Головна статті
Смолоскип України №7(84), липень 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Ірина Коваль-Фучило. Історичні та психологічні зрізи у романі Дмитра Білого «Басаврюк ХХ»" />

Ірина Коваль-Фучило. Історичні та психологічні зрізи у романі Дмитра Білого «Басаврюк ХХ»

Повість Д. Білого «Басаврюк ХХ» – цікавий, захоплюючий твір, розрахований на широкі читацькі кола. Вдячний читач без особливого напруження ковтне запропонований текст і ще довго роздумуватиме над романтично-таємничими, трагічними історіями і персонажами.

Хронологічно події твору вміщуються у першій половині ХХ століття. Проте асоціативні паралелі тягнуться від Середньовіччя до наших днів і аж далі у майбутнє. Виявляється, події і факти «святої інквізиції, містичних культів, найпрогресивніших вчень, торговельних імперій, праведних війн чи «Всесвітньої держави трударів» – однотипні. Їх завдання – знищити людину, людяність, добро. Автор наважується назвати ініціатора і керівника цього зла, – це диявол. Важко з ним боротись, адже він може легко змінювати свій вигляд, пристосовуватись до будь-яких умов, долати часові і просторові перешкоди.

Цікаво, що стан справ, описаний у романі, все ж не покидає читача із почуттям розпачу і безвиході. Людям, незважаючи на надзвичайні численні труднощі і втрати, вдалось вижити. Почуття подиву і надії не втрачається ні в замку Темпельгоф, із його заплутаними кімнатами і рівнями; ні в межах віденського лікувального пансіонату, де ситуацію повністю контролюють так звані «італійці»; ні у стінах моторошної галицької в’язниці, де із людини хочуть зробити 40-50 кілограм м’яса. Страх і біль проймає, коли стежимо за подіями 1933 року на Кубані. Все ж святий Юрій продовжує свій бій, крім того, небезпечна впертість українського народу, жіноцтва зокрема, уміння зорієнтуватись у найнесподіваніших, навіть нелюдських ситуаціях, допомагають вижити.

Автор разом із своїми персонажами намагається «шукати витоки нещасть своєї Батьківщини», – а для цього слід «отримати необхідну інформацію», що дуже і дуже небезпечно. Увага до здобування і збереження інформації примушує героїв Дмитра Білого ретельно обшукувати страхітливі зруйновані старі маєтки; нишпорити у бібліотеках; ризикуючи життям, передавати і переховувати таємні рукописи; обережно і коректно здобувати забуті легенди у старожилів, «давні та епічні сюжети».

Крім цього, увага до інформації дозволила авторові запропонувати читачам цікаві текстові експерименти. Маю на увазі Частину І. Тут можна виділити принаймні три текстові пласти: 1) основний нараційний текст; 2) текст «Щоденника»; 3) текстові фрагменти (розповіді і лист), пов’язані із дослідженнями професора Курца.

Запропоноване вирішення подачі інформації пожвавлює і увиразнює сюжетну канву повісті, підвищує достовірність художнього тексту, тим більше, що у кожному випадку оповідач – перша особа однини, демонструє творчий потенціал автора.

Важко визначити магістральну думку твору. Але весь твір звучить як серйозне попередження і застереження, адже те що «діти дивилися поперед себе великими дорослими очима, і це було найжахливіше», – не залишає байдужим.

У творі запропоноване цікаве і дуже знакове вирішення простору. Найважливішими його компонентами є будівлі. Це, наприклад, підвальчик ВЧК, зруйнований монастир, замок Темпельгоф, кімната в австрійському пансіонаті, камера у в’язниці. Ці локуси обов’язково закриті і внаслідок цього стають особливо небезпечними. Найбільша небезпека зосереджена у центрі будівлі. Так, наприклад, до складу зруйнованого монастиря входять «залишки високих кам’яних стін, руїни каплиці і житлових споруд», але найважливішим є чорний отвір посередині двору: широкі сходи ведуть донизу і губляться в темряві. Звідти ніхто не повертається. За таким принципом сконструйований Храм Жаху, але виявляється, що і багато інших будівель схожих на такий храм і є небезпечними.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.