння історичного досвіду»,
зорганізована Міжнародним благодійним фондом «Смолоскип» та
науковим товариством «Гуманітарна колегія». Анонс програми див. на стор. 4.

На конференції були заслухані такі доповіді:

1. Ростислав Мельників (Харківський державний педагогічний університет) «Володимир Свідзінський. Поетична легенда та її історико-культурні координати».

2. Олена Маленко (Харківський державний педагогічний університет) – «Постмодерний дискурс у контексті ідеології сучасної школи».

3. Максим Розумний (Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка) – «Суспільна ідея очима сучасників».

4. Андрій Роднюк (Києво-Могилянська академія) – «Діалектика молодіжного музичного авангарду».

5. Костянтин Голобородько (Херсонський державний педагогічний університет) – «Концепт землі як елемент художньо-просторової парадигми Олександра Олеся».

6. Василь Терещенко (Харківський державний педагогічний університет) – «Інтерпретаційні моделі сучасного дискурсу».

7. Юрій Нога (Київ) – «Великі проблеми малої держави на фоні апокаліпсиса».

Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип», Наукове товариство «Гуманітарна Колегія»

План конференцій 2002 року за програмою
«Самовизначення України в координатах сучасності»

4-5 жовтня, м. Кіровоград

«Культурна спадщина і формування творчої особистості»

Координатор – Віталій Корнєєв (e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду )

14-15 жовтня, м. Харків

«Криза цивілізаційного самовизначення та способи її подолання»

Координатор – Ростислав Мельників (e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду )

24-26 жовтня, м. Луганськ

«Зовнішні орієнтири української культури і політики»

Координатор – Володимир Щербаченко (тел/факс (0642) 55 12 89; e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду , Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду ;

Адреса офісу: м. Луганськ, вул. Херсонська, 3 офіс 117; Поштова адреса: 91024 м.Луганськ вул. Димитрова, 17)

12-13 грудня, м. Донецьк

«Національна ідея на тлі глобалізації»

Координатор – Станіслав Федорчук (e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду )

24-25 грудня, м. Тернопіль

«Національне самовизначення: інституційні та комунікативні передумови»

Координатор – Андрій Рудан (e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду )

План конференцій 2002 року за програмою

Паралельно з конференціями в регіонах проходять презентації нових книг видавництва «Смолоскип» та відбіркові тури Фестивалю поезії «Молоде вино». Про місце і час проведення заходів буде повідомлено додатково.

За підсумками конференцій планується видати два збірники праць: 1) «Історико-культурні детермінанти українського вибору ХХІ століття»; 2) «Інтеграційна стратегія України у ХХІ столітті»

Заявки на участь у конференціях разом із тезами виступів надсилати за електронною адресою:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
, або поштою 03040, Київ-40, а/с 136, Максиму Розумному


Білоруські листи" />

Білоруські листи

24 вересня в Києво-Могилянській Академії презентовано збірку білоруського поета Андрея Хадановича «Листи з-під ковдри».

Поза тим, організатори презентації виступали до певної міри як представники країни, що захищає демократію, а збіг в часі презентації збірки та виступів опозиції сприймався досить символічно.

Особливу атмосферу зустрічі створювало звучання білоруської мови, якою виключно послуговувався автор. Окрім власне віршів, що увійшли до збірки, аудиторія могла порівняти оригінали і переклади, озвучені Дзвінкою Матіяш та Сергієм Жаданом. Андрей Хаданович, у свою чергу, ознайомив присутніх із власними перекладами Жадана та Адруховича, що викликало неабияке захоплення. Отож, можна зробити висновок, що білоруські листи з-під ковдри припади київській публіці до душі. Лишається сподіватись, що ця зустріч стане приводом для більш глибокого проникнення обох культур, що було би достойною відповіддю усіляким політичним режимам.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.