Головна статті
Смолоскип України №7(84), липень 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Дмитро Губенко. Північноєвропейське сяйво: шляхом Турвальда-Мандрівника" />

Дмитро Губенко. Північноєвропейське сяйво: шляхом Турвальда-Мандрівника

Літак вже близько півгодини кружляв у хмарах над Амстердамом. Рвучкий зустрічний вітер нещадно кидав «Боїнг» у різні боки, але пілоти вперто вели машину по колу, чекаючи дозволу на посадку. Пасажири нервували: морська хвороба – неприємна штука, та й запізнення не входило у їхні плани.

Зрештою, аеропорт Schipol дозволив посадку, і літак важко покотився бетонною смугою. Салон вибухнув оплесками – пасажири добралися до Західної Європи живими та неушкодженими й дякували за це екіпажу.

Для мене, однак, Амстердам був лише транзитним пунктом, тому нічого цікавого про моє недовге перебування у Нідерландах сказати не можу. Хіба що нарешті до моїх рук вперше потрапила нова європейська валюта – євро. Далі ж на мене чекала подорож до найпівнічнішої столиці світу – Рейк’явіка.

Reykjavik – the cool capital

Ісландія – це вулканічний острів у Північній Атлантиці, що виник завдяки тісній взаємодії європейської та американської континентальних плит. Колись вони народили цей острів, а тепер поступово розходяться (на 2 сантиметри щороку), погрожуючи розірвати його колись надвоє. Ісландці навіть люблять жартувати, що вони стоять однією ногою у Європі, а другою – в Америці.

Справді, Ісландія, розташована приблизно на півдороги з України до Північної Америки, належить до Шенгенської зони (але не до Європейського Союзу), а охороняють її американські військові, бо власної армії ця країна не має. Та й нелегко, напевно, було б набрати військо для оборони 103 тисячі квадратних кілометрів території з 283 тисяч населення.

Тому живуть нащадки кельтів та вікінгів, якими власне є ісландці, дуже мирно й затишно. По-домашньому, ніби однією великою родиною. Пересічного українця, мабуть, вразив би їхній звичай лишати фіранки на вікнах незакритими. Мені це здалося ознакою внутрішньої щирості та відвертості зовнішньо суворих ісландців (а також інших скандинавів, яким теж притаманний цей звичай).

Гуляючи ж вечірнім Рейк’явіком, можна побачити просто казкові картинки, тому що увечері ісландці запалюють на підвіконнях своїх незафіранених вікон різноманітні свічки. Просто неможливо утриматись від того, щоб не зазирнути до чийогось вікна, що перетворилося на чарівний акваріум. Щоправда, ісландці, мабуть, не надто ображаються, коли до їхніх вікон несміливо зазирають рідкісні мандрівники з України.

Невеличка столиця Ісландії (111 тисяч населення) не вражає оригінальною архітектурою чи визначними історичними пам’ятками. Дрібноповерхові будиночки північноєвропейського стилю чергуються з простими, та, напевно, зручними у використанні «коробками». Надзвичайно рідко трапляються багатоповерхівки (переважно у містах-супутниках Рейк’явіка).

Вражають натомість деякі дрібниці-особливості. До вже згаданої свічкової ілюмінації слід додати дуже щедру ілюмінацію електричну. Наприклад, стадіон (із зеленим газоном) освітлюється увечері незалежно від того, чи грає на ньому хтось, чи не грає. Ісландці, які виробляють електрику в основному на численних ГЕС (більшість з яких обслуговуються одним-єдиним інженером!) та геотермальних електростанціях, можуть собі таке дозволити.

Тепло надр Землі взагалі прийшло практично до кожної ісландської хати. За його рахунок будинки опалюються, а з кранів просто біжить охолоджена до певної міри вода з-під землі. Між іншим, в Ісландії практично не існує попиту на питну воду у пляшках, адже звичайна вода з водогону є абсолютно чистою і майже мінеральною (сам куштував)!

Отже, ще однією особливою прикметою Рейк’явіка можна назвати невеличкі бойлерні, що парують майже у кожному кварталі міста. А на пагорбі над містом височіють шість величезних танків з гарячою водою, які винахідливі ісландці перетворили завдяки скляній бані та стінам у оригінальний ресторан «Перлина». Оригінальними у нашому розумінні, але буденними для ісландців є також басейни просто неба, що спокусливо парують під сніговою завірюхою та північним сяйвом.

Геотермальна енергія – це, мабуть, своєрідна компенсація природи за доволі суворий клімат острову. Коли першого березня кияни спостерігали справжній прихід весни, я бачив з вікна готелю засніжений Рейк’явік, і десь за густим туманом – Північну Атлантику.

Саме океану завдячує своїм добробутом невеличка острівна країна. 50% експортних надходжень дає продаж риби та морепродуктів на світовому ринку. За рівнем особистих доходів своїх громадян Ісландія наближається до США (ВНП на душу населення складає понад 30000 американських доларів), однак зовні це практично не проявляється. Живуть ісландці досить скромно, оскільки життя у їхній країні досить дороге.

Тим не менш, життя це дуже якісне, адже ісландці можуть розраховувати на чисте повітря, чисту воду, якісне харчування, а також численні мандри цілим світом. Середньостатистичний ісландець двічі на рік вилітає за межі своєї Батьківщини, однак завжди вертається додому, на свій приполярний острів у Північній Атлантиці. І він безперечно має рацію: у гостях добре, а вдома ліпше.

Копенгаген – місто велосипедів

Данія – країна маленька. Це зрозуміло з моменту прильоту: аеропорт Kastrup розташований практично на околиці Копенгагена (порівняйте: аеропорт Keflavik – за 50 кілометрів від Рейк’явіка). Протягом тих кількох хвилин, що їдеш передмістями, бачиш з вікна автобуса цікаві пейзажики: маленькі клаптики землі з благенькими сарайчиками. Виявляється, це розважаються городництвом данійські пенсіонери.

Сама ж столиця Данії схожа на старовинну дитячу іграшку, яка напрочуд добре збереглася. Збудоване у так званому амстердамському стилі місто повне людністю різноманітного походження (як, втім, і будь-яка інша західноєвропейська столиця), що незалежно від кольору шкіри однаково охоче використовує у якості транспортного засобу велосипеди. Велосипедні стоянки можна побачити всюди. В мене навіть виникла стійка асоціація: Копенгаген – місто велосипедів.

А ще у Копенгагені є невеличка незалежна територія Христианія. 300 родин мешкають на території колишніх армійських казарм та не підкоряються законам Королівства Данія. Вони мають власні правила, адміністрацію та прапор, в їхній «країні» дозволений продаж легких наркотиків. Христианіти виглядають надзвичайно оригінально: напевно, така публіка вешталася Європою та Америкою у гіппівські шістдесяті.

На жаль, час мого перебування у Данії був дуже обмежений розкладом авіарейсів, тому дуже скоро довелося сідати до потяга, що прямував через аеропорт Казігир до Мальмо у Швецію. Саме так – потягом – тепер можна добратися з Данії до Швеції, адже ці дві країни зв’язав кілька років тому тунель-міст. Для мене, однак, прийшов час летіти додому.

Вже у Києві я згадав, що мимоволі пройшов шляхом Турвальда-мандрівника – героя середньовічної ісландської саги. Цей ісландський монах у Х столітті, припливши на Наддніпрянщину, заснував у Києві чи не найперший на Русі християнський монастир. Так що Україна та Ісландія мають набагато більше спільного, ніж може здатися на перший погляд.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.